Справа №:2-а-5811/11
20 жовтня 2011 року м. Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області, в складі:
головуючого - судді Кормана О.В. при секретарі Приходченко НП.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Умані адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Умань Черкаської області про визнання відмови в призначенні пенсії протиправною та зобов'язання призначити пенсію-
ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Умань Черкаської області про визнання відмови в призначенні пенсії протиправною та зобов'язання призначити пенсію. У позові зазначив, що у 1986 році працював водієм «Уманського АТП - 17155». Наказом № 71 - К від 29.07.1986 року був відряджений адміністрацією автопідприємства в період з 28.07.1986 року по 28.08.1986 року для виконання спеціальних робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в м.Димар Київської області, що підтверджується довідкою № 7, виданою Уманським АТП - 17155 від 31.03.2010 року. Він був прикомандирований до Іванівського ДБУ-39 Київської області з 28 липня 1986 по 27 серпня 1986 року. Місто Димар було місцем розташування автоколони, однак з першого дня відрядження до останнього він виконував роботи по перевезенню асфальтобетону на будівництво автодороги «Зелений Мис - Чорнобиль»в населених пунктах Черевач, Опачини, Чорнобиль, що підтверджується довідкою № 22 від 11.08.2010 року, виданою ВАТ «ДЕУ - 39». Згідно довідки Міністерства автомобільного транспорту № 90 він в період часу з 28.07.1986 року по 27 серпня 1986 року працював на ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС на будівництві автодороги Зелений - Мис - Чорнобиль в складі звідної автоколони № 1. Згідно довідки № 23 від 11.08.2010 року, виданої ВАТ «ДЕУ-39»він дійсно знаходився у відрядженні в Іванівському ДБУ - 39 з 28.07.1986 року по 27.08.1986 року і приймав участь в роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС в 30 - ти км зоні відчуження на будівництві автодороги «Зелений Мис - Чорнобиль». Кількість відроблених днів в зоні відчуження 10 робочих днів, які підтверджуються товаротранспортними накладними з архіву ВАТ «ДБУ-39». 21 січня 1993 року він отримав посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 2, серії НОМЕР_1. Обласна державна адміністрація Черкаської області це посвідчення визнала безстроковим. 03 квітня 2010 року йому виповнилось 50 років. Згідно ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»він має право на пільгову пенсію. Так, для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 10 років. 05 квітня 2011 року він звернувся із заявою до управління Пенсійного Фонду в м.Умані Черкаської області про призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням управління Пенсійного Фонду в м.Умані № 3 від 07 квітня 2011 року йому було відмовлено в призначенні пенсії з мотивів відсутності документів на підтвердження факту роботи в 30- ти км зоні. Він звернувся до ВАТ «Уманське АТП 17155», де надати необхідну інформацію йому відмовили, так як відомості оплати праці та табелі до даного часу не збереглись. На його запит в архів він отримав архівну довідку № 40566 від 17 січня 2008 року у якій вказано, що він дійсно приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 20 вересня 1986 року по 19 жовтня 1986 року, днів виїзду в зону відчуження в довідці не вказано. За таких обставин вимушений звернутись до суду з позовом для захисту свого порушеного права на пенсію , шляхом визнання неправомірним рішення про відмову в призначенні пенсії та зобов'язання управління ПФУ в м.Умані призначити пенсію. Просив визнати рішення управління Пенсійного фонду України в м. Умані від 07.04.2011 року про відмову у призначенні йому - ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС» неправомірним, зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Умані призначити йому, ОСОБА_1 пенсію зі зменшенням пенсійного віку на 10 років відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС», починаючи з дня звернення з 05 квітня 2011 року.
У судовому засідання позивач свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Пояснив, що основним документом, який визначає час його роботи в зоні відчуження, являється довідка форми 122, яка видається на підставі первинних документів. Він надав відповідачеві таку довідку, видану у 1993 році, для призначення пенсії, однак відповідач ніякої перевірки не проводив. Позивач особисто давав запит у Міністерство автомобільного транспорту України для перевірки довідки №90, яку він також надавав відповідачеві. Сам відповідач туди взагалі не звертався. Також ніякої перевірки відповідач не проводив і в ДЕУ №39. Вважає, що відповідач безпідставно відмовив йому у призначенні пенсії, не провівши належної перевірки, хоча він таке право на призначення пільгової пенсії має.
Представник Управління пенсійного фонду України в м.Умань Черкаської області Горбаченко О.В. проти задоволення позову заперечив, просив відмовити позивачеві. Свою позицію обгрунтував тим, що відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»підставою для визначення стутасу є період роботи в зоні відчуження, що підтверджується відповідними документами. Позивач дійсно подавав відповідачеві деякі документи, на підставі яких неодноразово приймалось рішення про відмову в призначенні пільгової пенсії. Основною підставою для відмови слугувало те, що відсутні були документи, які підтверджували факт роботи позивача саме в зоні відчуження. Товарно-транспортні накладні, які надав позивач до відповідача, підтверджували лише його виїзди в м.Зелений Мис, яке не входить в перелік населених пунктів, визначених відповідною постановою Кабінету Міністрів України, які знаходяться в зоні відчуження. Згідно наказу №71 по особовому складу АТП, де працював позивач, його було відряджено в м.Димер, яке також не входить до переліку населених пунктів, що знаходяться в зоні відчудження. Перебування позивача на роботі в інших населених пунктах документально підтверджено не було. Відповідач перевіряв надану позивачем довідку №22 від 11 серпня 2010 року, видану ВАТ «ДБУ №39», в якій вказано, що позивач виконував роботи в населених пунктах Черевач, Опачини, Чорнобиль. Перевірка проводилась шляхом направлення відповідного подання до територіального органу пенсійного фонду за місцем розташування ВАТ «ДБУ №39», проте згідно відповіді підтвердити довідку не представилось можливим, так як ВАТ відсутнє за місцем реєстрації. Також представник зазначив, що рішення Уманського міськрайонного суду про встановлення факту перебування позивача у відповідний період в зоні відчуження, пенсійний фонд не міг прийняти до уваги при винесенні рішення про призначення пенсії, так як рішення суду не являється необхідним для цього документом, і, крім того, вказане рішення було в подальшому скасоване.
Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, оцінивши наявні докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Свою позицію суд обґрунтовує наступним.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2, виданим 21 лютого 2002 року Уманським МВ УМВС України в Черкаській області.
21 січня 1993 року ОСОБА_1 було видане посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році серії НОМЕР_1 (категорія 2). Посвідчення видано безстроково.
ОСОБА_1, працюючи водієм «Уманського АТП 17155», був відряджений адміністрацією підприємства у період з 28 липня по 28 серпня 1986 року для виконання спеціальних робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в м.Димар Київської області згідно наказу №71к від 29 липня 1986 року, що підтверджується довідкою №7 від 31 березня 2010 року.
Згідно довідки №90 (без дати), виданої Міністерством автотранспорту УРСР, ОСОБА_1 в період з 28 липня по 27 серпня 1986 року працював на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, в тому числі 31 день на будівництві автодороги Зелений Мис -Чорнобиль.
Факт видачі довідки №90 підтверджено відповіддю Міністерства транспорту та зв'язку України від 1 лютого 2011 року. При цьому зазначено, що довідка була видана 25 серпня 1986 року.
11 серпня 2010 року ВАТ «ДБУ №39»була видана довідка №22, в якій вказано, що ОСОБА_1, був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених Постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР І ВЦРПС від 29 грудня 1987 року №1497-378 і Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 року №665-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі списком №1, затвердженого постановою Ради міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173 з 1 серпня 1986 року по 6 серпня 1986 року. Періоди зазначеної роботи до 1 січня 1988 року зараховуються до стажу при призначенні пенсії в трьохкратному розмірі, а за період з 1 січня 1988 року по 1 січня 2006 року в полуторному розмірі. Виконував роботи по перевезенню асфальтобетону на будівництво автодороги «Зелений Мис - Чорнобиль»в населених пунктах Черевач, Опачини, Чорнобиль. Довідка видана на підставі товаротранспортних накладних з архіву ВАТ «ДБУ-39».
Згідно товаротранспортних накладних за період з 1 серпня по 6 серпня 1986 року ОСОБА_1 проводив перевезення асфальту з Іванківського АБЗ до м. Зелений Мис (зона).
24 березня 2011 року Уманським міськрайонним судом було ухвалене рішення по справі №2о-30-2011, яким встановлено факт, що ОСОБА_1 з 28 липня 1986 року по 27 серпня 1986 року знаходився та працював в зоні відчуження Чорнобильської АЕС і приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Вказане рішення суду набрало законної сили 4 квітня 2011 року.
5 квітня 2011 року позивач звернувся до відповідача з питанням про призначення йому пільгової пенсії на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
7 квітня 2011 року відповідачем прийнято рішення №3 «Про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1». У рішення зазначено перелік документів, які надав на розгляд позивач, та вказано, що законом не передбачено підтвердження факту перебування в зоні відчуження рішенням суду.
Суд вважає, що рішення №3 від 7 квітня 2011 року являється протиправним, таким що суперечить нормам законодавства України, невмотивованим та таким, що прийняте без належної перевірки доводів позивача.
У відповідності до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": 1. учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів - 10 років.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 позивач віднесений до категорії 2 осіб -учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році.
Згідно п.2 ч.1 статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»до 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відносяться учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження: - з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів; - з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів; - у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи; - евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття); - особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.
Фактично, посвідчення серії НОМЕР_1 вже підтверджує той факт, що позивач працював у зоні відчуження. Посвідчення станом на 7 квітня 2011 року не було анульоване та не втратило юридичної сили.
Крім того, пенсійний фонд при винесенні рішення 7 квітня 2011 року перевищив свої повноваження, даючи оцінку рішенню суду від 24 березня 2011 року, яким також було підтверджено факт роботи позивача у певний період в зоні відчуження. Згідно статті 124 Конституції України, яка являється основним законом, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Тому, відповідач не мав права відхиляти у своєму рішенні №3 від 7 квітня 2011 року рішення суду, і повинен був приймати факт, встановлений судом, без заперечень.
Посилання відповідача на те, що в подальшому рішення суду було скасоване за ново виявленими обставинами, суд не може взяти до уваги, так як станом на 7 квітня 2011 року рішення суду набрало законної сили і повинно було прийматись до уваги. Скасування судового рішення в подальшому, могло мати як наслідок лише підстави для перегляду рішення про призначення пенсії.
Також суд вважає, що відповідач не провів належної перевірки і безпідставно не взяв до уваги довідку №22 від 11 серпня 2010 року, видану ВАТ «ДБУ №9», в якій зазначено перелік населених пунктів, в яких позивач виконував роботи.
Так, оглядом у судовому засіданні пенсійної справи №2136586 відносно ОСОБА_1 встановлено, що 17 вересня 2010 року відповідачем направлявся лист на адресу Управління пенсійного фонду України в Іванківському районі Київському області, в якому просив перевірити підстави видачі довідки (форма 122) від 11 серпня 2010 року №22 на громадянина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період роботи з 1 серпня 1986 року по 6 серпня 1986 року в Іванківському дорожному управлінні №39. Згідно відповіді Управління пенсійного фонду України в Іванківському районі Київському області від 26 листопада 2010 року, у зв'язку з тим, що за юридичною адресою ВАТ «Іванківське дорожно-будівельне управління №39», не перебуває, та працівники облікового складу в т.ч. керівник відсутні, немає змоги провести дану перевірку.
Суд не може взяти до уваги посилання відповідача на такі документи, як на факт не підтвердження доводів позивача, так як доводи позивача фактично такою перевіркою спростовані не були, і відповідь управління, яке за дорученням мало проводити перевірку, взагалі не містить посилання на те, за якою ж адресою було відсутнє ВАТ «ДБУ №39», яким документом підтверджується факт виходу працівника управління для перевірки за конкретною адресою та відсутності товариства за такою адресою.
Також відсутні дані про те, що довідка №22 від 11 серпня 2010 року являється недійсною чи такою, що не відповідає фактичним обставинам.
Визнаючи рішення відповідача №3 від 7 квітня 2011 року протиправним, суд приймає до уваги і те, що любе рішення, яке стосується прав чи свобод людини, повинно бути зрозумілим та обґрунтованим. Оскаржуване рішення взагалі не містить посилання на те, чому було відхилено факти, викладені у документах, наданих позивачем для призначення пенсії, і чому такі документи не достатні для призначення пільгової пенсії (без врахування посилання на те, що рішення суду не являється належним документом, що підтверджує факт роботи у зоні відчуження).
Тому рішення відповідача №3 від 7 квітня 2011 року слід визнати протиправним та скасувати.
Суд не може задовольнити позовну вимогу про зобов'язання відповідача призначити пільгову пенсію позивачеві, так як у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»рішення про призначення пенсій приймаються виключно територіальними органами пенсійного фонду України.
Однак, згідно ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін. Тому суд вважає за можливе зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 5 квітня 2011 року про призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 10 років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у строки і в порядку, передбаченому законодавством України для вирішення питання про призначення пенсії.
Згідно статті 267 КАС України суд вважає за доцільне зобов'язати відповідача упродовж 15 днів з дня набрання постановою законної сили, подати до Уманського міськрайонного суду Черкаської області звіт про виконання постанови суду
Керуючись ст.ст. 11, 17, 19, 71, 99, 158, 159, 160-163, 167, 267 КАС України, суд-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Умань Черкаської області про визнання відмови в призначенні пенсії протиправною та зобов'язання призначити пенсію, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м.Умань Черкаської області №3 від 7 квітня 2011 року «Про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1».
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Умань Черкаської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 5 квітня 2011 року про призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 10 років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у строки і в порядку, передбаченому законодавством України для вирішення питання про призначення пенсії.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Умань Черкаської області упродовж 15 днів з дня набрання постановою законної сили, подати до Уманського міськрайонного суду Черкаської області звіт про виконання постанови суду.
На постанову може бути подана апеляція до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги, з одночасним направленням її копії до апеляційної інстанції.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя: О.В. Корман