Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103
Іменем України
21.07.2008
Справа №2-15/5231-2008
За позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5, ідентифікаційний код 20671506)
До відповідача Державного підприємства «Дослідне господарство Кримської дослідної станції овочівництва Кримського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук» (97536, АР Крим, Сімферопольський район, с. Укромне, вул.. Путилінська, 28, ідентифікаційний код 34842975)
Про стягнення 2416,00 грн.
Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко
представники:
Від позивача - Міркін А.Л., довіреність № 22 від 06.08.2007 р., у справі
Від відповідача - не з'явився
Обставини справи: Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Державного підприємства «Дослідне господарство Кримської дослідної станції овочівництва Кримського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук» про стягнення 2416,00 грн. за договором № 429 від 01.04.2007 р. на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію, в тому числі суму основного боргу у розмірі 2318,79 грн., 3% річних у розмірі 10,30 грн., інфляційні втрати у розмірі 62,83 грн., пеню у розмірі 24,08 грн.
Позивач позовні вимоги підтримав, мотивуючи тим, що відповідно договору № 429 від 01.04.2007 р. на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків в комунальну каналізацію надавав відповідачу послуги на відпуск води із комунального водопроводу і приймання стоків в комунальну каналізацію, однак відповідач обов'язки за договором щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги виконував неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 2318,79 грн., що стало причиною для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 10,30 грн., інфляційні втрати у розмірі 62,83 грн., пеню у розмірі 24,08 грн.
У судовому засіданні представник позивача надав заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою просить суд стягнути з відповідача 2318,79 грн. основного боргу, 10,30 грн. 3% річних, 62,83 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення пені у розмірі 24,08 грн. позивач просить суд прийняти відмову від позову та провадження у справі припинити.
Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти зміну позовних вимог, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав, вимоги суду не виконав, про час та місце розгляду справи був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.
За такими обставинами, суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
Згідно пункту 1.1 статуту Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» є правонаступником Сімферопольського виробничого підприємства водопроводно-каналізаційного господарства на підставі постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 23.11.2005 р. № 540. (а.с. 27-32)
01 квітня 2007 року між Сімферопольським виробничим підприємством водопроводно-каналізаційного господарства (Водоканал)(позивач) та Державним підприємством «Дослідне господарство Кримської дослідної станції овочівництва Кримського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук» (Абонент)(відповідач) укладено|ув'язнений| договір № 429 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію.(а.с.5-10) з наступними додатковими угодами.
Згідно з пунктом 2.2 Договору Водоканал бере на себе зобов'язання забезпечувати Абонента питною водою при наявності води в джерелах та здійснювати водовідведення, а Абонент приймає на себе зобов'язання приймати зазначені послуги та своєчасно за них сплачувати.
Згідно з пунктом 4.2.1 Договору кінцевий розрахунок за отримані послуги з водопостачання та водовідведення здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання Абонентом виставленого Водоканалом рахунку за спожиті послуги.
Позивач обов'язки за договором виконував у повному обсязі, що підтверджується підписаним обома сторонами актами виконаних робіт по абоненту № 429 від 22.01.2008 р., від 26.02.2008 р., від 25.03.2008 р. (а.с. 14, 15, 17)
На оплату спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за вищевказаним Договором позивач виставив рахунки :
Рахунок № 429 від 22.01.2008 р. у розмірі 859,20 грн. (а.с. 14)
Рахунок № 429 від 26.02.2008 р. у розмірі 544,84 грн. (а.с. 15)
Рахунок № 429 від 25.03.2008 р. у розмірі 914,75 грн. (а.с. 14).
Вказані рахунки були отримані відповідачем, про що свідчить особистий підпис уповноваженої особи відповідача у рахунках.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором призвело до утворення кредиторської заборгованості перед позивачем за надані послуги, у розмірі 2318,79 грн. за період січень 2008 р. - березень 2008 р., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Суд звертає увагу на те, що ухвалою ГС АР Крим від 16.10.2007 р. у справі №2-6/14383-2007 було порушено справу про банкрутство Державного підприємства «Дослідне господарство Кримської дослідної станції овочівництва Кримського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук» - відповідача у цій справі. Вказаною ухвалою був введений мораторій на задоволення вимог кредиторів по зобов'язанням, строки виконання яких наступили до дня порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог пункту 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Таким чином, приймаючи до уваги те, що позивачем заявлені вимоги щодо стягнення заборгованості за послуги, надані починаючи з січня 2008 року, отже як зобов'язання відповідача перед позивачем, так і строк їх виконання виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до абзацу 6 статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» грошові зобов'язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.
Згідно з абзацом 24 зазначеної статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.
Тобто мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Це стосується також і правових наслідків дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, які визначені статтею 12 Закону.
Згідно з частиною 4 зазначеної статті протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
У разі, якщо поширити дію мораторію і на поточну заборгованість, то тоді така заборгованість не буде підлягати оплаті в процедурах розпорядження майном та санації боржника.
Це призведе до того, що після порушення справи про банкрутство жоден з контрагентів не буде співпрацювати з боржником, оскільки за поставлену продукцію, здійснені роботи та надані послуги під час провадження справи про банкрутство боржник не буде розраховуватись. Такі обставини надалі матимуть наслідком припинення підприємницької діяльності самого боржника, що в свою чергу зумовлює банкрутство боржника і відкриття щодо нього ліквідаційної процедури.
У зв'язку з цим законодавець звільнив поточні зобов'язання боржника від будь-яких правових обмежень та наслідків, які настають під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Це стосується як виконавчого провадження, так і санкцій за невиконання грошових зобов'язань.
Отже, до зобов'язань, що виникли та строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство, підлягають застосуванню заходи відповідальності за порушення зобов'язань.
Судом встановлено, що відповідач всупереч умовам Договору та вимогам чинного законодавства зобов'язання за договором по оплаті за отримані послуги за водокористування і водовідведення по виставленим позивачем рахункам за період січень 2008 р. по березень 2008 р. не виконав належним чином у повному обсязі та своєчасно, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість, яка становить 2318,79 грн., яка встановлена судом, належним чином підтверджена, а тому вона підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань у розмірі 62,83 грн. та 3% річних у розмірі 10,30 грн.
Згідно з приписом абзацу четвертого частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
В інформаційному листі Верховного Суду України від 15.07.2005 N 3.2.-2005 визначено, що оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій у розумінні статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Верховним Судом України в постанові від 17.01.2006 у справі N 11/690 викладено правову позицію щодо застосування приписів частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а сума боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних як плати за користування коштами підлягає стягненню.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Проте, сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача підлягає зменшенню з огляду на наступне.
Позивачем інфляційні втрати нараховані за період з січня 2008 р. по лютий 2008 р., в той час, як період прострочення по рахунку від 22.01.2008 р. повинен обчислюватися з 25.01.2008 р.
Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з Державного підприємства «Дослідне господарство Кримської дослідної станції овочівництва Кримського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук» за період з 25.01 2008 р. по 29.02 2008 р. становить 43,54 грн., визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.
Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проте, сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача підлягає зменшенню з огляду на наступне.
Позивачем 3% нараховані за період з 01.01.2008 р. по 25.03.2008 р., в той час, як період прострочення по рахунку від 22.01.2008 р. повинен обчислюватися з 25.02.2008 р.
Отже, матеріалам справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 8,60 грн. за період з 25.01.2008 р. по 25.03.2008 р., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача Державного підприємства «Дослідне господарство Кримської дослідної станції овочівництва Кримського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук».
У судовому засіданні представник позивача надав заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою просить суд в частині стягнення пені у розмірі 24,08 грн. прийняти відмову від позову та провадження у справі припинити.
Розглянувши матеріали справи, заяву позивача, суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити.
Так, виходячи з норм статті 13 Цивільного кодексу України, яка визначає межі здійснення цивільних прав, судом досліджено правомірність відмови позивача від позову:
- цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (довіреністю);
- при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;
- не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;
- при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;
- не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
Приймаючи до уваги той факт, що звернення з позовом до господарського суду було ініційоване саме позивачем, суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову.
Судом встановлено, що відмова позивача від позову не порушує чиї-небудь законні права та охоронювані законом інтереси, а також повноваження, надані представнику Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» Міркіну А.Л. дозволяють відмовитися від позову, через що заява Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального Кодексу України провадження по справі підлягає припиненню у випадку відмови позивача від позову та якщо відмова прийнята господарським судом.
Таким чином, провадження у справі в частині стягнення пені у розмірі 24,08 грн. підлягає припиненню.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, пунтом 4 частини 1 статті 80, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство Кримської дослідної станції овочівництва Кримського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук» (97536, АР Крим, Сімферопольський район, с. Укромне, вул.. Путилінська, 28, ідентифікаційний код 34842975) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5, код ЄДРПОУ 20671506, п/р 2600113192 в КРД ВАТ «Райффайзен банк Аваль», м. Сімферополь, МФО 324021) 2318,79 грн. заборгованості, 8,60 грн. 3% річних, 43,54 грн. інфляційних втрат, 100,10 грн. державного мита та 115,80 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині стягнення пені у розмірі 24,08 грн. провадження у справі припинити.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.