< Список >
Іменем України
26 жовтня 2011 року Справа № 5002-25/2830-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Воронцової Н.В.,
суддів Сікорської Н.І.,
Заплава Л.М.,
за участю представників сторін:
представник позивача: ОСОБА_1, довіреність № 042/1/1-1951 від 04.03.11р. - Головне управління комунальної власності м. Києва;
представник відповідача: не з'явився - Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр";
представник третьої особи: ОСОБА_2, довіреність №075-13/284 від 19.07.11р. - Управління справами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" на ухвалу, Окрему ухвалу та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Копилова О.Ю.) від 22 серпня 2011 року у справі №5002-25/2830-2011
за позовом Головного управління комунальної власності м. Києва (вул. Хрещатик, 10, м. Київ 1,01001)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" (вул. Набережна, 16, м. Алушта,Автономна Республіка Крим, 98500)
третя особа Управління справами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 36,Київ 44,01044)
про виселення та спонукання до повернення комунального майна;
За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" (вул. Набережна, 16, м. Алушта,Автономна Республіка Крим, 98500)
до Головного управління комунальної власності м. Києва (вул. Хрещатик, 10, м. Київ 1,01001)
третя особа Управління справами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 36,Київ 44,01044)
про визнання договору оренди поновленим
Позивач -Головне управління комунальної власності м. Києва звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" та просить суд виселити відповідача з цілісного майнового оздоровчого комплексу "Днепр", переданого відповідачу на підставі договору оренди від 12 жовтня 1994 року укладеного між Управлінням комунального майна м. Києва Київської міської державної адміністрації (правонаступником якого є Головне управління комунальної власності м. Києва) та організацією орендарів пансіонату "Днепр" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр"); зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр" повернути Головному управлінню комунальної власності м. Києва цілісний майновий оздоровчий комплекс "Дніпро", переданий відповідачу на підставі договору оренди від 12 жовтня 1994 року укладеного між Управлінням комунального майна м. Києва Київської міської державної адміністрації (правонаступником якого є Головне управління комунальної власності м. Києва) та організацією орендарів пансіонату "Днепр" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр").
Позовні вимоги мотивовані посиланням на ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 785 Цивільного кодексу України та обґрунтовані тим, що відповідач до цього часу не повернув орендоване ним майно за договором оренди від 12.10.1994р., який припинив свою дію 12.10.2009р., на підставі листа позивача від 14.10.2009р. про незгоду на поновлення строку дії зазначеного договору.
Разом із позовною заявою позивач також представив суду заяву про вжиття заходів щодо забезпечення позову, відповідно до якої позивач просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, що передано в оренду відповідачу в складі цілісного майнового оздоровчого комплексу "Днепр", а саме: будівлю пансіонату площею 5018,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Алушта, вул.. Набережна, 16.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 21 липня 2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління справами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
15 серпня 2011 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" надійшла зустрічна позовна заява до Головного управління комунальної власності м. Києва про визнання договору оренди від 12.10.1994 із змінами від 12.10.2004, укладеного між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Днепр" щодо оренди оздоровчого комплексу "Днепр", поновленим до 28 лютого 2016 року.
Зустрічна позовна заява ґрунтується на приписах статей 626, 759, 763, 764 ЦК України, статті 284 ГК України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та обґрунтована тим, що додатковою угодою від 12.10.2004р. сторонами було внесено зміни до п. 7.1 договору оренди від 12.10.1994р., а саме визначено, що договір діє з моменту підписання до 31 грудня 2005 року, а отже термін дії договору складає 11 років та 2 місяці (з 12.10.1994р. по 31.12.2005р.). Враховуючи, що Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) після спливу терміну його дії -31.12.2005р., не надсилав орендарю жодних заперечень з приводу продовження строку дії договору ще на 11 років та 2 місяці, договір оренди на думку відповідача є продовженим до 28.02.2016 року, в зв'язку з чим просить визнати договір оренди від 12.10.1994р. поновленим до 28.02.2016р.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 15 серпня 2011 року зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" до Головного управління комунальної власності м. Києва про визнання договору оренди поновленим прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом; залучено до участі у справі за зустрічним позовом в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Управління справами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Ухвалою господарського суду АР Крим від 22 серпня 2011 року Товариству з обмеженою відповідальністю "Днепр" відмовлено в задоволенні клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та відмовлено в задоволені клопотання про відкладення розгляду справи.
22 серпня 2011 року господарським судом АР Крим винесено Окрему ухвалу, яку направлено на адресу Прокуратури АР Крим для проведення перевірки діяльності працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр", щодо підроблення документів, зокрема договору оренди державного комунального майна від 12.10.1994р, що нібито укладений сторонами 12.10.2004р.
Приймаючи зазначену окрему ухвалу, місцевий господарський суд виходив із того, що при візуальному огляді світлокопії додаткової угоди від 12 жовтня 2004 року до договору оренди від 12.10.1994р., вбачається суттєва різниця між підписами начальника Головного управління комунальної власності м. Києва ОСОБА_3 на додатку до договору від 12.10.2004р. та договорі оренди від 12.10.1994р., а також на додаткові угоді від 12.10.2004р. відсутній відтиск печатки Головного управління, в зв'язку з чим у суду виник сумнів щодо справжності зазначеної додаткової угоди та суд вирішив повідомити про можливе порушення законності з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" органи Прокуратури.
Рішенням господарського суду АР Крим від 22 серпня 2011 року (суддя Копилова О. Ю.) первісний позов задоволений повністю.
Відмовлено Головному управлінню комунальної власності м. Києва в задоволенні заяви про вжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпро" в складі цілісного майнового оздоровчого комплексу "Дніпро", а саме: будівлю пансіонату площею 5018,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Алушта, вул.. Набережна, 16.
В задоволенні зустрічної позовної заяви відмовлено.
Також, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи первісні позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що договір оренди від 12.10.1994р. припинив свою на підставі листа орендодавця у жовтні 2009 року, а відтак в силу норм ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний повернути орендоване майно орендодавцю після закінчення строку дії договору оренди.
Рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, мотивоване тим, що спірний договір оренди не може бути поновленим на строк до 28.02.2016р. на підставі ст. 764 ЦК України, оскільки листом від 14.10.2009р. орендодавець повідомив про його небажання на продовження договору оренди, а додаткову угоду від 12.10.2004р., судом взагалі не прийнято в якості належного доказу у справі, оскільки суду не було представленого її оригіналу, відбиток печатки Головного управління комунальної власності м. Києва на останній відсутній та підпис начальника управління ОСОБА_3 на зазначеній угоді, значно відрізняється від підпису на інших документах, в тому числі і спірному договорі оренди.
Відмову у задоволенні заяви позивача за первісним позовом про вжиття заходів щодо забезпечення позову, місцевий господарський суд, виходячи із положень ст. 66 ГПК України, мотивував тим, що основною умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, однак позивач належним чином не обґрунтував та не довів суду необхідність вжиття, в даному випадку, таких заходів.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 12 вересня 2011 року внесено виправлення в найменування відповідача, а саме зазначивши його найменування -Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр" та в назву цілісного майнового оздоровчого комплексу, вказавши вірне його найменування -Організація орендарів пансіонату "Днепр", цілісний майновий оздоровчий комплекс "Днепр".
Вважаючи, що вищевказані ухвали та рішення від 22.08.2011р. судом першої інстанції винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр" 09.09.2011р. звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду із апеляційної скаргою, в якій просить скасувати рішення від 22.08.2011р., скасувати ухвалу від 22.08.2011р. та скасувати окрему ухвалу від 22.08.2011р. Прийняти у справі нове рішення, яким в задоволені первинного позову відмовити, а зустрічний задовольнити.
Апеляційна скарга зокрема мотивована тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано усі обставини які мають значення для справи, так як, відхиливши як доказ у справі додаткову угоду від 12.10.2004р., посилаючись при цьому на те, що підпис начальника Головного управління комунальної власності м. Києва ОСОБА_3 на зазначеній угоді, значно відрізняється від підпису на інших документах, в тому числі і спірному договорі оренди, суд відхилив клопотання відповідача про призначення у справі почеркознавчої експертизи задля встановлення справжності підпису.
В зв'язку з чим, на підтвердження справжності підпису ОСОБА_3, заявник скарги просить суд апеляційної інстанції дослідити додаткову угоду від 12.10.2004р. до договору оренди від 12.10.1994р., вже посвідчену приватним нотаріусом.
Разом з тим, апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом зроблений помилковий висновок про те, що договір оренди від 12.10.1994р. припинив свою дію, оскільки додатковою угодою від 12.10.2004р., яка є його невід'ємною частиною, договір в силу приписів статей 626, 759, 763, 764 ЦК України, статті 284 ГК України та статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є чинним до 28.02.2016р.
Також, апелянт посилається на те, місцевий господарський суд припустився порушення норм процесуального права щодо порушення правил виключної підсудності, адже в силу ч. 4 ст. 16 ГПК України справи в яких відповідачами є обласні Київська та Севастопольська міські ради або Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, мають вирішуватися виключно господарським судом міста Києва, оскільки на них розповсюджується виключна підсудність справи.
Більш того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр" посилається також на те, що судом було безпідставно відхилено клопотання товариства про колегіальний розгляд справи заявлене Голові господарського суду АР Крим.
Також, апелянтом у скарзі заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 вересня 2011 року апелянту відновлено строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду АР Крим від 22.08.2011р., ухвалу від 22.08.2011р. та Окрему ухвалу від 22.08.2011р. у справі №5002-25/2830-2011, апеляційну скаргу останнього прийнято до провадження та справу призначено до розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді -Воронцової Н. В., суддів Остапової К. А., Заплави Л. М.
Розпорядженням Заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2011 року, в зв'язку з відрядженням, суддю Остапову К. А. у складі колегії замінено на суддю Сікорську Н. І.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2011 року усунено описку в тексті ухвали Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.09.2011р. у справі №5002-25/2830-2011 в частині зазначення найменування відповідача, а саме замість "Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро", читати "Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр". Також, зазначеною ухвалою розгляд справи відкладено на 26 жовтня 2011 року на 12 год. 00 хв.
В судовому засіданні, 26 жовтня 2011 року, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги з мотивів викладених у відзиві на скаргу, а саме посилався на те, що уповноваженими особами Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) додаткова угода від 12.10.2004р. до договору оренди не укладалася, в матеріалах справи позивача по оренді цілісного майнового оздоровчого комплексу "Днепр" зазначена угода відсутня. Більш того, позивач стверджує, що угода за твердженням відповідача була укладена 12.10.2004р., тобто після набрання чинності Цивільним кодексом України, частини 1, 2 статті 793 якого передбачають, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню, а згідно ч. 1 ст.794 цього кодексу, договір найму будівлі та іншої капітальної споруди, укладений на строк не менше одного року підлягає державній реєстрації. Враховуючи, що додаткова угода від 12.10.2004р. не була нотаріально посвідчена та не пройшла державну реєстрацію, вона на думку позивача є нікчемною, в силу положень ст. 220 ЦК України, а отже не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Також, позивач у виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 06.10.2011р., просив долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.
Представник третьої особи, в судовому засіданні, посилався на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оспорюваного рішення, а також просив суд долучити до матеріалів справи копію Положення про управління справами виконавчого органу Київської міської ради та свідоцтва про державну реєстрацію, яка була задоволена колегією суддів.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр" явку свого повноважного представника в засідання суду не забезпечив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, ухвалою суду від 06.10.2011р., яка направлялася на його адресу наявну в матеріалах справи та Витягу з Єдиного державного реєстру фізичних осіб -підприємців: інд. 98500, м. Алушта, вул. Набережна, буд. 16, рекомендованою кореспонденцією.
Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності представника відповідача, оскільки його неявка ніяким чином цьому не перешкоджає.
Повторно переглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, прийнятий у справі судовий акт, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарським судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 12 жовтня 1994 року між Управлінням комунального майна Київської міської державної адміністрації та організацією орендарів пансіонату "Днепр" укладений договір оренди державного комунального майна, пунктом 1.1. якого визначено, що орендодавець здає, а орендар приймає а оренду майно оздоровчого комплексу "Днепр", перелік якого зазначений в цьому пункті, загальна вартість якого по відновлювальній вартості складає 409 712,2 тис. карбованців (а. с. 9, том 1).
Згідно п. 3 Положення Головне управління комунальної власності м. Києва є правонаступником Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державного адміністрації (рішення Київської міської ради IV сесія XXIV скликання від 10 липня 2003 року №584/744), яке є правонаступником Головного управління майном Київської міської державної адміністрації, створеного на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про реорганізацію Головного управління житлового господарства та майна міста" від 08.06.98 р. N1195, яке є правонаступником Головного управління житлового господарства та майна міста Київської міської державної адміністрації, створеного на підставі Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.07.96 р. N 1226, яке є правонаступником Управління майном міста Київської міської державної адміністрації (а. с. 21, том 1).
В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр" є правонаступником організації орендарів пансіонату "Днепр" (установчий договір про створення та діяльність товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" затверджений протоколом №1 від 11 листопада 2003 року).
В зв'язку з чим, додатковою угодою від 16.04.2005р. до договору оренди від 12 жовтня 1994р. сторонами було внесено зміни до преамбули договору, виклавши її в такій редакції: "Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі начальника Головного управління ОСОБА_3, надалі "орендодавець" з однієї сторони і Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр" в особі директора Ярошенко П.І., перереєстроване управлінням по економіці Алуштинського виконкому від 19.03.2004р. №04055736Ю0010469, надалі "орендар" з другої сторони, уклали цей договір про наступне: ….. далі по тексту" (а. с. 15, том 1).
Слід зазначити, що оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді справ застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до приписів статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди. Згідно приписів статті 5 вказаного Закону орендодавцями є, в тому числі, органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном, щодо нерухомого майна, яке перебуває у комунальній власності.
Отже, даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним.
Разом з тим, норми ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в редакції яка діяла на момент укладення договору 12.10.1994р., передбачали, що істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна), строк, на який укладається договір оренди, орендна плата, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення, виконання зобов'язань.
Колегія суддів, оглянувши договір оренди від 12 жовтня 1994р., встановила, що останній містить істотні умови договору, які були обов'язкові на момент його укладення, в силу вищевказаної статті.
Відповідно до 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст.193 ГК України).
В силу ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Так, пунктом 7.1. договору встановлений строк дії договору, який складає 3 роки з моменту його підписання.
Відповідно до пункту 6.4. договору, при відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору по закінченню строку він вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що термін дії договору визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Дана норма кореспондує з приписами статті 764 Цивільного кодексу України. Зі змісту вказаних статей вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовженим на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
У звязку із відсутністю заперечень з боку сторін щодо продовження дії договору, він продовжувався кожні три роки на той же строк та на тих же умовах, впродовж до 12 жовтня 2009р.
Проте, 14 жовтня 2009 року (вих. №042/15/6-8313) позивач направив на адресу відповідача лист, яким повідомив про припинення договору оренди державного комунального майна від 12.10.1994 року, строк якого закінчився 12 жовтня 2009 року (а. с. 18, том 1). Про відправлення листа свідчить поштова квитанція від 14.10.2009р. та роздруківка сторінки із журналу вихідної кореспонденції позивача, який ведеться в електронній базі даних "Документ".
Зазначений лист був отриманий представником відповідача за первісним позовом 17 жовтня 2009 року, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення №58817750 (а. с. 17, том 1).
Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення однієї із сторін договору оренди проти продовження такого договору на новий строк, такий договір припиняється.
При цьому, колегія суддів також акцентує увагу на тому, що вищевказаним листом від 14.10.2009р. вих. №042/15/6-8313 позивач саме виразив своє небажання продовжувати орендні відносини із відповідачем та повідомив останнього про припинення договору оренди, тобто даним листом позивач заперечив щодо продовження його дії.
Отже, господарським судом встановлено і матеріалами справи підтверджено наявність заперечень орендодавця проти продовження договору оренди на новий строк після закінчення терміну його дії (лист позивача від 14.10.2009р. вих. №042/15/6-8313).
З огляду на викладене, висновки місцевого господарського суду про припинення договору оренди від 12 жовтня 1994р., є законними і обґрунтованими.
Разом з тим, в силу п.2 ст.26 та п.1. ст.27 названого Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.291 ГК України, договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі.
Так, 01 листопада 2010 року Головне управління комунальної власності м. Києва направило на адресу ТОВ "Днепр" лист (вих. №8088) з вимогою звільнити та повернути орендодавцю орендоване майно (а.с. 16, том 1).
Проте, ТОВ "Днепр" вимоги позивача не виконав, орендоване майно не звільнив та до цього часу не повернув.
Враховуючи, що дія договору оренди закінчилася 12.10.2009р., і позивач заперечував проти продовження орендних відносин з відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставне зайняття відповідачем спірного нежилого приміщення.
В свою чергу, заявляючи зустрічний позов, відповідач посилається на існування додатку до договору оренди державного комунального майна від 12.10.1994, що був укладений між сторонами 12 жовтня 2004 року, яким сторони домовились змінити пункти 2.2. та 7.1., виклавши пункт 7.1. договору в наступній редакції: "договір діє з моменту підписання до 31 грудня 2005 року" (а. с. 68, том 1), в зв'язку з чим, на думку останнього, договір оренди є продовженим до 28.02.2016р., так як після 31.12.2005р. позивач жодних заперечень щодо продовження дії договору не надсилав.
Також, відповідачем додано до апеляційної скарги копію цієї додаткової угоди від 12.10.2004р., яка засвідчена приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_4 (а. с. 18, том 1).
Проте, дійсно, при огляді зазначеної додаткової угоди колегією суддів було встановлено, що підпис начальника Головного управління комунальної власності м. Києва ОСОБА_3 на ній суттєво відрізняється від підпису ОСОБА_3 зокрема на договорі оренди від 12.10.1994р.
Здійснення такого підпису та взагалі укладення вказаної додаткової угоди, заперечується Головним управлінням комунальної власності м. Києва, в зв'язку з чим, колегія суддів погоджуючись з висновками суду першої інстанції, щодо сумнівів відносно справжності цієї додаткової угоди, а також зауважує, що підстав для призначення експертизи з цього питання немає, оскільки невідповідність підпису ОСОБА_3 вбачається неозброєним оком, а відтак судом правомірно було відмовлено в призначенні почеркознавчої експертизи у даній справі.
Крім того, колегія суддів в ухвалі від 13.10.2011р. зокрема витребувала від відповідача, для огляду суду, оригінал вищевказаної додаткової угоди від 12.10.2004р., але ці вимоги суду були залишені відповідачем без виконання.
відносно представленої відповідачем до апеляційної скарги копії додаткової угоди від 12.10.2004р., яка засвідчена приватним нотаріусом, колегія суддів зазначає, наступне.
Відповідно до п. 9 перехідних положень Цивільного кодексу України, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Так, як вбачається із матеріалів справи, додаток до договору оренди був підписаний між сторонами 12 жовтня 2004 року, тобто вже після набрання чинності Цивільним кодексом України, а відтак зазначена угода повинна була відповідати вимогам статей 793 -794 ЦК України, в редакції яка діяла на момент її підписання.
Водночас, частинами 1. 2 ст. 793 ЦК України (в редакції яка діяла на момент підписання додаткової угоди від 12.10.2004р.) було встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Стаття 794 ЦК України (в редакції яка діяла на момент підписання додаткової угоди від 12.10.2004р.) передбачала, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.
З додаткової угоди від 12.10.2004р., вбачається, що сторони мали намір продовжити строк дії договору оренди від 12.10.1994р. на строк більше одного року.
Між іншим, колегія суддів зазначає, що ця додаткова угода не є окремим договором і не змінює порядку регулювання правовідносин, установлених між сторонами на підставі договору, а діє лише в частині правовідносин, які нею змінюються, тобто строку дії договору, та є невід"ємною частиною договору.
Отже, в силу зазначених вище норм, додаткова угода від 12.10.2004р. підлягала нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Зі змісту ч.3 ст.640 Цивільного кодексу України вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення, або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Проте, матеріали справи не містять жодних доказів та сторонами не підтверджено, що зазначена додаткова угода була посвідчена нотаріально та пройшла державну реєстрацію.
Статтею 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Частиною 2 статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З огляду на наведені норми, додаткова угода від 12.10.2004р. до договору оренди від 12.10.1994р. є нікчемним правочином, а відтак не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Таким чином, посилання відповідача на те, що спірний договір оренди є поновленим до 28.02.2016р. є помилковими, оскільки додатковою угодою від 12.10.2004р. строк його дії не продовжувався, так як остання є нікчемною в силу закону.
При цьому, колегія судді зазначає, що твердження відповідача про те, що договір оренди від 12.10.1994р. був продовжений на 11 років та 2 місяці і повинен бути продовжений на той же строк, тобто 11 років і 2 місяці є помилковими, оскільки спірний договір укладався строком на три роки та кожні три роки продовжував свою дію, в зв'язку з відсутністю заперечень сторін про його продовження, впродовж до 12.10.2009р.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що факт сплати орендної плати не може свідчити про продовження орендних правовідносин, це лише плата за фактичне користування майном, але ніяк не конклюдентні дії, що направлені на продовження правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр".
В частині відмови в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що передано в оренду відповідачу в складі цілісного майнового оздоровчого комплексу "Днепр", а саме: будівлю пансіонату площею 5018,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Алушта, вул. Набережна, 16, колегія суддів, також не вбачає порушень місцевим господарським судом при її розгляді норм ст. 66, 67 ГПК України.
Відносно посилань відповідача на порушення місцевим господарським судом правил виключної підсудності, колегія суддів вважає їх неспроможними, в зв'язку з наступним.
Так, норми частини 4 статті 16 ГПК України, передбачають, що справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.
Втім, у п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. №01-8/344 (із змінами та доповненнями) зазначається, що у вирішенні питання про підсудність зустрічних позовних заяв слід виходити із того, що за змістом частини 1 статті 60 ГПК України, зустрічний позов завжди розглядається спільно з первісним позовом в тому ж суді, в провадженні якого перебуває справа за первісним позовом, включаючи випадки, коли відповідач за зустрічним позовом є організацією, зазначеною в частині четвертій ст. 16 ГПК України.
Таким чином, господарським судом АР Крим при прийнятті та розгляді зустрічної позовної заяви спільно з первісним позовом, не були порушені приписи статті 16 ГПК України.
До того ж, згідно положення Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та підпорядкованим Київському міському голові. Головне управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах Державного казначейства м. Києва, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, штампи, бланки та інші реквізити (а. с. 21, том 1).
Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим господарським судом на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і при вирішені спору суд правильно застосували норми матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги в частині скасування рішення господарського суду АР Крим від 22.08.2011 року, колегія суддів не вбачає.
Втім, розглянувши апеляційну скаргу в частині скасування Окремої ухвали господарського суду АР Крим від 22 серпня 2011 року, колегія суддів дійшла висновку про наявність достатніх правових підстав для її задоволення, в зв'язку з наступним.
Відповідно до статті 106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Частиною 1 статті 106 ГПК України передбачено, що окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду, зокрема окрема ухвала.
Так, як вже вказувалося вище, 22 серпня 2011 року господарським судом АР Крим винесено Окрему ухвалу на підставі ст. 90 ГПК України, яку направлено на адресу Прокуратури АР Крим для проведення перевірки діяльності працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр", щодо підроблення документів, зокрема договору оренди державного комунального майна від 12.10.1994р, що нібито укладений сторонами 12.10.2004р.
Приймаючи зазначену окрему ухвалу, місцевий господарський суд виходив із того, що при візуальному огляді додаткової угоди від 12 жовтня 2004 року до договору оренди від 12.10.1994р., вбачається суттєва різниця між підписами начальника Головного управління комунальної власності м. Києва ОСОБА_3 на додатку до договору від 12.10.2004р. та договорі оренди від 12.10.1994р., а також на додаткові угоді від 12.10.2004р. відсутній відтиск печатки Головного управління, в зв'язку з чим у суду виник сумнів щодо справжності зазначеної додаткової угоди та суд вирішив повідомити про можливе порушення законності з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпр" органи Прокуратури.
Норми статті 90 ГПК України визначають, що господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу.
Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених частиною першою статті 119 цього Кодексу.
Окрему ухвалу може бути оскаржено в установленому цим Кодексом порядку.
З правового аналізу зазначеної норми, слідує, що господарський суд виносить окрему ухвалу у випадках, якщо виявить: порушення законності в діяльності підприємств, установ, організацій, державного чи іншого органу; недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, державного чи іншого органу.
В окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативний акт, вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Проте, підставою для винесення окремої ухвали стало те, що у місцевого господарського суду виникли сумніви щодо справжності додаткової угоди від 12.10.2004р. до договору оренди, в зв'язку з чим суд вирішив повідомити про можливе порушення законності з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" органи Прокуратури, оскільки потребує ретельної перевірки факт підроблення цього додатку до договору.
Отже, місцевий господарський суд направив окрему ухвалу на адресу Прокуратури АР Крим саме для проведення перевірки діяльності працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" щодо підроблення документів, зокрема додаткової угоди від 12.10.2004р. до договору оренди від 12.10.1994р.
Водночас, ч. 4 ст. 90 ГПК України передбачено, що якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.
Таким чином, господарський суд виявивши в діях Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" факт підроблення документів, зокрема додаткової угоди від 12.10.2004р. до договору оренди від 12.10.1994р., яка переслідується в кримінальному порядку, повинен був надіслати до органів прокуратури відповідне повідомлення, а не виносити з цього приводу окрему ухвалу.
Оскільки, на відміну від окремої ухвали, повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури надсилаються господарським судом не з будь -якого факту порушення підприємством або організацією законності, а лише у тих випадках, коли господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства, організації такі порушення законності, які містять ознаки дії переслідуваної в кримінальному порядку, в даному випадку 358 Кримінального кодексу України.
Таким чином, місцевий господарський суд неправильно застосував норми процесуального права, а саме статті 90 ГПК України, в зв'язку з чим, в силу частини 2 пункту 4 статті 104 ГПК України, окрема ухвала підлягає скасуванню.
В частині оскарження ухвали господарського суду АР Крим від 22 серпня 2011 року у справі №5002-25/2830-2011 року, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 серпня 2011 року, господарським судом АР Крим, окрім окремої ухвали, було винесено декілька ухвал: про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Днепр" в задоволенні клопотання про колегіальний розгляд справи; про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Днепр" в задоволенні клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Днепр" в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр" чітко не зазначає, яку саме із вище перелічених ухвал товариство оскаржує, а вимогу суду апеляційної інстанції щодо уточнення оскаржуваного судового акту, останнім виконано не було.
Відповідно до статті 106 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду: 1) про вжиття запобіжних заходів, відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів, зміну чи скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів; 2) про повернення позовної заяви; 3) про відмову у прийнятті позовної заяви; 4) про передачу справи за підсудністю; 5) про забезпечення позову, скасування забезпечення позову; 6) про зупинення провадження у справі; 7) про припинення провадження у справі; 8) про залишення позову без розгляду; 9) про затвердження мирової угоди; 10) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; 11) про відмову прийняти додаткове рішення, ухвалу; 12) про роз'яснення чи відмову у роз'ясненні рішення, ухвали; 13) про внесення виправлень у рішення, ухвалу; 14) про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами; 15) окрема; 16) додаткова; 17) про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання; 18) про внесення виправлень до наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню; 19) про видачу дубліката наказу або відмову у його видачі; 20) про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміни способу та порядку їх виконання; 21) про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби.
Отже, вказана норма статті містить виключний перелік ухвал, які можуть бути предметом апеляційного оскарження.
Таким чином, ухвали господарського суду, поділяються на дві групи, де зазначається, що ухвала підлягає оскарженню, і де такої вказівки немає. В останньому випадку ухвала не може бути оскаржена в апеляційному або касаційному порядку.
Ухвали можуть бути оскаржені, якщо перешкоджають подальшому руху справи. До даних ухвал відносяться такі ухвали суду першої інстанції, які породжують відносні (наприклад, ухвали про зупинення провадження) або абсолютні (наприклад, ухвали про припинення провадження у справі) перешкоди щодо руху справи.
При цьому, відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про незалежність судової влади" від 13 червня 2007, оскарження ухвал або інших процесуальних актів суду, якими не завершується провадження у справі (про прийняття заяв і скарг до розгляду, про призначення судових засідань, про виклик осіб, про витребування документів та інших доказів тощо), крім випадків, прямо передбачених процесуальним законом, не допускається.
Разом з тим, правила зазначеної статті не передбачають можливості оскарження в апеляційному порядку ухвал про відмову в задоволенні клопотання про колегіальний розгляд справи; про відмову в задоволенні клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, про відмову в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки вони лише забезпечують рух судового процесу і не вирішують спірного питання по суті.
Пунктом 5 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 року "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" визначено, що - подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню, виключають перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку.
Відповідно до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно правил пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що усі ухвали, які були винесені господарським судом 22 серпня 2011 року, в будь -якому разі не підлягають апеляційному перегляду, а тому апеляційне провадження в частині оскарження ухвали від 22.08.2011р. повинно бути припинено.
Керуючись статтею 80 (пункт 1, частини 1), статтями 99, 101, 103 (пункт 1), 104 (пунктом 4 частиною 2), статтями 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2011 року у справі №5002-25/2830-2011 -припинити.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр" на Окрему ухвалу та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2011 року у справі №5002-25/2830-2011 задовольнити частково.
3. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2011 року у справі №5002-25/2830-2011 залишити без змін.
4. Окрему ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2011 року у справі №5002-25/2830-2011 скасувати.
Головуючий суддя < Підпис > Н.В. Воронцова
Судді < Підпис > Н.І. Сікорська
< Підпис > Л.М. Заплава
< Список >
< Список > < Довідник >