Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "08" листопада 2011 р. Справа № 21/5007/93/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді < Поле для текста >
судді Вельмакіної Т.М.
судді < Поле для текста >
за участю представників сторін
від позивача ОСОБА_1 - довір. №86 від 21.01.2011р.; ОСОБА_2 - директор;
від відповідача не з'явився.
розглянув справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія Свісс Класік Лайф" (м.Київ) < В особі(назва) >
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (смт.Яблунець, Ємільчинський район Житомирська область)
про стягнення 77758,99 грн.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 77758,99грн., з яких 76429,27грн. основної заборгованості та 1329,72грн. штрафних санкцій.
04.11.11р. до суду надійшов Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно якого станом на 01.11.11р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.69-70), що відповідає зазначеній у позовній заяві інформації.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Подали для долучення до матеріалів справи копію телеграфного повідомлення від 21.10.11р. та копію телеграми від 26.10.11р., а також копії квитанцій від 21.10.11р., згідно яких відповідач був повідомлений позивачем про розгляд справи та про необхідність підписання акту звірки (а.с.73-74). Пояснили, що саме перед судовим засіданням, яке відбулося 25.10.10р. сторонами було підписано Акти, які є накопичувальними та відображають фактичний стан погодженої ними заборгованості, як на дату звернення до суду так і на дату судового засідання.
Відповідач в судове засідання не з'явився, свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, направлені на його адресу листи з ухвалами господарського суду на адресу останнього не повернулися.
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, у відповідності зі ст. 75 ГПК України.
Дослідивши надані до справи документи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.11р. між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Свісс Класік Лайф" (довіритель, страховик, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (повірений, страховий агент, відповідач) укладено Додаткову угоду №4 до договору доручення №ФОП-02/10 від 19.07.10р., згідно якої вказаний Договір-доручення (далі - Договір) викладено у новій редакції (а.с.10-14).
Позивач вказує, що він є страховою компанією (страховиком) яка зареєстрована як фінансова установа відповідно до Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України і проводить свою діяльність на підставі ліцензії у формі добровільного страхування життя.
Згідно п. 2.1. Договору, відповідач здійснює від імені та в інтересах позивача посередницькі функції з укладення договорів страхування життя.
За роботу, виконану відповідно до умов Договору, позивач сплачує відповідачу винагороду та/ або авансовану винагороду в сумі, що передбачена в Акті на здійснення посередницьких послуг у сфері зі страхування життя (п.7.2. Договору).
Згідно п.1.1. Договору, посилання на конкретну статтю, пункт, Додаток або Преамбулу є посиланням на статтю, пункт, Додаток або преамбулу цього Договору.
Так, пунктом 6 Додатку №2 до Договору, сторони передбачили, що повернення Авансової винагороди здійснюється повіреним у зв'язку з несплатою страхувальником 3 (трьох) чергових страхових внесків за 3 (три) календарні місяці дії договору страхування життя, що укладений між Страховиком та страхувальником при посередництві повіреного.
Повірений зобов'язується за умови отримання за даним договором страхування життя Авансової винагороди, повернути довірителю Авансову винагороду в розмірі, зазначеному в "Акті звірки Авансової винагороди" відносно такого договору страхування життя. Для повернення авансової винагороди довіритель складає "Акт на повернення авансової винагороди" та передає повіреному, який зобов'язаний сплатити на протязі 4 (чотирьох) робочих днів з дня одержання за реквізитами, зазначеними в такому акті.
Повернення відбувається на підставі підписаного обома сторонами "Акту звірки авансової винагороди" (Додаток №4) та "Акту на повернення авансової винагороди" Додаток №5). Авансова винагорода повертається за мінусом Заробленої винагороди.
Так, в червні 2011 року сторонами було підписано Акт звірки авансової винагороди від 10.05.11р. за №04-11-К на суму 76658,95грн. (а.с.21-22) та Акт на повернення авансової винагороди від 25.05.11р. за №04-11 К на суму 57695,03грн. (а.с. 23-24). Акт на повернення авансової винагороди був отриманий відповідачем 22.06.11р.
Відповідач, у відповідності до вищевказаних умов Договору, зобов'язаний був на протязі 4 (чотирьох) робочих днів з дня одержання вказаного Акту повернути позивачу отриману раніше авансову винагороду в сумі 57695,03грн. Однак, вказана винагорода відповідачем повернута не була.
27.07.11р. позивачем була направлена претензія про сплату заборгованості (а.с. 33), у відповіді на яку (а.с.34) відповідач визнав претензію, та повідомив, що виконати її на даний час не має можливості, у зв'язку з відсутністю коштів.
16.09.11р., враховуючи ненадходженням відповідних страхових внесків за Договорами страхування життя, укладеними при посередництві відповідача та несплати відповідачем суми авансової винагороди, що належить для повернення позивачу, останнім було направлено на адресу відповідача Акт звірки авансової комісійної винагороди від 07.07.11р. за №06-11 К на суму 76429,27грн. та Акт №06-11к від 25.06.11р. на повернення авансованої комісійної винагороди на суму 76429,27грн. (а.с.35-43), які є накопичувальними. Вказані акти були отримані відповідачем 20.09.11р. (а.с.44) та ним підписані (а.с.60-63).
Таким чином, сума заборгованості по неповернутій авансовій винагороді відповідача перед позивачем, як станом на дату звернення останнього до суду, так і на час розгляду справи, складає 76429,27грн.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. При цьому, як випливає із вимог, визначених статтею 545 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання має бути належним чином підтверджено.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як визначено частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи, що відповідач свої зобов'язання на суму 76429,27грн. не виконав, суд дійшов висновку, що вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.
Крім того, посилаючись на п.3 ст. 232 та п.6 ст. 231 Господарського кодексу України, позивач за неналежне виконання зобов'язання нарахував до стягнення з відповідача 1329,72грн. штрафних санкцій.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Враховуючи, що при здійсненні розрахунку штрафних санкцій, позивач застосовував облікову ставку НБУ, яка діяла на момент прострочення, суд дійшов висновку, що позивач нарахував штрафну санкцію у вигляді пені.
Частиною 2 статті 343 ГК України, передбачено, що розмір пені за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У Роз'ясненні Вищого Арбітражного суду України від 29.04.1994р. №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" вказано, що з дати набрання чинності Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тобто з 14 січня 1997 року (дата опублікування), розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі, при цьому в п.2.1. Роз'яснення вказується, що якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.
Як вбачається з умов Договору, сторони не передбачили відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань у вигляді сплати пені, не визначили конкретний розмір санкцій, а посилання позивача на норми ст.230 та ст.231 Господарського кодексу України не може бути підставою для стягнення пені, оскільки вони визначають загальне поняття штрафних санкцій, як виду господарських санкцій та встановлюють особливості їх обчислення. При цьому, законодавством України не встановлено обов'язку сплати пені за порушення грошових зобов'язань суб'єктами господарювання, якщо розмір пені не визначено в договорі, зокрема, стаття 547 ЦК України вказує, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Виходячи з вищевикладеного, у позивача не виникло право на нарахування штрафної санкції у вигляді пені у будь-якому розмірі. Отже, вимога в частині стягнення 1329,72грн. штрафних санкцій є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач доказів погашення заборгованості не надав, позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги позивача обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню частково на суму 76429,27грн. основного боргу.
В частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 1329,72грн. суд відмовляє.
Витрати по сплаті державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявленим позовним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 69, 75, 78, 82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1)
на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія Свісс Класік Лайф" (01021, м. Київ, пров. Івана Мар'яненка, 9, код 33152529):
- 76429,27 грн. основного боргу;
- 764,29 грн. державного мита;
- 231,96 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до ст. 85 ГПК України.
Суддя Вельмакіна Т.М.
Повне рішення складено 14 листопада 2011 року.
1 - до справи; 2 - позивачу; 3 - 3 - відповідачу - рек. з пов. про вруч.