01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"31" жовтня 2011 р. Справа № 8/128-11
Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Каплі А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом підприємства «Фастівський ринок»Київської регіональної спілки споживчої кооперації, ідентифікаційний код: 01561195, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. 25 жовтня, 9,
до відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: 08500, АДРЕСА_1,
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та цілісним майновим комплексом шляхом виселення,
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності від 20.10.2010 року за №01-94;
від відповідача: ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності від 14.09.2011 року, та ОСОБА_1, особа якого встановлена на підставі паспорта, -
підприємство «Фастівський ринок»Київської регіональної спілки споживчої кооперації (далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом: Відповідач) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та цілісним майновим комплексом шляхом виселення.
Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач перешкоджає йому користуватись належними Позивачу цілісним майновим комплексом Фастівського ринку з розташованою під ним земельною ділянкою, в зв'язку з тим, що Відповідач самовільно встановив на території ринку контейнер, внаслідок чого Позивач просить суд усунути перешкоди в користуванні належним йому майном шляхом виселення Відповідача з усім належним йому майном з цілісного майнового комплексу Фастівського ринку та земельної ділянки, на якій розташований цей комплекс.
Відповідно до ухвали суду від 30.08.2011 року порушено провадження у справі №8/128-11 та призначено її розгляд на 13.09.2011 року.
13.09.2011 року в судове засідання з'явився Позивач, який виконав вимоги ухвали суду від 30.08.2011 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився та особа, яка представилась в якості представника Відповідача, не надала суду належним чином оформленої довіреності відповідно до вимог ст.ст. 51, 245, 246 Цивільного кодексу України. Ухвалою суду від 13.09.2011 року розгляд справи відкладено на 27.09.2011 року.
27.09.2011 року Позивач та Відповідач в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, будучи повідомленими про день та час розгляду справи. Ухвалою суду від 27.09.2011 року розгляд справи відкладено на 17.10.2011 року.
17.10.2011 року в судове засідання з'явився Позивач, який виконав вимоги попередніх ухвал суду, дав пояснення позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання з'явився Відповідач, який виконав вимоги попередніх ухвал суду, дав пояснення, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити повністю мотивуючи свою позицію тим, що Відповідач вважає незаконними правовстановлюючі документи Позивача на майно, з якого він просить висилити Відповідача. Ухвалою суду від 17.10.2011 року в задоволенні клопотання Відповідача про залучення в якості 3-ї особи Київської регіональної спілки споживчої кооперації, яке мотивовано тим, що Київська регіональна спілка споживчої кооперації є власником майна у вигляді цілісного майнового комплексу, з якого Позивач просить висилити Відповідача, відмовлено з тих підстав, що в матеріалах справи є копії правовстановлюючих документів Позивача на цілісний майновий комплекс фастівського ринку та земельну ділянку під цим комплексом, по захисту майнових прав на які Позивач, як користувач, має тіж самі права, що і власник майна. Ухвалою суду від 10.10.2011 року задоволено клопотання сторін у справі про продовження строку вирішення спору. В судовому засіданні 17.10.2011 року сторонам у справі повідомлено про оголошення перерви до 31.10.2011 року.
31.10.2011 року в судове засідання з'явився Позивач, який дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання з'явився Відповідач, який надав суду додаткові письмові докази, дав додаткові пояснення, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі мотивуючи свою позицію тим, що Відповідач вважає незаконними правовстановлюючі документи Позивача на майно, з якого він просить висилити Відповідача. У зв'язку з цим спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих пояснень Позивача та Відповідача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 31.10.2011 року.
Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи надані Позивачем та Відповідачем пояснення і матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши представника Позивача та Відповідача, дослідивши подані докази, суд -
Господарський кодекс України у ч.ч. 1, 3, 4 ст. 66 передбачає, що майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього. Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що підприємству «Фастівський ринок»Київської регіональної спілки споживчої кооперації (Позивачу) по вул. 25-річчя Жовтня у м. Фастів Київської області на праві постійного користування належить земельна ділянка, площею 1,76 га, на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002328, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №000041, копія якого знаходиться в матеріалах справи.
На вказаній земельній ділянці розташований цілісний майновий комплекс, який належить на праві строкового користування на умовах оренди підприємству «Фастівський ринок»Київської регіональної спілки споживчої кооперації, що підтверджується витягом Фастівського міжміського бюро технічної інвентаризації про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СВН за № 101907 та договором оренди цілісного майнового комплексу від 30.12.2010 року за № 30, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Крім того, факт наявності у Позивача майнових прав на вищевказану земельну ділянку та розташовані на ній об'єкти нерухомості підтверджується рішеннями господарського суду Київської області від 05.07.2004 року у справі № 158/4-04, від 07.10.2009 року у справі №20/160-09, від 07.10.2009 року у справі № 20/161-09, постановами Вищого господарського суду України від 20.05.2010 року у справі №20/160-09, від 20.05.2010 року у справі № 20/161-09, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Господарський процесуальний кодекс України у ст. 35 передбачає, що обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.
Таким чином, на підставі вищенаведеного факт наявності у Позивача майнових прав на вищевказану земельну ділянку та розташовані на ній об'єкти нерухомості є встановленим.
Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 року за N 57/188/84/105, (далі за текстом: Правила) у п.п. 2, 3 передбачають, що ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій (далі за текстом: ринок). Ринок незалежно від форми власності та організаційно-правової форми керується у своїй діяльності законодавством України.
Ці ж Правила у п. 13 передбачають, що торговельне місце - це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.
Згідно із п.п. 15, 16, 19 Правил, спеціалізовані зони, ряди прилавків (столів) та майданчики обладнуються наочними позначеннями про їх призначення. Усі торговельні місця позначаються номерами. У разі використання торговельного місця на умовах оренди в продавця повинна бути копія угоди з адміністрацією ринку про оренду, а на умовах суборенди - копія такої угоди із суб'єктом підприємницької діяльності (орендодавцем). За окрему плату продавцям можуть надаватися послуги у вигляді бронювання торговельних місць, прокат торговельного інвентарю, обладнання, засобів вимірювальної техніки, санітарного одягу, зберігання особистих речей і продукції в камерах схову, на складах і в холодильниках, утримання торговельного місця в належному стані, приймання для подальшого продажу сільгосппродуктів та інших товарів у бюро торгових послуг тощо. Тарифи на послуги ринку, що пов'язані із забезпеченням діяльності ринкового господарства, установлюються адміністрацією ринку відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до вимог п. 20 Правил, адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.
Господарський кодекс України у ст. 93 передбачає, що підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.
Згідно із вимогами ст. 94 Господарського кодексу України, кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.
Відповідно до вимог ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: - господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом. Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
Господарський кодекс України у ст. 49 передбачає, що підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
Цивільний кодекс України у ст. 51 передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Господарський кодекс України у ст. 133 передбачає, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.
Цивільний кодекс України у ст. 395 передбачає, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Відповідно до вимог ст. 396 Цивільного кодексу України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Судом встановлено, що глава 29 Цивільного кодексу України регулює питання методів та способів захисту права власності.
Господарський кодекс України у ч. 7 ст. 66 передбачає, що держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Земельний кодекс України у ст. 95 передбачає, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Цивільний кодекс України у ч.ч.1, 2 ст. 386 передбачає, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно із вимогами ч.ч. 2, 4 ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Відповідно до вимог ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до вимог ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі: - вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; - самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; - вільного найму підприємцем працівників; - комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; - вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; - самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Згідно із вимогами ч.ч. 1, 3, 4 ст. 47 Господарського кодексу України, держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Цей же Кодекс у ст. 5 передбачає, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
При розгляді справи встановлено, що Відповідач являючись суб'єктом господарювання в порушення вимог ст.ст. 5, 12, 44, 47, 49, 55, 66, 133 Господарського кодексу України, ст.ст. 373, 391 Цивільного кодексу України та ст.ст. 92, 95 Земельного кодексу України по вул. 25-річчя Жовтня у м. Фастів Київської області без дозволу Позивача та при відсутності будь-якої правової підстави на території цілісного майнового комплексу, належного Позивачу на умовах оренди, який розташований на земельній ділянці, належній Позивачу на праві постійного користування, 04.07.2009 року самовільно встановив металевий контейнер за НОМЕР_2, площею 15 кв. м., який Відповідач станом на 31.10.2011 року використовує для здійснення власної підприємницької діяльності, внаслідок чого Позивач позбавлений можливості на власний розсуд використовувати належні йому на праві користування земельну ділянку з розташованим на останній цілісним майновим комплексом.
Факт знаходження металевого контейнеру за НОМЕР_2, площею 15 кв. м., Відповідача по вул. 25-річчя Жовтня у м. Фастів Київської області на території цілісного майнового комплексу Фастівського ринку, розташованого на земельній ділянці, яка належить Позивачу на праві постійного користування, підтверджується актом від 03.08.2011 року, який знаходиться в матеріалах справи та достовірність і обґрунтованість якого Відповідач не заперечував.
Крім того, Відповідач не заперечує знаходження належного йому металевого контейнеру по вул. 25-річчя Жовтня у м. Фастів Київської області, який він використовує для здійснення власної підприємницької діяльності.
Відповідач в ході розгляду справи проти позову заперечував мотивуючи свою позицію тим, що його контейнер жодних майнових прав Позивача, зокрема прав користування цілісним майновим комплексом та розташованою під ним земельною ділянкою, не порушує в зв'язку з тим, що з позиції Відповідача документи у вигляді державного акту та договору оренди, на підставі яких Позивачу належать майнові права на земельну ділянку з розташованими на ній об'єктами нерухомості, є протиправними, внаслідок чого Відповідач вважає, що у Позивача відсутні будь-які майнові права на цілісний майновий комплекс і розташовану під ним земельну ділянку.
Проте, вказана позиція Відповідача щодо відсутності у Позивача майнових прав на цілісний майновий комплекс Фастівського ринку з розташованою під ним земельною ділянкою по вул. 25-річчя Жовтня у м. Фастів Київської області спростовується наявними в матеріалах справи копіями державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002328, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №000041, витягу Фастівського міжміського бюро технічної інвентаризації про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СВН за № 101907, договору оренди цілісного майнового комплексу від 30.12.2010 року за № 30, рішень господарського суду Київської області від 05.07.2004 року у справі № 158/4-04, від 07.10.2009 року у справі №20/160-09, від 07.10.2009 року у справі № 20/161-09 та постанов Вищого господарського суду України від 20.05.2010 року у справі №20/160-09, від 20.05.2010 року у справі № 20/161-09, які є належними та допустимими письмовими доказами у справі.
В ході розгляду справи Відповідач не надав суду жодного правовстановлюючого документа або договору, укладеного з адміністрацією Фастівського ринку (Позивачем), на підставі яких Відповідач має право постійного або тимчасового користування земельною ділянкою (торговим місцем) під належним Відповідачу металевим контейнером по вул. 25-річчя Жовтня у м. Фастів Київської області на території цілісного майнового комплексу Фастівського ринку.
Суд приходить до висновку, що позиція Відповідача з приводу того, що в задоволенні позову слід відмовити в зв'язку з тим, що Позивач раніше не звертався до Відповідача з письмовою претензією з вимогою усунути порушення майнових прав, а одразу звернувся з Позовом до суду, є необґрунтованою та безпідставною через те, що відповідно до положень ст.ст. 6, 20 Господарського кодексу України, ст.ст. 16, 386, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України Позивач має право захисту своїх майнових прав та інтересів в судовому порядку без попереднього вжиття заходів претензійного характеру по відновленню і захисту своїх майнових прав.
Відповідно до вимог ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: - визнання наявності або відсутності прав; - визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; - відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; - припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; - присудження до виконання обов'язку в натурі; - відшкодування збитків; - застосування штрафних санкцій; - застосування оперативно-господарських санкцій; - застосування адміністративно-господарських санкцій; - установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; - іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Згідно із вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільний кодекс України у ст. 386 передбачає, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до вимог ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Земельний кодекс України у ст. 152 передбачає, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позиції Позивача щодо протиправності дій Відповідача по самовільному встановленню по вул. 25-річчя Жовтня у м. Фастів Київської області металевого контейнеру за НОМЕР_2, площею 15 кв. м., який Відповідач станом на 31.10.2011 року використовує для здійснення власної підприємницької діяльності, на території цілісного майнового комплексу Фастівського ринку, який належить Позивачу на праві строкового користування на умовах оренди та який розташований на земельній ділянці, що належить Позивачу на праві постійного користування, що призводить до перешкод в реалізації Позивачем своїх майнових прав на вільне користування на власний розсуд належним йому на праві користування майном з розташованою під ним земельною ділянкою, в зв'язку чим вимоги Позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та цілісним майновим комплексом Фастівського ринку, розташованого на цій ділянці за адресою: Київська область, м. Фастів, вул. 25-річчя Жовтня, шляхом виселення Відповідача з усім належним йому майном із земельної ділянки та цілісного майнового комплексу, що розташовані за адресою: Київська область, м. Фастів, вул. 25-річчя Жовтня, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем і Відповідачем суду в якості доказів, підтверджують протиправність дій Відповідача по самовільному встановленню по вул. 25-річчя Жовтня у м. Фастів Київської області металевого контейнеру за НОМЕР_2, площею 15 кв. м., який Відповідач станом на 31.10.2011 року використовує для здійснення власної підприємницької діяльності, на території цілісного майнового комплексу Фастівського ринку, який належить Позивачу на праві строкового користування на умовах оренди та який розташований на земельній ділянці, що належить Позивачу на праві постійного користування, що призводить до перешкод в реалізації Позивачем своїх майнових прав на вільне користування на власний розсуд належним Позивачу на праві користування майном з розташованою під ним земельною ділянкою, і є належними та допустимими письмовими доказами.
У судовому засіданні, надані Позивачем докази, не спростовані та заперечувались Відповідачем.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та цілісним майновим комплексом шляхом виселення, є обґрунтованими, доведеними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню на підставі вищевказаних норм Цивільного, Господарського та Земельного кодексів України.
Витрати по сплаті державного мита та сплаті послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського кодексу України покладаються на Відповідача, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
1. Позовні вимоги підприємства «Фастівський ринок»Київської регіональної спілки споживчої кооперації до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та цілісним майновим комплексом шляхом виселення, - задовольнити повністю.
2. Виселити фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: 08500, АДРЕСА_1, з належним йому майном у вигляді металевого контейнеру за НОМЕР_2, площею 15 кв. м., який фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: 08500, АДРЕСА_1, станом на 31.10.2011 року використовує для здійснення власної підприємницької діяльності, з цілісного майнового комплексу Фастівського ринку за адресою: Київська область, м. Фастів, вул. 25-річчя Жовтня, що належить підприємству «Фастівський ринок»Київської регіональної спілки споживчої кооперації, ідентифікаційний код: 01561195, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. 25 жовтня, 9, на праві користування на умовах оренди відповідно до договору оренди цілісного майнового комплексу від 30.12.2010 року за № 30, та земельної ділянки за адресою: Київська область, м. Фастів, вул. 25-річчя Жовтня, на якій цій цілісний майновий комплекс розташований та яка належить підприємству «Фастівський ринок»Київської регіональної спілки споживчої кооперації, ідентифікаційний код: 01561195, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. 25 жовтня, 9, на праві постійного користування відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002328, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №000041.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: 08500, АДРЕСА_1, на користь підприємства «Фастівський ринок»Київської регіональної спілки споживчої кооперації, ідентифікаційний код: 01561195, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. 25 жовтня, 9, державне мито у сумі 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.).
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя П.Ф. Скутельник
Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2011 року