83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
14.11.11 р. Справа № 7/222
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В. Сгара
при секретарі судового засідання Міщенко Т.Г.
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерофіс Лімітед” м.Київ
До відповідача: Державного підприємства „Селидіввугілля” м.Селидове
Предмет спору: стягнення 3% річних в сумі 61 389, 52 грн., інфляційних в сумі 237 683, 16 грн.
За участю представників:
Від позивача: ОСОБА_1 - довір.;
Від відповідача: ОСОБА_2 - довір.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Інтерофіс Лімітед” м. Київ звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства „Селидіввугілля” м. Селидове про стягнення боргу - 281 033, 79 грн., інфляційних - 331 130, 59 грн., 3% річних - 108 199, 57 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду рішення господарського суду Донецької області від 23.03.2007р. №40/21, від 06.02.2008р. №19/338, від 02.03.2009р. №40/208, від 08.12.2009р. №40/262, виписку по особовому рахунку.
В судових засіданнях позивач вимоги підтримав. Надав суду договір поставки №218 від 06.10.2005р., стосовно оплати відповідачем суми боргу пояснив, що в призначенні платежу відповідачем вказано „згідно рішення по справі №40/21 від 23.03.2007р.” на підставі чого отримана сума була розподілені позивачем у відповідності до умов Договору та приписів діючого законодавства на погашення всіх стягнутих рішенням суду №40/21 від 23.03.2007р., окрім суми боргу, а сума боргу вже була погашена в останню чергу, тобто не в повному обсязі.
Позивач неодноразово зменшував позовні вимоги, остаточно просить стягнути з відповідача в заяві №09/11 від 09.11.2011р. 3% річних в сумі 61 389, 52 грн., інфляційні в сумі 237 683, 16 грн.
Заява підписана повноважною особою, розглянута та прийнята судом. Позов розглянуто по суті з урахуванням даної заяви позивача.
Відповідач у відзиві проти позову заперечив, зазначив, що сума боргу сплачена ним у повному обсязі платіжним дорученням №87 від 28.02.2011р., просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:
06.10.2005р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №218 (далі Договір), згідно умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити вугілля кам'яне енергетичне українського походження.
Рішенням господарського суду Донецької області від 23.03.2007р. по справі №40/21, яке набрало чинності, за неналежне виконання умов Договору, з ДП „Селидіввугілля” стягнуто на користь ТОВ „Інтерофіс Лімітед” борг в сумі 2766856 грн. 64 коп., пеню в сумі 234186 грн. 74 коп., три проценти річних в сумі 46847 грн. 05 коп., інфляційні в сумі 237132 грн. 63 коп., юридичні послуги в сумі 32850 грн. 00 коп., витрати по держмиту в сумі 25500 грн. 00 коп., витрати по забезпеченню судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.
Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 598 цього ж кодексу, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до приписів ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобов'язання.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В підтвердження факту належного виконання виниклого на підставі рішення суду №40/21 від 23.03.2007р. зобов'язання по сплаті коштів на користь позивача за неналежне виконання умов Договору, відповідач посилається на платіжне доручення №87 від 28.02.2011р. про сплату суми боргу в розмірі 2 266 856, 64 грн., а також на приписи Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні.
Такі посилання відповідача судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.
В графі „призначення платежу” платіжного доручення №87 від 28.02.2011р. позивач самостійно вказав: „погашення кредиторської заборгованості згідно договору №06/04 від 09.04.2010р. за рішенням суду №40/21 від 23.03.2007р.”.
З огляду на приписи ст.11 Цивільного кодексу України, та той факт, що зобов'язання виникають в тому числі на підставі рішень суду, суд дійшов висновку, що вся стягнута рішенням суду №40/21 від 23.03.2007р. сума фактично є сумою кредиторською заборгованістю відповідача перед позивачем із підставою її виникнення - рішення господарського суду.
У відповідності до п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Таким чином, відповідач в реквізиті „платіжне доручення” не вказав, що ним здійснюється погашення основної суми боргу, стягнутої рішенням суду, без урахуванням інших сум.
Статтею 534 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:
- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
- у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
- у третю чергу сплачується основна сума боргу.
З огляду на вищевказані приписи діючого законодавства та визначене відповідачем призначення платежу в платіжному дорученні №87 від 28.02.2011р. суд дійшов висновку, що позивачем правомірно зараховано здійснений відповідачем платіж як оплату стягнутої вищезазначеним рішенням суду пені та 3% річних в повному обсязі (234 186, 74 грн. пені, 46 847,05 грн. 3% річних) та частково основного боргу - в сумі 2 485 822,85 грн. Таким чином несплаченим залишився борг в сумі 281 033,79 грн.
Крім того, 09.04.2010р. між позивачем та відповідачем укладено договір про порядок погашення заборгованості №06/04.
Відповідно до умов даного Договору №06/04, сторони підтвердили наявність заборгованості боржника (відповідача) перед кредитором (позивачем), розмір та підстави якої підтверджені рішенням від 23.03.2007р. по справі №40/21. Загальна сума зобов'язань боржника перед кредитором складає 2843491,06 грн. (з врахуванням часткового погашення боргу) (п.п. 1-2 Договору №06/04).
Пунктом 3 Договору №06/04 передбачено, що боржник у строк до 31.12.2010р. сплатить кредитору заборгованість в сумі 2 843 491, 06 грн.
Як встановлено постановою Донецького апеляційного господарського суду №7/7 від 12.05.2011р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України №7/7 від 29.06.2011р., зазначеною угодою сторони фактично змінили строк оплати вартості поставленої продукції.
На підставі вищевикладеного, посилаючись на наявність у відповідача протягом періоду з 13.08.2009р. по 08.04.2010р. та з 01.01.2011р. по 28.02.2011р. боргу в сумі 2 266 856,64 грн. та в період з 01.03.2011р по 09.11.2011р. боргу в залишковій частині в сумі 281 033,79 грн., позивач просить стягнути 3% річних в сумі 61 389, 52 грн. та інфляційні в сумі 237 683, 16 грн.
При цьому, суд звертає увагу сторін, що в період з дати укладення договору №06/04 від 09.04.2010р. до 31.12.2010р. (граничний строк сплати боргу, визначений п.3 договору №06/04 від 09.04.2010р.) позивач не нараховує 3% річних та інфляційні.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання. Крім того, у своєму клопотанні про застосування строку позовної давності, відповідач також стверджує про те, що 3% річних та інфляційні є додатковими вимогами.
Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
У вказаний в розрахунку позивача період відповідачем зобов'язання в повному обсязі не виконані, стягнута за рішенням суму №40/21 від 23.03.2007р. сума в повному обсязі не сплачена.
Наявність судового рішення про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобов'язання, відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішень суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов'язань.
Таким чином, приписи вищевказаних норм права не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовими зобов'язаннями підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за виконання грошового зобов'язання, і зокрема за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення. Крім того, право кредитора на звернення із вимогами про стягнення суми пені за невиконання грошового зобов'язання прямо передбачено умовами Договору.
Тобто, приписами чинного законодавство не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором (угодою тощо) термінів та не позбавлено кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.
За наведених обставин, заявлені вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних та пені є обґрунтованими та правомірними, розрахунок цих сум перераховано господарським судом у відповідності до діючого законодавства, з урахуванням оплати відповідачем частини суми основного боргу, дані суми згідно розрахунку господарського суду складають:
3% річних - 61 389, 52 грн.;
інфляційні - 237 163, 58 грн.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 61 389, 52 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі, інфляційні - частково, в сумі 237 163, 58 грн.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі ст.129 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 526, 527, 551, 598-609, 625, Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 193 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В И Р I Ш И В :
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерофіс Лімітед” м.Київ до Державного підприємства „Селидіввугілля” м.Селидове про стягнення 3% річних в сумі 61 389, 52 грн., інфляційних в сумі 237 683, 16 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля” (85400, Донецька обл., м.Селідове, вул.К.Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253, п/р 26003301490817 в АК ПІБ в м.Селідове, МФО 334312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерофіс Лімітед” (04053, м.Київ, пров.Киянівський, 3-7, ЄДРПОУ 32962368, п/р 26008306262980 в АКБ „ТК „Кредит” у м.Києві, МФО 322830) - 3% річних в сумі 61 389, 52 грн., інфляційні в сумі 237 163, 58 грн.; державне мито у сумі 2 985, 53 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 97, 81 грн.
В залишковій частині вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку відповідно до розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписано 14.11.2011р.
Суддя Сгара Е.В.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >