Іменем України
26 жовтня 2011 року Справа № 5002-29/2520-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Проценко О.І.,
суддів Сікорської Н.І.,
Фенько Т.П.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, довіреність № 51 від 09.08.11, публічне акціонерне товариство "Кримський содовий завод";
відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 202 від 15.08.11, приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту " (ПРАТ Київ-Дніпровське МППЗТ) в особі Красноперекопської філії ПРАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту" ;
ОСОБА_3, довіреність № 157 від 23.12.10, приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту " (ПРАТ Київ-Дніпровське МППЗТ) в особі Красноперекопської філії ПРАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту" ;
розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту " (ПРАТ Київ-Дніпровське МППЗТ) в особі Красноперекопської філії ПРАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 01 серпня 2011 року у справі № 5002-29/2520-2011
за позовом публічного акціонерного товариства «Кримський содовий завод» (вул. Проектна, 1,Красноперекопськ,96002)
до приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (ПРАТ Київ-Дніпровське МППЗТ) (вул. Алма-Атинська, буд.37,Київ 92,02092)
в особі Красноперекопської філії ПРАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту" (вул. Індустріальна, буд. 11-А,Красноперекопськ,96000)
про визнання недійсним пункту договору
Відкрите акціонерне товариство «Кримський содовий завод» (перейменоване у публічне акціонерне товариство "Кримський содовий завод") звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»в особі Красноперекопської філії ПРАТ Київ-Дніпровське МППЗТ про визнання недійсним пункту 6.9 договору № 93-ю/702696 від 26.07.2007 р. про надання послуг з перевезення вантажів, а саме: «у разі, коли Замовник протягом строку, вказаного в пункті 6.8 цього Договору, не надасть Виконавцю підписану Додаткову угоду, Додаткова угода є дійсною в редакції Виконавця, якщо Замовник не погодиться зі змінами тарифів, Виконавець має право достроково припинити дію цього договору, про що письмово повідомляє Замовника». Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати, пов'язані зі сплатою державного мита та витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу, у зв'язку з подачею позову до суду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що пункт 6.9 вказаного договору, який передбачає можливість одностороннього розірвання договору, суперечить положенням статей 632, 651, 654 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України. Крім цього, виходячи з умов пункту 6.9 договору, позивач позбавлений права на захист свого цивільного права у випадку його порушення, також вказаний пункт договору порушує вимоги статті 16 ЦК України тим, що позбавляє позивача права на звернення до суду у випадку незгоди із додатковою умовою про збільшення тарифів, що дає відповідачу можливість змінювати ціну договору в односторонньому порядку, без будь-якого економічного обґрунтування.
04 липня 2011 року відповідач не погодився із позовом та надав відзив, в якому заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що пункт 6.9 договору відповідає Розділу 12 пункту 3.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних шляхів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 21.11.2000р. №644, а тому відсутні правові підстави для задоволення та визнання пункту договору недійсним (том 1 арк.с. 82-84).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 01 серпня 2011 року у справі № 5002-29/2520-2011 позов задоволений.
Визнано недійсним пункт 6.9 договору №93-ю/702696 від 26.07.2007р. про надання послуг перевозки вантажів, укладеного між відкритим акціонерним товариством "Кримський содовий завод" та приватним акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (ПРАТ Київ-Дніпровське МППЗТ) в особі Красноперекопської філії ПРАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту".
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції з посиланням на статті 626, 632, 651 Цивільного кодексу України, на статті 179, 307 Господарського кодексу України, ЗУ "Про залізничний транспорт" та Статут залізниць, дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо визнання недійсним пункту 6.9 договору № 93-ю/702696 від 26.07.2007р., про надання послуг з перевозки вантажів, згідно якому: «у разі, коли Замовник протягом строку. Вказаного в пункті 6.8 цього Договору, не надасть Виконавцю підписану Додаткову угоду, Додаткова угода є дійсною в редакції Виконавця, якщо Замовник не погодиться зі змінами тарифів, Виконавець має право достроково припинити дію цього договору, про що письмово повідомляє Замовника»є обґрунтованими та відповідають вимогам закону.
Не погодившись з рішенням суду, Красноперекопська філія ПРАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, в позові відмовити.
Заявник апеляційної скарги вважає, що суд першої інстанції, неповно дослідив усі обставини справи, помилково визнав доведеними і встановленими обставини, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, висновки, зроблені судом першої інстанції, не відповідають дійсним обставинам справи, до тогож судом помилково застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права -Статут залізниць України та пункт 3.4. Правил обслугування залізничних під'їзних колій. Так апелянт наголошує, що жодним нормативним документом (зареєстрованим у Міністерстві юстиції України) не передбачено надання послуг підприємствами промислового залізничного транспорту на основі типового договору. Договір на надання послуг по перевезенню вантажів -подачи та збирання вагонів відповідач розроблює сам. Крім цього, відповідач зазначав, що стаття 71 Статуту залізниць України, Правила перевезення вантажів і пункт 3.4. Правил обслугування залізничних під'їзних колій, яки регламентують порядок укладання договорів з залізницею, стосуються виключно взаємовідносин контрагентів з залізницами України, а відповідач не є залізницею, а є підприємством промислового залізничного транспорту, яке не входить до структури Укрзалізниці, а тому посилання суду першої інстанції на вказані норми є помилковими.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08 вересня 2011 року апеляційну скаргу прийнято та призначено до розгляду на 15 вересня 2011 року у складі колегії суддів: Головуючий суддя: Проценко О.І. судді: Котлярова О.Л., Євдокімов І.В.
15 вересня 2011 року за розпорядженням заступника голови суду Латиніна О.А. суддю Котлярову О.Л. замінено на суддю Сікорську Н.І.
15 вересня 2011 року у слуханні справи оголошувалась перерва до 05 жовтня 2011 року.
05 жовтня 2011 року за розпорядженням виконуючого обов'язки секретаря судової палати Остапової К.А. суддю Євдокімова І.В. замінено на суддю Фенько Т.П.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2011 року розгляд справи був відкладений на 26 жовтня 2011 року.
В судовому засіданні 26 жовтня 2011 року, представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили скасувати рішення суду першої інстанції зазначаючи, що пункт 6.9 договору є істотною умовою цього договору, а тому визнання його недійсним веде до неможливості існування такого договору в цілому, представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, стверджуючи, що існування такого пункту має бути узгоджено із позивачем, оскільки він є стороною за договором, а тому зміни у договорі відповідно до діючого законодавства можуть вноситися лише за домовленістю сторін за договором, а у разі відсутності спір повинен вирішуватися у судовому порядку.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
26 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Кримський содовий завод»(замовник) та приватним акціонерним товариством «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»(ПРАТ Київ-Дніпровське МППЗТ) (виконавець) укладено договір № 93-ю/702696 про надання послуг з перевезення вантажів (том 1 арк.с. 46-50).
Як зазначено у пункті 1.1 договору, «згідно з Цивільним кодексом України, «Правилами перевезення вантажів», ліцензії серія АБ №271807 та на умовах, визначених цим договором, виконавець приймає на себе зобов'язання надавати замовнику послуги з перевезення вантажів та інші послуги, пов'язані з цим».
Послуга з перевезення передбачає здійснення подачі вагонів, які надходять на адресу Замовника, від станції Красноперекопськ Придніпровської залізниці, на приймально -здавальні колії Замовника та збирання вагонів з приймально -здавальних колій Замовника після проведення вантажних операцій (пункт 1.2 договору).
За умовами даного договору, замовник здійснює оплату за послуги, відповідно до тарифів, що розроблені згідно методичних рекомендацій з питань формування цін (тарифів) на перевезення вантажів та інші послуги, які надає ППЗТ (пункт 6.1 договору).
Згідно пункту 6.7 договору, про намір змінити ціни (тарифи) виконавець повідомляє замовника не пізніше, ніж за 20 календарних днів до дати їх впровадження та надає для підписання додаткову угоду до договору про прийняття нових тарифів.
Відповідно до пункту 6.9 договору у випадку, якщо замовник протягом терміну, зазначеному в пункті 6.8 договору не надасть виконавцю підписану додаткову угоду, додаткова угода вступає в силу в редакції виконавця, якщо замовник не погодиться зі змінами тарифів, виконавець має право достроково припинити дію договору, про що письмово повідомляє замовника.
Позивач, вважає, що пункт 6.9 даного договору, суперечить його законним інтересам, оскільки в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, позбавляє позивача права на звернення до суду у разі незгоди з додатковою угодою про збільшення тарифів, що у свою чергу дозволяє відповідачу встановлювати ціну договору в односторонньому порядку, без будь-якого економічного обґрунтування. Зазначені обставини і спонудили позивача звернуться із відповідним позовом до суду.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.
Згідно статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У судовому засіданні встановлено, що з моменту укладення договору і до даного часу позивач неодноразово звертався до відповідача із пропозицією привести пункт 6.9 договору у відповідність із діючим законодавством, а саме із статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 189 Господарського кодексу України, зазначені обставини також підтверджуються матеріалами справи (том 21 арк.с. 57-58). Позивач також звертався до суду із позовом про зміну умов договору про надання послуг, у зв'язку із невідповідністю окремих пунктів договору діючому законодавству. Ухвалою Господарського суду АР Крим від 23.12.2010р., провадження по справі було припинено, на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Також в ухвалі зазначено, що позовні вимоги про внесення змін до договору мотивовані невідповідністю пунктів договору вимогам законодавства, тоді як невідповідність пунктів договору законодавству є підставою для визнання договору недійсним в цій частині, а не підставою внесення змін до пунктів договору. Внесення змін до договору здійснюється виключно за взаємною згодою сторін, отже, позивачу необхідно уточнити обраний спосіб захисту.
Згідно частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З викладено вбачається, що обов'язковою умовою для визнання договору або його окремого пункту недійсним є невідповідність його вимогам Закону.
Як вказувалось вище, пунктом 6.9 договору, який є спірним, передбачено, що у випадку, якщо замовник протягом терміну, зазначеного в пункті 6.8 договору не надасть виконавцю підписану додаткову угоду, додаткова угода вступає в силу в редакції виконавця, якщо замовник не погодиться зі змінами тарифів, виконавець має право достроково припинити дію договору, про що письмово повідомляє замовника.
За переконанням позивача, даний пункт договору є ще однією підставою для розірвання договору у односторонньому порядку, що у свою чергу суперечить вимогам діючого законодавства.
Відповідно до пункту 9.1 договору, в усіх випадках, які не передбачені цим договором, сторони керуються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів, Правилами транспортного обслугування підприємств та організацій підприємствами промислового залізничного транспорту, іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт", законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Пунктом 1.1. Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008р. N 04-5/225 Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" встановлено, що згідно зі статтями 914 ЦК України, 307 ГК України, статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" та статтею 17 Статуту, перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форму договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги встановлено «Правилами розрахунків за перевезення вантажів»(додаток N 1 до пункту 2.3 названих Правил). У договорі визначаються обсяги, строки та умови надання транспортних засобів, порядок розрахунків за перевезення та додаткові послуги, а також відповідальність за порушення зобов'язань.
Крім цього, також і відповідно до статті 17 розділу III Статуту залізниць України, перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форма договору про організацію перевезень вантажів встановлюється Правилами.
Статтею 5 Статуту залізниць України на Міністерство транспорту України покладено обов'язок затвердження Правил перевезення вантажів, Технічних умов навантаження і кріплення вантажів, а також інших нормативних документів.
Детальна регламентація відповідних відносин міститься у Правилах обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000р. N644 та зареєстрованих Міністерством юстиції України 24.11.2000 за N875/5096.
А в силу статті 21 Закону України "Про залізничний транспорт", відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під'їзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць України та укладеними на його основі договорами.
Договори, що укладаються сторонами, повинні відповідати типовим договорам.
Мінтранс України наказом від 21.11.2000 N644, затвердив Правила обслуговування залізничних під'їзних колій з додатками до цих Правил, якими є: Договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії, Договір про подачу та забирання вагонів, Договір між залізницею і морським (річковим) портом про обробку вагонів з вантажами та Тимчасова угода про подачу та забирання вагонів на під'їзну колію, що будується.
Відповідно до статті 630 Цивільного кодексу України, договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів. При укладенні договорів на обслуговування під'їзних колій ці договори повинні відповідати типовим договорам, наведеним у додатках до Правил обслуговування під'їзних колій (розділ 12 Правил перевезень вантажів).
Сторони мають право у договорі передбачити додаткові умови, які не вказані в типових договорах, якщо ці умови не суперечать Статуту залізниць, Правилам перевезень, типовим договорам та ЄТП.
Відповідно до вимог статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі зазначених законодавством обов'язкових умов договорів, але мають право конкретизувати умови договорів.
Згідно рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 23.12.2008р. №04-5/278 справи зі спорів, які виникають при укладенні договорів з умов, визначених у погодженому сторонами у встановленому порядку ЄТП, підлягають розгляду в господарських судах на загальних підставах, але рішення по спірним пунктам договору господарські суди мають приймати у цілковитій відповідності із ЄТП.
Порядок узгодження розбіжностей, які виникають по Єдиному технологічному процесу роботи під'їзної колії і станції примикання, врегульований пунктом 6 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій.
При цьому пункт 6.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій встановлює обов'язок "Укрзалізниці" спільно з власником під'їзної колії у місячний термін після одержання протоколу розглянути викладені в ньому розбіжності і прийняти рішення щодо їх урегулювання.
Оскільки пункт 6.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій не визначає, що рішення "Укрзалізниці" щодо урегулювання розбіжностей є остаточним і оскарженню не підлягає, то розбіжності та неузгодженості позицій сторін щодо положень Акта обстеження або ЄТП мають розглядатися судами при розгляді розбіжностей по проекту договору.
Приписи частини четвертої статті 307 Господарського кодексу України встановлюють, що порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.
Саме такими договорами є договори про експлуатацію під'їзної колії та договори про подачу та забирання вагонів.
Стаття 71 Статуту залізниць встановлює, що порядок розроблення та форми договорів про експлуатацію залізничної під'їзної колії та договорів про подачу та забирання вагонів встановлюються Правилами.
Пункт 3.4 Правил обслуговування під'їзних колій регламентує порядок укладання договору про експлуатацію під'їзної колії та договору про подачу та забирання вагонів, а також додаткових угод до договору, його продовження, доповнення або часткові зміни.
Згідно з цим пунктом, проект договору розробляється залізницею. Підписаний у двох примірниках, проект договору надсилається на підпис підприємству. Підприємство підписує і повертає залізниці проект договору у двадцятиденний термін. Цей термін обчислюється: у разі пересилки проекту договору з посильним - з дати розписки про отримання договору, у разі пересилки поштою - з дати календарного штемпеля поштового відділення в пункті знаходження адресата. Якщо при підписанні договору у підприємства виникнуть заперечення стосовно його умов, то незалежно від цього воно підписує договір, складає протокол розбіжностей і направляє його у двох примірниках залізниці одночасно з підписаним договором. Наявність розбіжностей обумовлюється в договорі при його підписанні. У разі неповернення залізниці підписаного проекту договору у двадцятиденний термін договір набирає чинності в редакції залізниці;
- залізниця не пізніше ніж через 20 днів після отримання цього протоколу розбіжностей зобов'язана призначити день розгляду розбіжностей, про що вона має повідомити підприємство у десятиденний термін після отримання протоколу і не пізніше ніж за 10 днів до призначеної дати розгляду. Якщо залізниця у вказаний термін не призначить дату розгляду розбіжностей, договір набирає чинності в редакції підприємства. У випадку неприбуття представника підприємства у призначений термін для розгляду розбіжностей договір набуває чинності в редакції залізниці;
- розбіжності, що залишилися неврегульованими, оформлюються новим протоколом і у двадцятиденний термін після дня їх розгляду передаються залізницею до господарського суду. Якщо в зазначений термін розбіжності не будуть направлені до господарського суду, то договір набуває чинності в редакції підприємства.
Так зі змісту вказаного пункту Правил обслуговування під'їзних колій вбачається, що він не передбачає права виконавця на дострокове припинення дії договору і передбачає право сторін на звернення до суду у разі виникнення неврегульованих питань по договору.
Крім цього, статтею 648 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.
З умов вказаної норми вбачається, що договір №93-ю/702696 про надання послуг з перевезення вантажів обов'язково повинен відповідати вимогам вищевикладених норм законодавства, а саме статті 71 Статуту залізниць, пункту 3.4 Правил обслуговування під'їзних колій, частині 4 статті 307 Господарського кодексу України.
Проте зі змісту пункту 6.9 вказано договору вбачається, що він не відповідає вимогам цивільного законодавства та спеціального законодавства, яке регулює правовідносини між підприємствами що користуються залізницею, а тому вказаний пункт підлягає визнанню недійсним.
Доводи апелянта щодо неможливості визнання цього пункту договору недійсним, оскільки він є істотною умовою і договір не може виконуватись без цього пункту, суд апеляційної інстанції вважає неспроможним, оскільки відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.
А відповідно до умов статті 217 Цивільного кодексу України, Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Як вбачається з пункту 6.9 даного договору, він не містить істотних умов в розумінні статті 180 ГК України, а тому відповідно до вищевказаної статті, може бути визнаний недійсним окремо він договору в цілому.
Стосовно доводів заявника апеляційної скарги про помилкове застосування судом першої інстанції до нього норм законодавства, а саме статті 71 Статуту залізниць України, Правила перевезення вантажів, пункту 3.4. Правил обслугування залізничних під'їзних колій, яки регламентують порядок укладання договорів з залізницею, які стосуються виключно взаємовідносин контрагентів з залізницями України, а відповідач не є залізницею, а є підприємством промислового залізничного транспорту, яке не входить до структури Укрзалізниці, судова колегія не приймає їх до уваги оскільки, як вказувалося вище, відповідно до статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт", нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що спірний пункт 6.9 вищевказаного договору не відповідає порядку укладання відповідних договорів, який передбачений чинним законодавством, а тому підлягає визнанню недійсним.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту " (ПРАТ Київ-Дніпровське МППЗТ) в особі Красноперекопської філії ПРАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 серпня 2011 року у справі № 5002-29/2520-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > О.І. Проценко
Судді < Підпис > Н.І. Сікорська
< Підпис > Т.П. Фенько