Кіровоградської області
"14" липня 2008 р.
Справа № 4/192
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. розглянув у судовому засіданні справу № 4/192
за позовом: корпорації "Система ССБ", 25014, м. Кіровоград, проспект Промисловий, 1,
до відповідача: приватного підприємства "Житлобуд", 25006, м. Кіровоград, вул. Островського, 2, корп. 2,
про стягнення 13 404, 96 грн.
Представники сторін :
від позивача - Вставська І.П., довіреність № 180 від 25.03.2008 року;
від відповідача - Федоров В.С., довіреність № 219 від 12.09.2007 року.
Заявлено позов про стягнення з приватного підприємства "Житлобуд", 25006, м. Кіровоград, вул. Островського, 2, корп. 2 заборгованості за непоставлений товар в розмірі 13 404 грн. 96 коп., з яких 11 892 грн. 65 коп. основного боргу, 144 грн. 67 коп. проценти річних та 1 367 грн. 64 коп. втрати від інфляції і судові витрати на користь корпорації "Система ССБ", 25014, м. Кіровоград, проспект Промисловий, 1.
Представник відповідача позовні вимоги заперечив та вважає їх необґрунтованими, просить в позові відмовити повністю, оскільки на його думку порушення зобов'язання не було допущено, а перераховані кошти в розмірі 13 900 грн. в жовтні 2006 року не є сумою надлишково перерахованих коштів, оскільки їх перерахування проведено в межах дії договору на поставку товару. В судовому засіданні 09.07.2008 року оголошено перерву до 16 год. 30 хв. 14.07.2008 року, про що сторони повідомлені під розписку. За погодженням з представниками сторін у судовому засіданні 14.07.2008 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши матеріали справи та правовідносини між учасниками спору і надавши їм правову оцінку, господарський суд, -
Правовідносини між учасниками спору виникли на підставі укладеного 01.10.2006 року договору поставки № 77 (в подальшому договору), предметом якого повноважні представники сторін в результаті вільного волевиявлення визначили порядок проведення господарських операцій по поставці збірного залізобетону, бетону та розчину відповідно до заявок замовника (позивач по справі).
Умови договору прийняті повноважними представниками сторін без будь-яких заперечень чи зауважень, а їх підписи скріплено відтисками печаток підприємств.
Відповідно до п. 3.4.1. «Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів», яка затверджена наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 р. та зареєстрована в Мін'юсті України 28.04.1999 р. за № 264/3557, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Відповідач не надав доказів того, що печатку було втрачено або викрадено.
На виконання умов договору відповідач проводив поставку товарів на суму 127 707 грн. 35 коп. в період з 30.11.2006 року по 14.12.2006 року, а відповідач перерахував згідно до платіжних доручень на розрахунковий рахунок відповідача 139 600 грн. Вимога позивача № 03/12-07 від 03.12.2007 року про повернення надлишково сплачених коштів, в тому числі і до договору № 77 від 01.10.2006 року на суму 11 892 грн. 65 коп. залишена відповідачем без задоволення, витребувані позивачем кошти на його розрахунковий рахунок не надійшли.
Позовні вимоги позивачем обґрунтовані з посиланням на приписи ч. 2 ст. 530, ч. 2 ст. 625 ЦК України та заявлено до стягнення втрати від інфляції в розмірі 1 367 грн. 64 коп. і 3% річних в розмірі 144 грн. 67 коп.
Проаналізувавши правовідносини між учасниками спору та надавши їм юридичну оцінку, господарський суд прийшов до переконання, що позовні вимоги не є обґрунтованими, а в позові необхідно відмовити враховуючи наступне.
Підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань, є договір.
За приписом ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Господарський суд прийшов до висновку, що відносини, які виникли між сторонами у зв'язку з укладенням відповідного договору, є правовідносинами, які підпадають під регулювання глави 30 ГК України та глави 54 ЦК України, тобто як договір поставки.
Згідно до ст. 264 ГК України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.
Згідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) про договір купівлі-продажу.
Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
За приписами ст. 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).
Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів.
Зобов'язання з поставки врегульовані і нормами ЦК України, які застосовуються у урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Одержання відповідного товару підтверджується також підписами позивача на видаткових накладних № 1398 від 31.10.2006 року, № 1429 від 30.11.2006 року, № 1429 від 30.11.2006 року, № 1468 від 14.12.2006 року, що у відповідності до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей № 99 від 16.05.1996р. є належним доказом підтвердження отримання товару.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач прийняв поставлений товар повністю та виконав свої зобов'язання по оплаті поставленого партіями товару шляхом перерахування на розрахунковий рахунок відповідача 100 000 грн. згідно до платіжного доручення № 109 від 16.10.2006 року, 27 000 грн. згідно до платіжного доручення № 72 від 13.10.2006 року та 12 600 грн. платіжним дорученням № 73 від 13.10.2006 року на загальну суму 139 600 грн.
Суд вважає, що між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, наявні договірні відносини у відповідності до вимог ст.ст. 11, 639, 655, 691 ЦК України підтверджують що це саме договір поставки. Специфікація товару, ознаки, якість, ціна, вартість - визначені в накладних (а.с. 11-14).
На користь відносин купівлі-продажу свідчить і застереження в документах на отримання товару про ціну з ПДВ.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк.
У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Предметом спору у даній справі є повернення відповідачем різниці коштів між перерахованими на його розрахунковий рахунок та вартістю поставленої продукції з обґрунтуванням вимог порушенням відповідачем умов договору. З таким обґрунтуванням позивачем позовних вимог господарський суд не погоджується, оскільки вони протирічать умовам укладеного договору та є безпідставними.
Зокрема, за змістом п.п. 1.1, 1.2 договору постачальник зобов'язався згідно до замовлення замовника поставити йому збірний залізобетон, бетон і розчин на суму 80 000 грн., а замовник зобов'язується сплатити йому на умовах договору з моменту укладення договору. Крім того, п. 1.1 договору та ст. 267 ГК України передбачено обов'язок сторін узгоджувати строки поставки.
За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Натомість, позивачем не подано безспірних доказів на спростування пояснень відповідача про відсутність його вини в виконанні умов договору, оскільки позивачем не подано доказів про залишення його замовлень на поставку товару в період дії договору без виконання, Крім того, позивачем зроблено посилання в позовній заяві на приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України як на підстави для задоволення позовних вимог, однак не доведено факт отримання відповідачем листа-вимоги № 03/12-07 від 03.12.2007 року. При цьому господарський суд звертає увагу на відсутність належної реєстрації вихідної документації у позивача, оскільки вказаний лист-вимога має вихідний номер, який за своїм змістом дублює дату відправлення 03.12.07 року, яка не відповідає вказаній на поштовій квитанції даті - 12.12.2007 року. При цьому господарським судом враховується, що належним доказом направлення саме претензії в порядку ст. 530 ЦК України, є бланк опису вкладення, який згідно з ч. 2 п. 78 Правил надання послуг поштового зв'язку заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник об'єкта поштового зв'язку перевіряє відповідність вкладення опису, розписується на обох примірниках і проставляє відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису видається відправникові, другий вкладається до поштового відправлення.
Згідно з п. 70 "Правил надання послуг поштового зв'язку" затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1155 від 17.08.2002 року на листах з оголошеною цінністю з описом, у верхній частині листа зазначається: "Лист з оголошеною цінністю ___ гривень. З описом". Відповідно до п. 38 вказаних Правил у простих і рекомендованих листах пересилаються - письмові повідомлення, ділові папери, фотокартки, художні картки, а у листах з оголошеною цінністю - цінні папери, документи... пенсійні та судові справи, ділові папери, звіти, документи, які становлять цінність для відправника або одержувача, а також на адресу юридичних осіб - заяви, скарги".
Позивачем не спростовано пояснення відповідача про невручення йому листа-вимоги.
Фактично правовідносини, які виникли між учасниками спору щодо повернення грошових коштів, на які не було поставлено товар виникли з недоговірних зобов'язань та підпадають під дію правових норм підрозділу 2 розділу 3 ЦК України.
За приписом ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Крім того, за приписом ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Однак, господарський суд не вбачає підстав для застосування приписів ст.ст.. 1212, 1213 ЦК України до спірних правовідносин на підставі п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України щодо виходу за межі позовних вимог для захисту прав і законних інтересів позивача, оскільки відсутнє про це клопотання заінтересованої сторони. Застосування судом приписів ст.ст. 1212, 1213 ЦК України призведе до зміни підстави позову та до виходу за межі позовних вимог що є неприпустимим, оскільки суд не може змінити такі вимоги на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення.
Крім того, застосування цих положень Цивільного кодексу України при вирішенні спору можливе в разі посилання позивача як на матеріально-правову підставу позовних вимог. В постанові Верховного суду України від 13.07.2004 року у справі № 10/732 викладено правову позицію, згідно до якої “суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду». Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади (у тому числі судової), їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з норм Цивільного кодексу України, відповідальність відповідача настає лише після порушення ним умов договору, а докази про такі порушення позивачем не наведено. Не можуть бути визнані порушенням умов договору лише факти наявності переплати коштів, повернення яких не передбачалось умовами договору, оскільки в такому разі між подією та наслідком відсутній причинний зв'язок (відсутній склад правопорушення).
Беручи до уваги недоведення позивачем вини відповідача у невиконанні умов договору, недоведення знаходження втрат від інфляції та процентів річних у причинному зв'язку з правопорушенням, суд дійшов висновку, що доводи позивача в частині стягнення з відповідача втрат від інфляції та процентів річних в сумі 1 512 грн. 31 коп. є непереконливими та безпідставними.
Саме таку правову позицію викладено в постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.02.2008 року по справі № 2/302.
Господарським судом приймається до уваги, що в результаті прийняття рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, позивач не позбавлений права звернутись до суду за захистом свого порушеного права з інших підстав.
Виходячи із суті прийнятого рішення, згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача повністю, але не стягувати, оскільки вони ним вже сплачені при зверненні з позовом до суду.
Керуючись ст.ст. 34, 49, 82, 84 ГПК України, господарський суд,
В позові повністю відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.
Суддя Ю.І. Хилько