01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"25" жовтня 2011 р. Справа № 8/143-11
Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Каплі А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Бориспільської міської ради Київської області, місцезнаходження: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 72, ідентифікаційний код: 04054903,
до відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «БОРИСПІЛЬ АВТОКЕМПІНГ», ідентифікаційний код: 33870179, місцезнаходження: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Горького, 48, кв. 15,
про внесення змін до договору оренди землі та стягнення втрат
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності від 24.11.2010 року за №14-20-5304;
від відповідача: не з'явився, -
Обставини справи:
Бориспільська міська рада Київської області (далі за текстом: Позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «БОРИСПІЛЬ АВТОКЕМПІНГ»(далі за текстом: Відповідач) про внесення змін до договору оренди землі та стягнення втрат.
Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідачу направлялось повідомлення про потребу внести зміни до договору оренди землі з метою приведення його у відповідність із законом, на яке Відповідач не відреагував, внаслідок чого зміни до договору оренди землі не внесенні, в зв'язку з чим останній не відповідає вимогам закону та бюджет зазнав втрат.
Ухвалою господарського суду Київської області від 28.09.2011 року порушено провадження у справі №8/143-11 та призначено розгляд останньої на 11.10.2011 року.
11.10.2011 року в судове засідання з'явився Позивач, який виконав вимоги ухвали суду від 28.09.2011 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвали суду від 28.09.2011 року не виконав. Ухвалою суду від 11.10.2011 року розгляд справи відкладено на 25.10.2011 року.
25.10.2011 року в судове засідання з'явився Позивач, який виконав вимоги ухвали суду від 11.10.2011 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвал суду від 28.09.2011 року та від 11.10.2011 року не виконав. У зв'язку з цим спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих пояснень Позивача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 25.10.2011 року.
Відповідно до положень Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»від 15.03.2010 року № 01-08/140, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Аналогічні положення також зазначені у п.п. 3.6 п. 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 року № 02-5/289.
Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Беручи до уваги викладене, а також те, що Відповідач належним чином повідомлений про подання до суду позову, дату та час розгляду справи і враховуючи те, що кореспонденція суду також направлена на адресу Відповідача, суд дійшов висновку, що Відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Оскільки Відповідач про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, доказів, на які він посилався, як на підставу для відмови в задоволенні позову, суду не надав, то відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши представника Позивача, дослідивши подані докази, суд -
Закон України «Про оренду землі»у ст. 21 передбачає, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не з його вини.
01.03.2006 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір оренди землі під будівництво придорожнього комплексу відпочинку з готелем, автосервісом, АЗС та складами (комерційне використання) на об'їзній дорозі Бровари-Бориспіль в м. Бориспіль, площею 1,0 га, строком на 25 років, який зареєстрований в реєстрі за №830 (далі за текстом: Договір).
Даний Договір у п. 6 передбачав, що орендна плата вноситься орендарем (Відповідачем) у грошовій формі в розмірі 1 (одного) відсотку від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно п. 4 Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 587165,12 грн. (п'ятсот вісімдесят сім тисяч сто шістдесят п'ять гривень 12 коп.).
Відповідно до п. 9 Договору, розмір орендної плати переглядається один раз на 2 (два) роки у разі: - зміни умов господарювання, передбачених договором; - зміни розміру земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; - погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; - в інших випадках, передбачених законом.
25.04.2007 року між Позивачем та Відповідачем з метою виконання вимог п. 9 Договору укладено договір про внесення змін до договору оренди землі від 01.03.2006 року.
Договір про внесення змін до договору оренди землі від 01.03.2006 року у п. 2 передбачав, що пункт 6 договору оренди викласти у такій редакції: орендна плата вноситься Орендарем (Відповідачем) у грошовій формі в розмірі 10 (десяти) відсотків від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки, відповідно до Рішення Бориспільської міської ради від 29 червня 2006 року № 24-ІІІ-V «Про затвердження відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м.Бориспіль», та Рішення Бориспільської міської ради від 25 січня 2007 року № 1043-10-V «Про зміну відсотку орендної плати від нормативної грошової оцінки земельної ділянки».
Відповідно до п. 2 Договору про внесення змін до договору оренди землі від 01.03.2006 року, пункт 8 договору оренди викласти у такій редакції: орендна плата вноситься Орендарем (Відповідачем) щомісяця протягом 30 (тридцяти) календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, на рахунок Орендодавця (Позивача). Реквізити розрахункового рахунку уточнюються Орендарем у Орендодавця кожного місяця та у разі їх зміни, орендна плата вноситься на новий розрахунковий рахунок.
Згідно п. 2 Договору про внесення змін до договору оренди землі від 01.03.2006 року, пункт 9 договору оренди викласти у такій редакції: розмір орендної плати переглядається один раз на 1 (один) рік у разі: - зміни умов господарювання, передбачених договором; - зміни розміру процентної ставки орендної плати на відповідну категорію земель за цільовим призначенням; - зміни розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки; - зміни розміру земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; - погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; - в інших випадках, передбачених законодавством.
Крім того, Договір про внесення змін до договору оренди землі від 01.03.2006 року у п. 4 передбачав, що даний договір про внесення змін є невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 01.03.2006 року.
Рішенням Бориспільської міської ради від 06.03.2008 року за №3370-30-V, затверджено відсотки від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м. Бориспіль.
Рішенням Бориспільської міської ради від 12.06.2008 року за №4102-35-V Позивач встановив для Відповідача відсоток орендної плати від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 12 (дванадцяти) відсотків.
Рішенням Бориспільської міської ради від 16.12.2008 року за №5074-44-V внесено зміни до рішення Бориспільської міської ради від 06.03.2008 року за №3370-30-V, яким затверджено відсотки від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м. Бориспіль, у вигляді визначення 12 (дванадцяти) відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, призначених для комерційного використання, для встановлення розміру орендної плати.
Господарський кодекс України у ст. 49 передбачає, що підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
Цей же Кодекс у ст. 5 передбачає, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно п.1, п.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Цивільний кодекс України в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Цивільний кодекс України у ст.ст. 759, 762 передбачає, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди), і договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року було внесено зміни до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», які набули чинності з 01.01.2008 року, а саме зазначено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: - для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; - для інших категорій земель -трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Дані зміни діяли до 01.01.2011 року.
01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, відповідно до ст. 288 якого, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: - для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; - для інших категорій земель -трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
Податковий кодекс України у ст. 289 передбачає, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно приписів ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, внаслідок чого у разі прийняття відповідним органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку (п. 2.19 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»№6 від 17.05.2011 року).
В ході розгляду справи встановлено, що Позивач з дотриманням вимог ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 49, 173, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 21, 23 Закону України «Про оренду землі»з метою виконання вимог п. 9 Договору звертався до Відповідача з письмовими вимогами у виглядів листів від 09.07.2008 року, від 29.01.2009 року за №12-31-664, від 12.12.2008 року за №12-31-8784, від 19.01.2010 року за №12-31-439, від 08.09.2011 року за №12-31-4463, про потребу внесення змін в Договір в частині розміру плати за користування земельною ділянкою на умовах оренди.
Відповідач в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 49, 173, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 21, 23 Закону України «Про оренду землі»та п. 9 Договору на зазначенні письмові вимоги Позивача не відреагував, відповіді не надав та не вживав заходів для внесення змін у Договір, внаслідок чого останній в частині умов розміру орендної плати не відповідає вимогам вищевказаних норм Цивільного та Господарського кодексів України та Закону України «Про оренду землі».
Цивільний кодекс України у ч. 2 ст. 651 передбачає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Згідно ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Відповідно до вимог ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: - визнання наявності або відсутності прав; - визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; - відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; - припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; - присудження до виконання обов'язку в натурі; - відшкодування збитків; - застосування штрафних санкцій; - застосування оперативно-господарських санкцій; - застосування адміністративно-господарських санкцій; - установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; - іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Згідно із вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За таких обставин суд приходить до висновку щодо обґрунтованості та доведеності позиції Позивача щодо потреби внесення змін до п. 6 Договору внаслідок невідповідності п. 6 Договору вимогам вищевказаних норм Цивільного та Господарського кодексів України та Закону України «Про оренду землі», в зв'язку чим вимоги Позивача про внесення змін до п. 6 Договору підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом внесення змін до п. 6 Договору, виклавши останній в наступній редакції: «Річна орендна плата вноситься Орендарем виключно в грошовій формі у розмірі 12 % (дванадцяти) відсотків від нормативної грошової оцінки земель, на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у місті Бориспіль Київської області».
Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача втрати надходжень бюджету за оренду земельної ділянки у сумі 28818,00 грн. (двадцять вісім тисяч вісімсот вісімнадцять гривень 00 коп.), мотивуючи свою позицію тим, що внаслідок ухилення Відповідача від внесення у Договір змін бюджет недоотримав вищевказану суму коштів.
Суд дослідивши вказану позовну вимогу встановив, що її предметом є вимога про стягнення 28818,00 грн. (двадцять вісім тисяч вісімсот вісімнадцять гривень 00 коп.) втраченої вигоди.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).
Згідно ст. 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 3, 4, 5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 року, відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обгрунтовані. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості). Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.
Частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Наведена правова позиція відповідає позиції, що викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2010р. у справі № 20/035-09.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Проте, суд приходить до висновку, що заподіяння збитків Позивачу внаслідок дій Відповідача по невнесенню змін до Договору в частині розміру орендної плати в ході розгляду справи за допомогою належних і допустимих доказів не доведений через відсутність доказів наявності причинного зв'язку між протиправними діями Відповідача та грошовими втратами Позивача від таких дій Відповідача.
Будь-яких доказів, зокрема письмових, на підтвердження заподіяння Відповідачем збитків Позивач суду не надав, внаслідок чого суд приходить до висновку, що Позивач не довів суду за допомогою належних і допустимих доказів факт спричинення йому Відповідачем збитків на суму 28818,00 грн. (двадцять вісім тисяч вісімсот вісімнадцять гривень 00 коп.), через що вимога Позивача про стягнення з Відповідача збитків є безпідставною та необґрунтованою, в зв'язку з чим в її задоволенні суд відмовляє.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем і Відповідачем суду в якості доказів, підтверджують невідповідність п. 6 Договору вимогам вищевказаних норм Цивільного та Господарського кодексів України і Закону України «Про оренду землі»та не доводять заподіяння Відповідачем Позивачу збитків, і є належними та допустимими письмовими доказами.
У судовому засіданні, надані Позивачем докази, частково спростовані та заперечувались Відповідачем.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Витрати по сплаті державного мита та сплаті послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського кодексу України покладаються на Відповідача, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
1. Позовні вимоги Бориспільської міської ради Київської області до товариства з обмеженою відповідальністю «БОРИСПІЛЬ АВТОКЕМПІНГ»про внесення змін до договору оренди землі та стягнення втрат, - задовольнити частково.
2. Внести зміни до пункту 6 договору оренди земельної ділянки від 01.03.2006 року, укладеного між Бориспільською міською радою Київської області, місцезнаходження: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 72, ідентифікаційний код: 04054903, та товариством з обмеженою відповідальністю «БОРИСПІЛЬ АВТОКЕМПІНГ», ідентифікаційний код: 33870179, місцезнаходження: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Горького, 48, кв. 15, площею 1,0 га, під будівництво придорожнього комплексу відпочинку з готелем, автосервісом, АЗС та складами (комерційне використання) на об'їзній дорозі Бровари-Бориспіль в м. Бориспіль Київської області, строком на 25 років, який зареєстрований в реєстрі за №830, виклавши його в наступній редакції: «Річна орендна плата вноситься Орендарем виключно в грошовій формі у розмірі 12 % (дванадцяти) відсотків від нормативної грошової оцінки земель, на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у місті Бориспіль Київської області».
3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «БОРИСПІЛЬ АВТОКЕМПІНГ», ідентифікаційний код: 33870179, місцезнаходження: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Горького, 48, кв. 15, на користь Бориспільської міської ради Київської області, місцезнаходження: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 72, ідентифікаційний код: 04054903, державне мито у сумі 288,18 грн. (двісті вісімдесят вісім гривень 18 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.). В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя П.Ф. Скутельник
Рішення підписано 25.10.2011 року