"31" жовтня 2011 р. Справа № 8/5027/858/2011.
За позовом приватного підприємця ОСОБА_1
до ПАТ КБ “Надра” в особі філії ПАТ КБ “Надра” Чернівецьке регіональне управління
про стягнення 83421,15 грн.
Суддя Дутка В.В.
Представники
від позивача -ОСОБА_1, ОСОБА_2, довіреність від 04.08.2011р.
від відповідача -не з'явився
СУТЬ СПОРУ: приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ КБ “Надра” у особі філії ПАТ КБ “Надра” Чернівецьке регіональне управління про стягнення 83421,15 грн. заборгованості, з них основний борг 82361,53 грн. (інфляційні 64179,63 грн. та три проценти річних 18351,26 грн.), пеня 21265,00 грн., держмито 823,62 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236 грн.
Позов мотивований невиконанням відповідачем доручення позивача про перерахування контрагенту коштів в сумі 212500,00 грн., чим порушено норми ст. 8.1. Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, п.1.15. Інструкції Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Внаслідок незаконного користування грошовими коштами банк зобов'язаний сплатити позивачеві інфляційні, три проценти річних, пеню.
Відповідач у відзиві від 31.08.2011р. просить відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю.
Розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє ухвалою від 20.10.2011р. розгляд справи відкладено на 31.10.2011р.
Позивач подав 31.10.2011р. заяву в порядку ст. 22 ГПК України, в якій просить уточнити резолютивну частину позовної заяви стосовно загальної суми вимог замість 83421,15 грн., вказуючи загальну суму заборгованості 103795,89 грн. Дана арифметична помилка допущена внаслідок додавання сум заявлених до стягнення, а саме: інфляційні 64179,63 грн., три проценти річних 18351,26 грн., пеня 21265,00 грн. Враховуючи допущену помилку позивач збільшив позовні вимоги до 103795,89 грн.
У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити збільшені позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, а тому нез'явлення його представника не перешкоджає розгляду спору за наявними в справі документами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши заяву про збільшення позовних вимог, суд приймає її до розгляду з огляду на допущену арифметичну помилку в резолютивній частині позовної заяви. Позивач подав позов про стягнення інфляційних 64179,63 грн., трьох процентів річних 18351,26 грн., пені 21265,00 грн., що разом становить 103795,89 грн., однак позивач помилково вказав у позовній заяві про стягнення загальної суми 83421,15 грн. За наведених обставин, заява про збільшення позовних вимог у порядку ст. 22 ГПК України приймається судом до розгляду.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив таке.
ОСОБА_1 28.09.2000р. зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця серії В01 №НОМЕР_2
12.01.2009р. позивач доручив відповідачеві переказ грошових коштів шляхом перерахування їх ТОВ “Гал Нафта” в сумі 212500,00 грн. як плату за парафін, про що свідчить квитанція №К111/С/5 від 12.01.2009р. Однак, відповідач не здійснив переказу грошей.
В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно із ст. 341 ГК України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.
Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Отже, за усіх обставин позивач є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності в силу ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України є непорушним.
Частиною 1 ст. 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Стаття 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Підставою звернення позивача до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем доручення позивача про перерахування коштів на вказаний ним банківський рахунок третьої особи та порушення наведених правових норм, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами в силу укладення між ними договору банківського рахунку, та встановлюють заборону на обмеження права позивача розпоряджатися своїми грошовими коштами на власний розсуд.
Так, матеріалами справи доведено, що позивачем внесені в касу відповідача грошові кошти в сумі 212500 грн. для перерахування контрагенту за товар. Проте, ці кошти не були перераховані, про що зазначає відповідач зокрема, у відзиві на позов, з посиланням на прийняття Правлінням НБУ постанови №59 від 10.02.2009, якою в ВАТ КБ "Надра" призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 10.02.2009 до 10.02.2010, та з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану Банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців.
05.08.2009р. на підставі анкети ОСОБА_1, укладений Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб у ВАТ КБ “Надра”. Згідно розділу 7 вказаного Договору, ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок №НОМЕР_3, на який переховано кошти в сумі 212500 грн. та щомісяця нараховувались відсотки у розмірі 0,1%.
29 квітня та 27 травня 2011 року, на підставі заяв ОСОБА_1, відповідач повернув заявнику кошти з поточного рахунку №НОМЕР_3 з урахуванням відсотків в сумі 212819,35 грн. (а.с.10).
Відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.
Стаття 1 названого Закону визначає, що мораторієм є зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
З наведеного можна зробити висновок, що мораторій стосується лише майнових зобов'язань, а позивач звернувся до відповідача з немайновою вимогою, що стосується обслуговування поточних операцій, на яку дія мораторію не розповсюджується.
Згідно з п. 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Враховуючи прострочення виконання взятих на себе зобов'язань по переказу коштів, вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 21250 грн., що складає 10% від суми переказу 212500 грн., решта пені 15 грн. заявлена безпідставно.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Однак, суд не застосовує позовну давність за відсутності заяв сторін про її застосування.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача в порядку ст. 625 ЦК України інфляційних втрат у розмірі 64179,63 грн., трьох процентів річних в сумі 18351,26 грн. задоволенню не підлягають, оскільки у відповідача відсутнє грошове зобов'язання перед позивачем, наявність якого надала б право застосувати вказану норму, а лише зобов'язання по наданню послуг, за порушення якого інфляційні втрати, три проценти річних в порядку вказаної норми не нараховуються.
Твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 не обслуговувався в банку в якості приватного підприємця, а тільки як фізична особа спростовуються свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи від 28.09.2000р. № 096446, квитанцією №К111/С/5 від 12.01.2009р. про перерахування коштів ТОВ “Галнафта” в сумі 212500, 00 грн. як плату за парафін, а також не прямими доказами: видатковими накладними №020303 від 02.03.2007р., №02304 від 02.03.2007р., квитанціями від 01.03.2007р. про оплату товару, які в сукупності свідчать про довготривалі правовідносини приватного підприємця ОСОБА_1 з ТОВ “Галнафта” за договором купівлі-продажу парафіну.
Частиною 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.
Правовідносини, які виникли на підставі Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб у ВАТ КБ “Надра” від 05.08.2009р., укладеного між фізичною особою ОСОБА_1 та Банком, не є спірними у даній справі, а тому статус учасників вказаного договору не впливає на правильне вирішення справи.
Судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” в особі філії ПАТ КБ “Надра” Чернівецьке регіональне управління, м.Чернівці, вул.Червонорамійська, 54, код 26311045, на користь приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, пеню в сумі 21250 грн., державне мито 207,59 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 47,20 грн.
3.Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Суддя В.В.Дутка
Повне рішення складено 04.11.2011р.