36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
04.10.2011 р. Справа № 18/2296/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода", вул. Руспубліканська, 16, Полтава,36021
до Відкритого акціонерного товариства "Сведбанк",01032, м. Київ, вул. Комінтерна, 30 в особі Полтавського відділення регіонального департаменту ВАТ "Сведбанк" , вул. Остапа Вишні, 2, м. Полтава, 36039
про визнання кредитного договору недійсним
Суддя Босий Вадим Петрович
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 дов. № 1008-01 від 10.08.2011 р. , ОСОБА_2, дов. № 1008-02 від 10.08.2011 р.
від відповідача: ОСОБА_3, дов. № 278 від 15.09.2011 р.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до вимог ст. 85 ГПК України.
СУТЬ СПОРУ: Розглядається позовна заява про визнання кредитного договору № 44/08 від 11.07.2008 р. недійсним.
Відповідач проти задоволення позовних вимог у справі заперечує, вважає, що спірний кредитний договір, укладений сторонами у повній відповідності до чинного законодавства щодо порядку укладення договорів, підписаний позивачем без застережень, що свідчить про досягнення між банком і позичальником згоди з усіх його істотних умов, у т.ч. щодо іноземної валюти кредиту. При цьому зазначає, що Банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з наданням кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Нацбанку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.
Таким чином, вказує на відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним.
Відповідачем був наданий статут Публічного акціонерного товариства „Сведбанк”, затверджений позачерговими загальними зборами акціонерів АТ „Сведбанк” (публічне) протокол №42 від 25.10.2009р. Як вбачається із наданого статуту, рішенням Позачергових зборів акціонерів від 30.04.2009 р. Відкрите акціонерне товариство "Сведбанк" у зв'язку з приведенням статуту у відповідність до норм Закону України " Про акціонерні товариства" змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Седбанк", яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях ВАТ "Седбанк".
Таким чином, суд змінює назву відповідача на Публічне акціонерне товариство „Сведбанк”, м. Київ в особі Полтавського відділення Публічного акціонерного товариства "Сведбанк".
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:
11 липня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЗЛАГОДА" в особі директора Козачука Олега Леонідовича та Відкритого акціонерного товариства "Сведбанк" в особі Директора Полтавського відділення - керуючого Полтавським регіональним департаментом ВАТ "Сведбанк" ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності від 24 січня 2008 року був укладений кредитний договір № 44/08. У той же день для забезпечення виконання зобов'язань до кредитного договору були укладені договори поруки, іпотеки та застави.
Згідно умов кредитного договору № 44/8 ВАТ "Сведбанк" надав грошові кошти у вигляді кредитної лінії розміром 1 100 000, 00 (один мільйон сто тисяч) доларів США.
Строк користування кредитною лінією з 11 липня 2008 року по 10 липня 2011 року.
Відповідно до п.1.4 Договору, процента ставка за користування кредитом становить 13,5% річних у разі, якщо кредитний оборот за попередній місяць по поточному рахунку №2600.9.0702582.01 становить 100% від загальних надходжень та не менше 3 000 000, 00 грн. (не враховуючи надходження від ЗАТ "Компанія "Ростислав"). У випадку, якщо кредитний оборот за попередній місяць по поточному рахунку №2600.9.0702582.01 становить менше 100% від загальних надходжень та менше 3 000 000,00 грн. - процентна ставка становить - 15,5% річних (не враховуючи надходження від ЗАТ "Компанія "Ростислав").
Як зазначає позивач, в період укладання кредитного договору курс долара США до гривні складав 5,05 грн. за 1 долар США і позичальник не міг передбачити, що офіційний курс долара США до гривні може зрости від 5,05 грн. за 1 $ до 8,05 грн. до 1 $. До того ж під час укладення договору, Позичальник сподівався на стабільну ситуацію на валютному ринку і на положення ст. 6 Закону України "Про Національний банк України", згідно якого основною його функцією є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
Як вказує позивач надання банком грошових коштів (кредиту) та проведення позичальником дій, спрямованих на виконання зобов'язання в іноземній валюті (оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій, тощо), за своєю правовою природою є валютною операцією, а отже, потребує наявності у банку індивідуальної ліцензії.
Разом з цим, позивач вказує, що у відповідача, а відтак і у позивача, на момент укладення спірного кредитного договору індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.
Позивач стверджує, що, умови кредитного договору про надання позичальнику кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті - доларах США, як господарське зобов'язання не відповідає вимогам закону і згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України і є підставою для визнання судом недійсним.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що при наданні відповідачем та отримання позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за його користування у доларах США були порушені наступні норми закону: ст. 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; ст. 524 ЦК України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; стаття 3 Закону України №2346-111 "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; ст. 6,7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України", які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України; статтю 3 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень, для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством; статтю 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка передбачає надання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
За ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Як встановлено ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до закону.
Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Також, позивач вказує, що Кредитний договір від 11.07.2008 не містить відповідальності сторони, зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимога закону про обов'язковість внесення до умов кредитного договору умову про відповідальність сторін, і зокрема умову про відповідальність кредитодавця, не виконана, що є ще однією підставою для визнання кредитного договору від 11.07.2008 недійсним.
Істотним порушенням умов договору позивач вважає також і те, що кредитор включив до умов кредитного договору право банку змінювати відсоткову ставку (п. 1.4.2 договору від 11.07.2008 р.). Відповідно до п. 3.4.1. спірного кредитного договору про зміну процентної ставки Банк повідомляє Позичальника шляхом направлення листа з повідомленням про вручення за 10 календарних днів до вступу в дію зміненої процентної ставки. Позивач стверджує, що зазначеного повідомлення ТОВ "Торговий "Дім Злагода" від ВАТ "Сведбанк" не отримувало.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 231 ГК України встановлено граничний розмір штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, який не може змінюватись за погодженням сторін договору. Пеня нараховується у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування кредитними коштами.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як зазначає позивач, у відповідності до п. 6.1 Договору від 11.07.2008 р. банк встановив пеню за ненадходження на рахунок Банку суми заборгованості за кредитною лінією та процентів в строки в розмірі подвійної процентної ставки за кредитною лінією, що перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може на вимогу однієї з сторін визнано господарським судом повністю або в частині.
Підставою недійсності правочину (яким є і двосторонній господарський договір) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, про що вказано у ч. 1 ст. 215 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 203 названого Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Позивач, вважає умови спірного кредитного договору несправедливими, оскільки, всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту у доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону.
Також, позивач вказує, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за кредитом, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним.
Отже, обґрунтовуючи заявлену вимогу позивач вказує, що спірний договір укладено з порушенням вимог законодавства, тому просить суд визнати вказаний договір недійсним.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази суд дійшов до висновку відмовити в позові, виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: ЗУ "Про банки і банківську діяльність", Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ЗУ "Про Національний банк України". Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.
31.10.1991р. за № 69 Національним банком України зареєстровано Банківську ліцензію, яка видана ВАТ "Сведбанк" на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банк і банківську діяльність". 07.12.2007р. за № 38-2 надано Дозвіл НБУ та додаток до Дозволу № 38-2 від 07.12.2007. в п. 1 якого до переліку операцій, які має право здійснювати ВАТ "Сведбанк" відносяться операції з валютними цінностями, зокрема неторговельні операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.
Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (ст. 19).
Відповідно до ст. 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Згідно з ч. 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією.
Відповідно до ст. 2 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Таким чином, відповідно до положень ЗУ "Про банки і банківську діяльність" банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.
Основним документом, що регулює режим здійснення валютних операцій та території України є Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Статтею 5 Декрету встановлено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій, що видаються Національним банком України.
Згідно ч.4 ст. 5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції, на період, необхідних для здійснення такої операції.
Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ визначений в ч.4 ст. 5 Декрету.
До таких операцій зокрема відносяться:
а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей;
б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України;
в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;
д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України;
е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.
Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.
Пункт "в" ч.4 ст. 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, тільки за умов, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Відповідно до п. 2 ст. 6 названого Декрету уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученнями і за рахунок резидентів і нерезидентів; мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб -резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам -резидентам.
Відповідно до ст. 44 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.
До компетенції Національного банку України у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.
У відповідності до пункту 8.12. "Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 р. №200 визначено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.
При цьому, згідно п. 5.3. Положення "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. N 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за №15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Згідно п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затв. постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93.
Таким чином, законодавство України чітко та однозначно визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити в іноземній валюті та бути суб'єктом кредитних зобов'язань (правовідносин) в іноземній валюті.
Більш того, спеціальне законодавство в сфері банківської діяльності не містить норм, якими забороняється банкам надавати кредити в іноземній валюті.
Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог ст. 1 Декрету, надання кредитів в іноземній валюті відноситься до валютних операцій.
Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Однак, на сьогоднішній день законодавством не встановлено термінів і сум кредитів в іноземний валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.
Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками або іншими фінансовими організаціями) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, який зроблений в Узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки) від 7 жовтня 2010 року за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам треба враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Згідно Положення про Полтавське відділення Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", наданого на запит суду, відділення виконує операції з валютними цінностями:
- неторгівельні операції з валютними цінностями,
- операції готівковою іноземною валютою та чеками, що здійснюються в касах банку,
- ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України.
Отже, враховуючи те, що АТ "Сведбанк" (публічне) володіє усіма передбаченими законодавством України дозволами на здійснення кредитування в іноземній валюті, у відповідності до п. 1.5. вищезазначеного Положення, надання АТ "Сведбанк" (публічне) та одержання АТ "Сведбанк" (публічне) кредиту в іноземній валюті та сплата АТ "Сведбанк" (публічне) процентів та інших платежів за таким кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною із сторін кредитного договору в іноземній валюті.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних вище операцій (операцій з кредитування, придбання іноземної валюти, повернення кредитів в іноземній валюті), єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банка генеральної ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення валютних операцій. отриманих у встановленому порядку.
Національний банк України у листі від 07.12.2009р. № 13-210/7871-22612, з посиланням на норми Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" зазначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Аналіз положень ст.47 та ст.49 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та відповідного Дозволу є достатньою підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.
Щодо твердження Позивача про те, що кредитний договір від 11.07.2008 р. не містить відповідальності сторони, зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто відповідальності банку, і це є підставою для визнання останнього недійсним;
- що включення до умов кредитного договору права банку змінювати відсоткову ставку є істотним порушенням умов договору;
- що встановлення в кредитному договорі пені в розмірі подвійної процентної ставки за кредитною лінією перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд зазначає наступне.
Згідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Позивачем таких підстав не наведено.
Щодо укладання самого кредитного договору, то слід зазначити, що у відповідності до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України, тобто до кредитних відносин застосуються положення, що регулюють відносини позики.
Таким чином, кредитні відносини, що виникають між учасниками цивільного обороту, регулюються кредитним договором. Кредитний договір є консенсуальним, тобто він вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами (суми кредиту, строку повернення та розміру процентів). Відповідальність сторін за кредитним договором не є істотною умовою договору. Визначається вона як самим договором, так і діючим законодавством, тому не включення її до умов договору не впливає на визнання недійсним самого договору.
При цьому слід зазначити, що згідно до пункту 10.8. кредитного договору від 11.07.2008 року, сторони Договору погодили, що з укладанням цього Договору Сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього Договору.
Щодо посилання Позивача на статтю 18 Закону України "Про захист прав споживачів", то необхідно зазначити, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надання послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики прав споживачів. Згідно до статті 1 цього Закону термін споживач вживається в такому значенні: - фізична особа, яка придбає, замовляє , використовує або має намір придбати або замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Таким чином, дія Закону України "Про захист прав споживачів" не впливає на правовідносини Позивача та Відповідача, та застосовуватися не може.
Враховуючи те, що сторонами кредитного договору досягнуто всіх істотних умов договору, кредит в іноземній валюті (дол. САША) надано Позичальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Злагода" Банком, у відповідності до положень ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", п. 1.3 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою та Положення про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, листа Національного банку від 07.12.2009р. № 13-210/7871-22612 в якому зазначено, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Нацбанку та враховуючи те, що у АТ "Сведбанк" (публічне) наявний дозвіл за № 38-2 від 07.12.2007 р. та додаток до дозволу № 38-2 від 07.12.2007р. в п. 1 якого до переліку операцій, які має право здійснювати ПАТ "Сведбанк" відноситься операції з валютними цінностями, зокрема неторговельні операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, вимога позивача про визнання недійсним кредитного договору від 11.07.2008р. за № 44/8 є безпідставною і задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 32-33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд,
В позові відмовити.
Суддя Босий В.П.
Повне рішення складено: 07.10.2011 р.