73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
01.11.2011 Справа № 5024/1725/2011
Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Прокурора Цюрупинського району Херсонської області в інтересах держави в особі Цюрупинської міської ради, м. Цюрупинськ Херсонської області
до Цюрупинського районного осередку Херсонського обласного відділення Всеукраїнської громадської організації "Громадський контроль", м. Цюрупинськ Херсонської області
третя особа на стороні позивача: Міське комунальне підприємство "Цюрупинськ комунгосп
про визнання недійсним договору оренди та повернення орендованого приміщення
за участю прокурора Зельцер О.В. посвід. № 30
представників сторін:
від позивача- ОСОБА_1 представник дов. 01/10 від 18.11.2010 р.
від відповідача - ОСОБА_2 представник дов. №23 від 20.09.2011 р.
від третьої особи -ОСОБА_3 представник дов. б/н від 07.07.2011 р.
Прокурор Цюрупинського району Херсонської області в інтересах держави в особі Цюрупинської міської ради звернувся до суду з позовом до Цюрупинського районного осередку Херсонського обласного відділення Всеукраїнської громадської організації "Громадський контроль", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, про визнання недійсним договору оренди та повернення орендованого приміщення.
Прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає. Даний відзив суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
1 січня 2007 року між міським комунальним підприємством «Цюрупинськ-Комунгосп»(далі -орендодавець) та Цюрупинським районним осередком Херсонського обласного відділення Всеукраїнської громадської організації "Громадський контроль" (далі -орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення комунальної власності №27 (далі -договір).
Відповідно до розділу 1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення, яке є власністю територіальної громади, що знаходиться на балансі міського комунального підприємства «Цюрупинськ-Комунгосп»у будинку 19 по вул. Житло селище в м.Цюрупинську Херсонської області загальною площею 40,3 кв.м. для розміщення громадської організації (а.с.7).
Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року зі змінами та доповненнями орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном.
З посиланням на перевірку, проведену прокуратурою Цюрупинського району, покурор в позовній заяві стверджує, що площа майна, зданого в оренду за договором, використовується з метою, не пов»язаною з діяльністю позашкільного закладу освіти, відповідачем не отримано дозволів органу державного пожежного нагляду на початок роботи та не застраховано орендоване майно на суму його оцінки.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов”язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до пункту 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
За приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.
Крім того, відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов”язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб”єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09 № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Суд звертає увагу позивача, що ним не доведено, що будівля, в якій знаходиться орендоване майно, має статус позашкільного закладу освіти.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення вимоги щодо визнання недійсним договору.
В позовній заяві також заявлено вимогу про зобов»язання відповідача повернути орендоване майно балансоутримувачу.
Пунктом 11.1. договору передбачено строк дії договору з 01.01.2007 року до 30.11.2010 року.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до п.7.2.7. Положення щодо організаційно-правових процедур з оренди та приватизації комунального майна територіальної громади м.Цюрупинська, затвердженого рішенням Х1 сесії міської ради У скликання №142 від 08.12.2006 року, в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що строк дії договору є продовженим і у позивача відсутні підстави щодо вимог про зобов»язання відповідача повернути орендоване майно балансоутримувачу.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Щодо представництва прокурором інтересів Цюрупинської міської ради суд зазначає таке.
Чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.
Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Враховуючи наведене, представництво інтересів позивача прокуратурою є цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі вищезазначених норм права, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, - суд
1.В задоволенні позову відмовити.
Суддя В.В.Людоговська
Повне рішення складено 04.11.2011 р.