01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.10.2011 № 6/320-33/157
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - представник, дов. № 01/03-22 від 20.05.2011;
від відповідачів: 1. ОСОБА_2 - представник, дов. № 360/10 від 26.04.2010;
2. не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Українського консорціуму "Екосорб"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2011
у справі № 6/320-33/157 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Українського консорціуму "Екосорб"
до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк",
Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферді Україна ЛТД"
про визнання недійсною третейської угоди
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 26.09.2011 розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.10.2011.
Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 № 01-23/3/2 змінено склад колегії суддів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2011 у справі № 6/320-33/157 у позові відмовлено повністю, рішення мотивовано тим, що укладення третейської угоди можливе як до так і після виникнення між сторонами спірних відносин; порушення процесуальних норм під час розгляду справи третейським судом є підставою для оскарження прийнятого рішення, а не для визнання недійсною третейської угоди; умови договору про переведення боргу № 1 від 05.02.2009 та додаткового договору від 05.02.2008 до договору про відкриття кредитної лінії № 150/08 від 05.05.2008 повністю відповідають та кореспондуються з вимогами чинного законодавства.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2011 у справі № 6/320-33/157 скасувати повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням норм матеріального права, неврахування вказівок, вміщених у постанові Вищого господарського суду України від 07.06.2011 у справі № 6/320 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вважає, що третейські угоди у вигляді третейського застереження, викладені у договорі про переведення боргу від 05.02.2009 і додатковому договорі від 05.02.2009 до договору про відкриття кредитної лінії № 150/08 від 05.05.2008, укладені з нижчепереліченими порушеннями норм чинного законодавства України, що дає підстави для визнання їх недійсними у судовому порядку.
Скаржник, наводячи положення ст. 12 та ст. 30 Закону України "Про третейські суди", посилається на те, що в порушення вимог ст. 30 Закону України "Про третейські суди", ні в третейських застереженнях, ні в ст. 15 Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" не вказана адреса місцезнаходження третейського суду, а висновки суду першої інстанції щодо необов'язковості зазначення у третейській угоді місцезнаходження третейського суду є помилковими.
Скаржник стверджує, що оспорюваними третейськими угодами порушені його права та охоронювані законом інтереси в частині вільного призначення або обрання третейського судді зазначеним порядком призначення третейського судді та цей порядок суперечить вимогам ст. 14 Закону України "Про третейські суди"; вказує на те, що за змістом ч.1 ст. 14 зазначеного Закону голова третейського суду не відноситься до категорії "треті особи", оскільки він є одночасно і третейським суддею і посадовою особою третейського суду, а тому не голова третейського суду має призначати того чи іншого третейського суддю, а саме сторони третейської угоди.
На думку скаржника, зазначені третейські угоди не відповідають положенням ст. 6 Закону України "Про третейські суди", адже спори про недійсність, неукладеність договору відносяться до компетенції судів загальної юрисдикції.
Скаржник вважає, що третейські угоди суперечать ст. 2 Закону України "Про третейські суди", згідно зі змістом якої обов'язковою передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору, а на момент підписання оспорюваних третейських угод спору між сторонами не існувало.
Скаржник вказує на приховування першим відповідачем того, що член правління першого відповідача є учасником/засновником Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнський фінансовий союз", яка матеріально та організаційно забезпечує діяльність третейського суду, крім того, ОСОБА_3 є директором з правових питань, який безпосередньо заінтересований у розгляді справ на користь першого відповідача. Зазначена обставина для позивача є істотною, тому що, якби позивач знав про зазначений зв'язок на момент підписання третейської угоди, то він би її не уклав; оскільки перший відповідач має прямі засоби впливу на прийняття рішення третейським судом, то умисел першого відповідача є очевидним. У зв'язку із зазначеним, висновки суду першої інстанції щодо відсутності обману скаржник вважає помилковими та такими, що суперечать ст. 230 ЦК України.
У письмовому запереченні на апеляційну скаргу відповідач вказує, зокрема, на укладення третейської угоди відповідно до ст. 12 Закону України "Про третейські суди", те, що ОСОБА_3 жодним чином не може вплинути на діяльність третейського суду, не займає жодну з керівних посаду громадській організації та не має жодного відношення до роботи третейського суду, крім того, пов'язаність одного із засновників громадської організації з відповідачем не стосується природи правочину та не впливає на права та обов'язки сторін третейської угоди.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника першого відповідача, враховуючи доводи письмового заперечення першого відповідача на апеляційну скаргу , колегія суддів встановила наступне.
Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, оформленого п.4.1 ст. 4 договору № 1 про переведення боргу, укладеного між позивачем та відповідачами 05.02.2009 та ст. 4 додаткового договору від 05.02.2009 до договору про відкриття кредитної лінії № 150/08 від 05.05.2008, укладеного між позивачем та відповідачами; стягнення судових витрат, керуючись ч.1 ст. 14, ч. 3 ст. 15, ст. 30, ч.3 ст. 39 Закону України "Про третейські суди" від 11.05.2004.
У порядку ст. 22 ГПК України позивачем подані до суду першої інстанції наступні заяви: уточнення до позовної заяви від 13.07.2010 про посилання на положення ст.ст. 203, 230 ЦК України; заява про збільшення позовних вимог від 03.11.2010, у якій, крім вищезазначених позовних вимог, позивач просив визнати недійсним договір про відкриття кредитної лінії № 150/08 від 05.05.2008, укладений між позивачем та відповідачами; визнати недійсним договір № 1 про переведення боргу від 05.02.2009, укладений між першим і другим відповідачами.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.06.2011 у справі № 6/320 постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2011 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2010 у справі № 6/320 скасовано, справу № 6/320 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Як вбачається із матеріалів справи, 05.05.2008 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 150/08, згідно з п.1.1 якого Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк", за договором банк, відкриває другому відповідачу, за договором позичальнику, невідновлювальну кредитну лінію у національній валюті та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає другому відповідачу кредит у порядку і на умовах, визначених цим договором; другий відповідач, у свою чергу, зобов'язується використати кредит з метою, зазначеною у пункті 1.5 цього договору, своєчасно та в повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором.
Згідно з п.1.2 Статуту першого відповідача, зареєстрованого 13.07.2010 номер запису 10771050017003231, останній є правонаступником усіх прав і зобов'язань Закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк".
05.02.2009 укладено договір № 1 про переведення боргу між позивачем та відповідачами, згідно з п.1.1 якого відповідно до умов цього договору та за згодою банку, другий відповідач, за договором первісний боржник, передає позивачу, за договором новому боржнику, всі свої боргові зобов'язання за основним договором, яким іменується у цьому договорі договір про відкриття кредитної лінії № 150/08 від 05.05.2008 з додатковими угодами №№ 1-16, угодами про внесення змін №№ 1-8, за яким другий відповідач є позичальником, а банк є кредитором.
В п.4.1 договору № 1 від 05.02.2009 сторони погодили умови про те, що по всіх питаннях, не врегульованих цим договором, сторони керуються відповідними нормами матеріального права України; усі спори, розбіжності або вимоги, які пов'язані з договором або стосуються його виконання, порушення, припинення дії або недійсності, сторони намагатимуться вирішити шляхом переговорів; судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони в зв'язку з цим договором, в тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні цього договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням договору збитків та недійсність (неукладеність) договору, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" відповідно до його регламенту; справа розглядається одним третейським суддею, який призначається головою Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз"; підписанням даного договору сторони надають свою згоду на такий порядок призначення третейського суду для кожного спору, що може виникнути між ними у зв'язку з договором; сторони домовилися, що розгляд їх спору у третейському суді буде проходити на підставі наданих сторонами доказів у засіданні Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" за участю сторін або їх представників.
05.02.2009 між позивачем та відповідачами укладено додатковий договір до договору про відкриття кредитної лінії № 150/08 від 05.05.2008, згідно із яким, у зв'язку з укладенням між позивачем та відповідачами договору № 1 про переведення боргу від 05.02.3009, сторони домовились, зокрема, пункт 12.8 статті 12 "Строк та інші умови договору" основного договору викласти у новій редакції, зміст якої відповідає змісту пункту 4.1 договору № 1 про переведення боргу від 05.02.2009 (пункт 4 додаткового договору від 05.02.2009).
Згідно з ч.4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 12 ГПК України, в редакції, чинній на час укладення договору № 1 від 05.02.2009 та додаткового договору від 05.02.2009 до договору про відкриття кредитної лінії № 150/08, встановлено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.
Зі змісту вищезазначених договорів № 150/08 та № 1 не вбачається того, що ці договори пов'язані із задоволенням державних потреб.
Статтею 12 Закону України "Про третейські суди" від 11.05.2004 № 1701-1У в редакції, чинній станом на 05.02.2009, (далі - Закон № 1701) встановлено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Також, в ст. 12 Закону № 1701 вказано, що у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.
Проте, правилами ст. 12 Закону № 1701 не передбачено обов'язок вказування у третейській угоді відомостей про місцезнаходження третейського суду. Також обов'язковість зазначених відомостей не передбачена і статтею 30 Закону № 1701, якою обрання місця третейського розгляду у третейському суді покладено на розсуд сторін, а за відсутності такої домовленості передбачено визначення місця третейського розгляду третейським судом з урахуванням усіх обставин справи, зокрема, характеру справи, зручності обраного місця третейського розгляду для сторін та складу третейського суду.
Згідно зі ст. 14 Закону № 1701 сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів; за домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів; у постійно діючих третейських судах призначення чи обрання третейських суддів здійснюється із затвердженого відповідно до статті 8 цього Закону списку третейських суддів, який за регламентом цього постійно діючого третейського суду може мати обов'язковий чи рекомендаційний характер.
В статті 7 Регламенту Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз", затвердженого правлінням Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнський фінансовий союз", протокол № 25 від 10.08.2009 (далі - Регламент) передбачено, що сторони мають право вільно обирати та призначати третейських суддів; за домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суддю (третейських суддів; якщо сторони не домовились про те, що справа розглядається третейським судом одноособово, справа підлягає розгляду у складі трьох третейських суддів; після формування складу третейського суду, голова третейського суду, або за письмовим дорученням голови його заступник передає справу головуючому складу третейського суду або третейському судді, який розглядає справу одноособово; голова третейського суду та його заступники мають право розглядати справи в якості третейських суддів як одноособово так і в складі колегії третейських суддів.
Таким чином, третейська угода, укладена позивачем, не суперечить положенням ст. 14 Закону № 1701, відтак не порушує його права та охоронювані законом інтереси.
Статтею 6 Закону № 1701 встановлено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.
Однак, як вже зазначалось, договори № 150/08 від 05.05.2008 та № 1 від 05.02.2009 не відносяться до господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.
Згідно зі ст. 2 Закону № 1701 третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Зазначеною статтею 2 "Визначення термінів" не вказано у визначенні терміну: "Третейська угода" строк укладення третейської угоди, отже строк укладення третейської угоди не є складовою частиною зазначеного терміну, тому твердження, що обов'язковою передумовою укладення третейської угоди є наявність спору, не відповідає положенням зазначеної статті Закону.
Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, в редакції, чинній на 05.02.2009, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В ч.1 ст. 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним; обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно з п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину; наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману; обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Посилаючись на такі обставини, як те, що член правління першого відповідача є учасником/засновником Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнський фінансовий союз" та ОСОБА_3 є директором з правових питань, позивач матеріалами справи не довів того, що такі обставини приховувались стороною за угодою, адже позивач не був позбавлений права перед укладенням третейської угоди ознайомитись із усіма правовстановлюючими та установчими документами як третейського суду так і відповідної громадської організації.
Крім того, такі обставини, як те, що член правління першого відповідача є учасником/засновником громадської організації, ОСОБА_3 є директором з правових питань, немає підстав оцінювати такими, що мають істотне значення для третейської угоди.
Згідно з ч.1 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до п.1.1 договору про відкриття кредитної лінії № 150/08 від 05.05.2008 банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у національній валюті та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредит у порядку і на умовах, визначених цим договором; позичальник у свою чергу, зобов'язується використати кредит з метою, зазначеною у пункті 1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором. У п.1.2 договору № 150/08 ліміт кредитної лінії (граничний розмір кредиту) також зазначений у гривнях. В гривнях вказано транш у додатковій угоді № 1 до договору № 150/08. В додаткових угодах №№ 2 - 16 до договору № 150/08 вказано грошовий еквівалент зобов'язання у доларах США, що не суперечить положенням ст. 524 ЦК України.
Також в п.1.2 договору № 1 про переведення боргу від 05.02.2009 вказано, що загальний розмір заборгованості первісного боржника за основним договором, згідно із курсом НБУ, встановленим на дату підписання цього договору становить 80 604 972,16 грн., також згідно з п.п. 2.1, 2.2 зазначеного договору зобов'язання, що передаються за цим договором, оцінюються сторонами в сумі 80 604 972,16 грн.; первісний боржник зобов'язаний сплатити новому боржнику ціну зобов'язань в сумі 80 604 972,16 грн. в день укладення цього договору.
Отже, у позивача відсутні підстави для твердження про порушення норм законодавства.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що немає підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2011 у справі № 6/320-33/157 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 6/320-33/157 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
19.10.11 (відправлено)