ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 64/25028.10.11
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»,
про визнання недійсним кредитного договору
суддя Зеленіна Н.І.,
при секретарі судового засідання Наумкіній П.В.,
за участі представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: ОСОБА_2 дов. б/н від 11.01.2011 року,
Суть спору:
18.08.2011 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП БАНК»(далі -відповідач) про визнання недійсним кредитного договору № ЕL-SME 021/379/2008 від 30.07.2008 року (далі -Кредитний договір).
Позовні мотивовані тим, що відповідно до чинного законодавства грошовою одиницею України є гривня, та відповідно до норм ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні та відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений без відповідного дозволу, може бути визнаний судом недійсним.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2011 року позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 64/250, розгляд якої призначено на 14.09.2011 року.
14.09.2011 року представник відповідача надав через відділ діловодства Господарського суду міста Києва відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою суду від 14.09.2011 року розгляд справи було відкладено на 04.10.2011 року у зв'язку із неявкою в судове засідання представника позивача.
04.10.2011 року представник позивача надав через відділ діловодства Господарського суду міста Києва заяву про доповнення підстав позову.
У судовому засіданні 04.10.2011 року судом було оголошено перерву до 28.10.2011 року в порядку ст. 77 ГПК України та продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.
У судове засідання 28.10.2011 року представник позивача не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, 24.10.2011 року надав клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 28.10.2011 року представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 28.10.2011 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив наступне.
30 липня 2008 року між ФОП ОСОБА_1 (за договором -Позичальник) та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»(правонаступником якого є відповідач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») (за договором -Банк) було укладено кредитний договір № ЕL-SME 021/379/2008 про надання кредиту в розмірі 543 356, 60 доларів США.,
Для забезпечення повного та своєчасного виконання зобов'язань перед Банком за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено Договір застави обладнання РЕ-SME 021/379/2008 від 30.07.08 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером 6259, предметом якого є обладнання, що надано в заставу згідно з Додатком № 1 до Договору застави та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Також між позивачем та відповідачем було укладено Договір застави обладнання РЕ-SME 021/379/2008/1 від 04.09.08 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером 6692, предметом якого є обладнання, що надано в заставу згідно з Додатком № 1 до Договору застави та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Частиною 2 статті 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно із ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року № 679-XIV (із змінами та доповненнями) (надалі -Закон про НБУ) і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 (із змінами та доповненнями) (надалі -Декрет КМУ), виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно із статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет).
Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику.
Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 N 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.
При цьому, з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 N 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими в іноземній валюті.
З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України «Про Національний банк України»Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.
Відповідно до пп. г) п. 4 ст. 5 Декрету КМУ використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.
При цьому, відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Згідно із ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000 року № 2121-III (із змінами та доповненнями) (надалі -Закон про банки) зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.
Так, відповідачем було отримано генеральну банківську ліцензію за № 191 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.
Невід'ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл за № 191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати Відповідач з валютними цінностями.
Таким чином, правові перешкоди для того, щоб відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті -відсутні.
З огляду на вищенаведене, Кредитний договір укладений відповідно до положень чинного законодавства та з дотриманням вимог ст. ст. 203, 205, 207, 208, ч. 2 ст. 524 і ст. 533 Цивільного кодексу України та в межах повноважень Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк»щодо здійснення валютних операцій на підставі банківської ліцензії
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.
Відповідачем отримано генеральну банківську ліцензію за № 191 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.
Невід'ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл за № 191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати Відповідач з валютними цінностями.
Крім того, згідно із листом Національного Банку України від 01.09.94 року N 19013/2124 видавати кредити в іноземній валюті резидентам України може уповноважений банк України, в додатку до генеральної ліцензії якого передбачене таке право.
Згідно з листом НБУ від 07.12.2009 року N 13-210/7871-22612 «Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, повідомляємо: на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Позивачем не доведено того, що кредитний договір № ЕL-SME 021/379/2008 від 30.07.2008 року був укладений без відповідного дозволу.
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»про визнання недійсним кредитного договору -відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Н. І. Зеленіна