"19" жовтня 2011 р. Справа № 5023/3405/11
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М., суддя Гончар Т. В.
при секретарі Зозулі О.М.
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача -не з'явився,
ДПІ -ОСОБА_1 за довіреністю від 30.11.2010 р. №5739/9/10-035,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДПІ у Московському районі м. Харкова (вх. № 4256Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011 року по справі № 5023/3405/11
за позовом ТОВ "Электробытприбор", м. Харків
до ПП "Твіт-Тер", м. Харків
про визнання недійсним договору
встановила:
04 травня 2011 р. ТОВ «Електробудприлад»звернулося до ПП «Твіт -Тер»з позовом про визнання угоди поставки товарів №0103/1 від 01.03.011 р. недійсним.
Позов мотивований посиланням на ряд норм діючого законодавства, які містять вимоги, яким повинна відповідати цивільна угода, зокрема, ст..ст. 207, 208, 228 ЦК України, однак конкретного зазначення ознак суперечності угоди закону або порушення нею публічного порядку позов не містить.
10 травня 2011 р. позивач подав до суду заяву про зміну позовних вимог, в який, посилаючись на ряд норм діючого законодавства про договір, зокрема ст.ст. 626, 627, 628 ЦК України, ст. 180 ГК України, просив визнати договір №0103/1 від 01.03.011 р. дійсним.
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.05.2011 р. позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, договір №0103/1 від 01.03.011 р. визнаний дійсним.
23 вересня 2011 р. з апеляційної скаргою на зазначене рішення місцевого господарського суду звернулася Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова.
В обґрунтування апеляційної скарги ДПІ у Московському районі м. Харкова зазначила, що місцевим господарським судом допущені порушення норм процесуального права, які полягали у неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Так, апелянт послався на те, що дані податкової перевірки учасників спірної угоди свідчать про фінансову та господарську неможливість виконання угоди її учасниками, що свідчить про те, що угода була спрямована на безпідставну зміну розміру податкових зобов'язань її учасників. Посиланням на цей висновок апелянт обґрунтував і свій процесуальний інтерес на подання апеляції. На підставі викладеного апелянт просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011 р. у справі №5023/3405/11 та винести нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та запропоновано позивачу та відповідачу надати на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження своїх заперечень.
Позивачем та відповідачем відзиву на апеляційну скаргу надано не було.
В судове засідання, призначене на 19.10.2011 р., з'явився представник ДПІ.
Представники позивача та відповідача до суду не з'явилися, про місце та час вирішення спору були повідомлені належним чином та своєчасно.
Приймаючи до уваги, що судом апеляційної інстанції створено учасникам спору всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи до належного повідомлення про час та місце розгляду справи і позивач з відповідачем не скористалися своїм правом прийняти участь у вирішення спору судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе вирішення спору за відсутності представників сторін.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі, заслухавши у судовому засіданні пояснення ДПІ, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши спір в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДПІ у Московському районі м. Харкова задоволенню не підлягає, а оскаржене рішення підлягає скасуванню.
Колегією суддів в ході розгляду справи встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
01.03.2011 р. між ТОВ «Электробытприбор»та ПП «Твіт-Тер»був укладений договір поставки товарів №0103/1, за умовами якого продавець -позивач в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язується прийняти та оплатити товар у кількості та за ціною, що визначаються згідно видаткових накладних. Накладні на товар, що додаються є невід'ємними частинами цього договору, прирівнюються сторонами до специфікації та мають її силу.
Відповідно до п.2.1. договору продавець зобов'язаний не пізніше 100 календарних днів з дня набрання чинності цим договором передати покупцю товар, а відповідно п.2.2. договору покупець зобов'язаний прийняти товар і розрахуватися за нього в 3-місячний термін.
Згідно п. 4.1. договору оплата за товар здійснюється покупцем за визначеною п.1.1 цього договору ціною шляхом перерахування покупцем грошових коштів на банківський поточний рахунок Продавця або шляхом емітування векселя на зазначену суму.
В якості підтвердження виконання умов договору позивачем були представлені суду копії видаткових накладних, а саме: №16 від 01.03.2011 р. на суму 321772,83 грн., №17 від 01.03.2011 р. на суму 253791,52 грн., №18 від 01.03.2011 р. на суму 347919,26 грн., №19 від 01.03.2011 р. на суму 256694,26 грн., №20 від 01.03.2011 р. на суму 312446,11 грн., №21 від 01.03.2011 р. на суму 238668,20 грн., №22 від 01.03.2011 р. на суму 361500,31 грн., №23 від 01.03.2011 р. на суму 462889,86 грн., №24 від 01.03.2011 р. на суму 2934052,91 грн., №25 від 01.03.2011 р. на суму 2665362,71 грн., №26 від 01.03.2011 р. на суму 1914512,33 грн., №27 від 01.03.2011 р. на суму 2366072,04 грн., №28 від 01.03.2011 р. на суму 2897389,32 грн., №29 від 01.03.2011 р. на суму 2500628,04 грн., №30 від 01.03.2011 р. на суму 1561739,42 грн., №31 від 01.03.2011 р. на суму 2606449,12 грн., №32 від 01.03.2011 р. на суму 2857894,10 грн., №33 від 01.03.2011 р. на суму 3128444,44 грн., №34 від 01.03.2011 р. на суму 2180534,53 грн., №35 від 01.03.2011 р. на суму 3079400,73 грн., №36 від 01.03.2011 р. на суму 2972029,77 грн., №37 від 01.03.2011 р. на суму 2734151,46 грн., №38 від 01.03.2011 р. на суму 1958236,97 грн., №39 від 01.03.2011 р. на суму 2667839,49 грн., №40 від 01.03.2011 р. на суму 2919329,85 грн., №41 від 01.03.2011 р. на суму 1555045,23 грн., №42 від 02.03.2011 р. на суму 459648,23 грн., №43 від 02.03.2011 р. на суму 2324002,09 грн., №44 від 02.03.2011 р. на суму 2648853,33 грн., №45 від 02.03.2011 р. на суму 2756532,09 грн., №46 від 02.03.2011 р. на суму 294978,26 грн., №47 від 02.03.2011 р. на суму 310987,82 грн., №48 від 02.03.2011 р. на суму 295127,46 грн., №49 від 02.03.2011 р. на суму 330645,68 грн., №50 від 02.03.2011 р. на суму 3147744,47 грн., №51 від 02.03.2011 р. на суму 354607,03 грн., №52 від 02.03.2011 р. на суму 238751,18 грн., №53 від 02.03.2011 р. на суму 451639,50 грн., №54 від 02.03.2011 р. на суму 261960,30 грн., №55 від 02.03.2011 р. на суму 373949,11 грн., №56 від 02.03.2011 р. на суму 226449,60 грн., №57 від 02.03.2011 р. на суму 393751,60 грн., №58 від 02.03.2011 р. на суму 562093,94 грн., №59 від 02.03.2011 р. на суму 209081,54 грн., №60 від 02.03.2011 р. на суму 307911,19 грн., №61 від 02.03.2011 р. на суму 370912,98 грн., №62 від 02.03.2011 р. на суму 447173,96 грн., №63 від 02.03.2011 р. на суму 445816,22 грн., №64 від 02.03.2011 р. на суму 354815,50 грн., №65 від 02.03.2011 р. на суму 157651,22 грн., №66 від 02.03.2011 р. на суму 321704,65 грн., №67 від 02.03.2011 р. на суму 294832,04 грн., №68 від 02.03.2011 р. на суму 294616,66 грн., №70 від 02.03.2011 р. на суму 361085,35 грн., №71 від 02.03.2011 р. на суму 360831,43 грн., №72 від 02.03.2011 р. на суму 352697,23 грн., №73 від 02.03.2011 р. на суму 294839,95 грн., №74 від 02.03.2011 р. на суму 459539,54 грн., №75 від 02.03.2011 р. на суму 322595,83 грн., №76 від 02.03.2011 р. на суму 347925,19 грн., №77 від 02.03.2011 р. на суму 439038,55 грн., №78 від 02.03.2011 р. на суму 294764,86 грн., №79 від 02.03.2011 р. на суму 198088,49 грн., №80 від 02.03.2011 р. на суму 308701,58 грн., №81 від 02.03.2011 р. на суму 462889,86 грн., №82 від 02.03.2011 р. на суму 513121,75 грн., №83 від 02.03.2011 р. на суму 357808,15 грн., №84 від 02.03.2011 р. на суму 233685,71 грн., №85 від 02.03.2011 р. на суму 322595,83 грн., №87 від 02.03.2011 р. на суму 526545,71 грн., №88 від 02.03.2011 р. на суму 430540,76 грн., №86 від 02.03.2011 р. на суму 276161,81 грн.
Вивченням змісту накладних встановлено, що вони не містять зазначення ПІБ осіб, що здійснили вказані позивачем господарські операції.
Довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей суду не надані.
Крім того, позивачем до суду подані податкові накладні на вказані в у видаткових накладних суми, а саме: №0000016 від 01.03.2011 р., №0000017 від 01.03.2011 р., №0000018 від 01.03.2011 р., №0000019 від 01.03.2011 р., №0000020 від 01.03.2011 р., №0000021 від 01.03.2011 р., №0000022 від 01.03.2011 р., №0000023 від 01.03.2011 р., №0000024 від 01.03.2011 р., №0000025 від 01.03.2011 р., №0000026 від 01.03.2011 р., №0000027 від 01.03.2011 р., №0000028 від 01.03.2011 р., №0000029 від 01.03.2011 р., №0000030 від 01.03.2011 р., №0000031 від 01.03.2011 р., №0000032 від 01.03.2011 р., №0000033 від 01.03.2011 р., №0000034 від 01.03.2011 р., №0000035 від 01.03.2011 р., №0000036 від 01.03.2011 р., №0000037 від 01.03.2011 р., №0000038 від 01.03.2011 р., №0000039 від 01.03.2011 р., №0000040 від 01.03.2011 р., №0000041 від 02.03.2011 р., №0000042 від 02.03.2011 р., №0000043 від 02.03.2011 р., №0000044 від 02.03.2011 р., №0000045 від 02.03.2011 р., №0000046 від 02.03.2011 р., №0000047 від 02.03.2011 р., №0000048 від 02.03.2011 р., №0000049 від 02.03.2011 р., №0000050 від 02.03.2011 р., №0000051 від 02.03.2011 р., №0000051 від 02.03.2011 р., №0000053 від 02.03.2011 р., №0000054 від 02.03.2011 р., №0000055 від 02.03.2011 р., №0000056 від 02.03.2011 р., №0000057 від 02.03.2011 р., №0000058 від 02.03.2011 р., №0000059 від 02.03.2011 р., №0000060 від 02.03.2011 р., №0000061 від 02.03.2011 р., №0000062 від 01.03.2011 р., №0000063 від 02.03.2011 р., №0000064 від 02.03.2011 р., №0000065 від 02.03.2011 р., №0000066 від 02.03.2011 р., №0000067 від 02.03.2011 р., №0000068 від 02.03.2011 р., №0000070 від 02.03.2011 р., №0000071 від 02.03.2011 р. №0000072 від 02.03.2011 р., №0000073 від 02.03.2011 р., №0000074 від 02.03.2011 р., №0000075 від 02.03.2011 р., №0000076 від 02.03.2011 р., №0000077 від 02.03.2011 р., №0000078 від 02.03.2011 р., №0000079 від 02.03.2011 р., №0000080 від 02.03.2011 р., №0000081 від 02.03.2011 р., №0000082 від 02.03.2011 р., №0000083 від 02.03.2011 р., №0000084 від 02.03.2011 р., №0000085 від 02.03.2011 р., №0000087 від 02.03.2011 р., №0000088 від 02.03.2011 р., №0000086 від 02.03.2011 р.
Будь-яких доказів, що підтверджують фактичне переміщення товару від продавця до покупця (товарно-транспортні накладні, путьові листи; наряди на виконання робіт по транспортуванню, тощо) позивачем суду не надано.
Зі змісту наданого апелянтом акту документальної невиїзної перевірки ТОВ «Электробытприбор»(ЄДРПОУ 32136050) з питань не подання податкових декларацій з податку на додану вартість за період лютий, березень 2011 р. від 04.05.2011 р. №1782/182/32136050 випливає, що зазначене підприємство за місцем своєї реєстрації не знаходиться, в зв'язку з чим складений акт відсутності підприємства за юридичною адресою від 21.04.2011 р.
Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Электробытприбор»анульоване 03.03.2011 р. на підставі абзацу ж) п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України.
Податкова звітність з ПДВ ТОВ «Электробытприбор»за березень 2011 р. отримала статус «не дійсна», оскільки заповнення даного звіту не відповідає вимогам Наказу ДПАУ №41 від 25.01.2011 р. та ряду норм Податкового кодексу України.
Крім того, відносно іншого учасника угоди -ТОВ «Твіт -Тер»12.05.2011 р. також складено довідку від 12.05.2011 р. №1384 про відсутність суб'єкта господарювання за юридичним /фактичним місцезнаходженням.
Відповідно до даних декларації про податок на прибуток основні засоби у ТОВ «Твіт -Тер»відсутні; витрати на поліпшення основних фондів відсутні, амортизаційні відрахування відсутні.
Відповідно до податкового розрахунку комунального податку чисельність працюючих у ТОВ «Твіт -Тер»складає нуль осіб.
Вирішуючи спір, колегія суддів опирається на наступні норми законодавства.
Відповідно до приписів ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Аналіз гіпотези норми ст. 15 ЦК України приводить колегію суддів до висновку про те, що підставою отримання особою цивільного захисту є порушення, невизнання або оспорювання її права, а також спричинення шкоди охоронюваному законом інтересу.
З аналізу заяви про зміну позовних вимог від 10.05.2011 р. випливає, що вона не містить зазначення, яке саме право позивача порушене, не визнається або оспорюється. Аналогічним чином в заяві відсутнє посилання на факти порушення права або інтересу або наявність об'єктивної можливості спричинення шкоди охоронюваним законом інтересам позивача.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів не вбачає порушень будь-яких цивільних прав суб'єкта звернення з позовом, або необхідності захисту його інтересів.
Так, під цивільним правом слід розуміти юридичну можливість визначеного суб'єкта впливати на конкретне благо (майнове чи немайнове).
Цивільне право суб'єкта завжди є правом на певну цінність - матеріальну або духовну, що вирізняє таку юридичну можливість від правоздатності особи як абстрактної можливості бути суб'єктом цивільних правовідносин, мати суб'єктивні права та обов'язки.
Зміст цивільного права зазвичай становлять три юридичні можливості (правомочності): а) можливість вести себе певним чином (право "на власні дії"); б) можливість вимагати певної поведінки від інших (право "на чужі дії"); в) можливість захисту порушеного права в юриcдикційному порядку (в судовому порядку, шляхом звернення до державних органів, третейського суду тощо).
Оскільки відповідно до правової позиції позивача угода виконана в повному обсязі; сторони угоди не мають одне до одного жодних претензій; права третіх осіб угодою не порушені; угода є законною та легальною, твердження позивача про порушення права є безпідставним.
Визначення охоронюваного законом інтересу міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої ст. 4 ЦПК України 1963 р., зокрема, тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес". В цьому Рішенні КСУ визначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам".
Виходячи з цього визначення, колегія суддів доходить до висновку, що у спірних правовідносинах відсутній охоронюваний законом інтерес позивача, який підлягає судовому захисту.
Окрім викладеного, колегія суддів вважає за необхідне піддати правовому аналізу можливість отримання позивачем обраного ним способу захисту у вигляді визнання угоди дійсною.
Очевидно, що даний спосіб не є передбаченим законом захистом в порядку ч.2 ст. 220 ЦК України.
Тому даний спосіб захисту колегія суддів вважає таким, що ґрунтується на приписах ч.2 ст. 16 ЦК України - суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Такий спосіб захисту передбачений ст. 6.3. договору №0103/1 від 01.03.011 р., що свідчить про наявність у позивача процесуального права на звернення в суд із даною вимогою.
Оцінюючи матеріальні підстави до задоволення такої вимоги, колегія суддів зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту не призводить до зміни правового стану сторін, тобто є нікчемним.
Опираючись на положення ч.1 ст. 16 ЦК України, колегія суддів вважає, що право на судовий захист виникає у особи у разі порушення цивільного права чи інтересу і такий захист повинний бути конкретний, тобто застосовується такий спосіб захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа не звертається з усіма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.
Так, статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір №0103/1 від 01.03.011 р. на день вирішення спору не визнаний недійсним.
Жодний з суб'єктів цивільного обороту не зробив заяви про нікчемність цього правочину або про застосування наслідків нікчемності правочину до договору №0103/1 від 01.03.011 р.
За таких умов надання захисту є неможливим, оскільки неможливо поновити право, яке не порушене і не оспорюється. Аналогічним чином не вбачається підстав до захисту цивільного інтересу.
Викладене свідчить про те, що право або охоронювані інтереси позивача не порушені, а обраний ним спосіб захисту не може призвести до зміни правового стану сторін, в силу чого колегія суддів доходить до висновку про відсутність правових підстав до задоволення позовних вимог.
Оцінюючи аргументи апеляційної скарги ДПІ у Московському районі м. Харкова (далі -ДПІ), колегія суддів не знаходить підстав до її задоволення.
Так, з аналізу апеляційної скарги вбачається, що на думку апелянта, обидві сторони спору діяли з протиправною метою штучної зміни податкових зобов'язань.
Саме цим посиланням ДПІ обґрунтовує власний процесуальний інтерес на подання апеляційної скарги.
Між тим, відповідно до приписів ст. 91 ГПК України право на апеляційне оскарження є похідним від вирішення судом у рішенні питання про права та обов'язки апелянта.
З матеріалів справи вбачається наявність інтересу ДПІ до спірної угоди, однак не вбачається впливу оскарженого рішення на права та обов'язки даної державної установи.
Так, в межах виконання своїх функцій як фіскального органу держави, ДПІ не позбавлена права самостійно кваліфікувати спірний правочин як нікчемний і відповідним чином визначити обсяги податкових зобов'язань учасників даних правочинів та застосувати заходи фіскального примусу до учасників правовідносин.
Винесене судом рішення жодним чином не перешкоджає в здійсненні зазначених дій, оскільки не містить адресованих на адресу ДПІ приписів.
З огляду на зазначені обставини, колегія суддів вважає за необхідне в задоволенні апеляційної скарги ДПІ відмовити.
Вирішуючи питання перегляду рішення місцевого господарського суду, з урахуванням факту відмови в задоволенні апеляційної скарги, колегія суддів керується приписами ч.2 ст. 101 ГПК України, відповідно до яких апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
За таких умов колегія суддів вважає за доцільне скористатися наданим законом процесуальним правом перегляду рішення суду першої інстанції і скасувати дане рішення як таке, що винесено при невірному застосуванні норм матеріального права і є незаконним.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, ч.2 ст. 101, п.2 ч.1 ст. 103, п. 4 ч.1 ст. 104 ГПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу ДПІ у Московському районі м. Харкова на рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011 року у справі № 5023/3405/11 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011 року по справі № 5023/3405/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Головуючий суддя М.М. Слободін
суддя Т.В. Гончар
суддя А.М. Білецька
Повний текст постанови складено та підписано 20.10.2011 року.