Запорізької області
13.10.11 Справа № 22/5009/3525/11-2/5009/3525/11
Суддя Мойсеєнко Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 2/5009/3525/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “РИА-ТРАНС”, м. Запоріжжя,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБ Будмонтаж Запоріжжя”, м. Запоріжжя,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
Державна податкова інспекція у Комунарському районі м. Запоріжжя, м. Запоріжжя,
про визнання правочину недійсним,
за участю представників:
від позивача -ОСОБА_1 (довіреність № 14 від 10.06.2011 р.);
від відповідача -не з'явився;
від третьої особи -не з'явився;
Розпорядженням господарського суду Запорізької області № П-265/11 від 29.08.2011р. про призначення повторного автоматичного розподілу справ, справа № 22/5009/3525/11 передана на розгляд судді Мойсеєнко Т.В. На виконання розпорядження справі присвоєно номер № 22/5009/3525/11-2/5009/3525/11.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.08.2011 р. справу № 22/5009/3525/11-2/5009/3525/11 прийнято до розгляду суддею Мойсеєнко Т.В., залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя, призначено судове засідання на 15.09.2011 р.
Ухвалою від 15.09.2011 р. розгляд справи відкладено на 13.10.2011 р. за клопотанням позивача, а також у зв'язку з неявкою представників відповідача, третьої особи та невиконанням сторонами та третьою особою вимог ухвали суду від 29.08.2011 р.
Предметом судового розгляду є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “РИА-ТРАНС”, м. Запоріжжя, до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБ Будмонтаж Запоріжжя”, м. Запоріжжя, про визнання недійсним правочину, вчиненого сторонами за листом ТОВ «РИА-ТРАНС»від 06.03.2008 р. щодо поставки запасних частин до автотранспорту.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на висновок ДПІ у Комунарському районі, викладений в акті від 15.12.2010 р. № 4301/2305/35553736, про те, що правочин, вчинений ТОВ «РИА-ТРАНС»та ТОВ «Будмонтаж Запоріжжя»за листом ТОВ «РИА-ТРАНС»від 06.03.2008 р. щодо поставки запасних частин до автотранспорту, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позов заявлено на підставі ст. ст. 203, 215,228, 234 Цивільного кодексу України.
В судовому засіданні 13.10.2011 р. був присутнім представник позивача, за його заявою представника позивача фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог та просив відмовити позивачу у позові, посилаючись на те, що за оспорюваним правочином було здійснено поставку товару та проведено оплату за поставлений товар, тобто сторони здійснили юридично значимі дії, спрямовані на виконання укладеного сторонами правочину, і настали правові наслідки, які обумовлювались даним правочином.
Третя особа відзиву на позовну заяву не надала.
Відповідач та третя особа в судове засідання своїх представників не направили, причин неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
При цьому суд зазначає, що ухвали суду про прийняття справи до розгляду та відкладення розгляду справи надсилались на адресу відповідача, вказану в позовній заяві (вул. Козача, 35, м. Запоріжжя, 69000). Дана адреса станом на 16.08.2011 р. значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач не виключений з цього реєстру.
З таких обставин, з урахуванням положень ст. 64 ГПК України, відповідач є таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття рішення по суті спору.
В судовому засіданні 13.10.2011 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Листом від 06.03.2008 р. вих. № 06/03-08 ТОВ «РИА-ТРАНС»направило ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя»пропозицію поставити запчастини для автотранспорту згідно з переліком (акумулятори, амортизатори, підшипники, диски колесні, фільтри паливні, ресори та інші автозапчастини) та виставити рахунок на його оплату. Оплату гарантувало за фактом поставки товару. ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя»підтверджує отримання даного листа у відзиві на позовну заяву.
10.03.2008 р. ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя» виписало ТОВ «РИА-ТРАНС»рахунок-фактуру № БМ на суму 24900,00 грн. з ПДВ на оплату замовленого товару (акумулятори, амортизатори, підшипники, диски колесні, фільтри паливні, ресори та інші автозапчастини) та здійснило поставку вказаного товару за видатковою накладною № БМ від 10.03.2008 р.
На суму поставленого товару ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя»виписало податкову накладну від 10.03.2008 р. № 100302.
Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією в Комунарському районі Запорізької області проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “РИА-ТРАНС” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.11.2007 р. по 30.09.2010р. Про результат перевірки складено акт від 15.12.2010 р. № 4301/2305/35553736.
В акті міститься посилання на акт ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя від 21.06.2010 р. № 1086/23-02/34407425 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя», яким встановлено, що підприємство за юридичною адресою не знаходиться, а факт передачі товарів (послуг) від ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя»до підприємств-покупців не підтверджений у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. У зв'язку з цим ДПІ в Комунарському районі Запорізької області зроблено висновок, що про те, що підприємством ТОВ «РИА-ТРАНС отримано видаткову накладну та акти виконаних робіт від ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя»без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Укладені ТОВ «РИА-ТРАНС з ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя»правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства та в силу приписів ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України є нікчемними і не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Посилаючись на висновок ДПІ в Комунарському районі Запорізької області, викладений в акті від 15.12.2010 р. № 4301/2305/35553736, позивач просить визнати недійсним правочин, вчинений сторонами за листом ТОВ «РИА-ТРАНС»від 06.03.2008 р. щодо поставки запасних частин до автотранспорту, з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215, 228, 234 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За приписами ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Фіктивним, згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України, є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Слід зазначити, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша -намагалася досягнути правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним (недійсним).
В пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” зазначається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, тобто не спрямованийна реальне настання правових наслідків.
За змістом ст. 234 ЦК України не може бути визнаний фіктивним правочин, на виконання якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії.
Як визначено у ч. ч. 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).
В даному випадку воля сторін на вчинення правочину купівлі-продажу оформлена листом ТОВ «РИА-ТРАНС»від 06.03.2008 р. щодо поставки товару та виписаними ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя», у свою чергу, видатковою накладною та рахунком-фактурою № БМ від 10.03.2008 р.
За своїм змістом права та обов'язки сторін, по яких сторонами досягнута домовленість, є правочином купівлі-продажу товару.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу товару одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Товар, поставлений відповідачем за видатковою накладною № БМ від 10.03.2008 р., був прийнятий позивачем у повному обсязі та частково оплачений 02.02.2009 р. в сумі 23105,53 грн., що підтверджується випискою банку по рахунку ТОВ «РИА-ТРАНС».
Таким чином, сторони вчинили юридично значимі дії на виконання оспорюваного правочину, а отже вказаний правочин не може бути визнаний фіктивним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Ухвалою від 29.08.2011р. суд витребував у позивача письмові пояснення, які обставини та докази, на думку позивача, свідчать про те, що спірний правочин не спрямований на настання реальних правових наслідків.
Жодних доказів, окрім посилання на акт ДПІ в Комунарському районі Запорізької області від 15.12.2010 р. № 4301/2305/35553736, на підтвердження того, що спірний правочин укладено без наміру створення правових наслідків, передбачених ним, позивачем не надано.
За приписами ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Акт ДПІ в Комунарському районі Запорізької області від 15.12.2010 р. № 4301/2305/35553736 не є належним доказом на підтвердження вимог позивача.
Даний акт не є нормативним або індивідуальним актом, які мають обов'язковий характер, або тим фактом, що відповідно вимог до ст.35 ГПК України не потребує доведення. Викладені в акті перевірки факти стосуються лише сфери податкових зобов'язань суб'єктів господарської діяльності та не є підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.
В силу положень ст. 35 ГПК України, акт перевірки ДПІ та зазначені в ньому відомості, не є підставою для звільнення від доказування.
Обов'язок доказування в господарському процесі відповідно до ст. 33 ГПК України покладається на сторони.
Натомість самим позивачем в позовній заяві факт фіктивності правочину по суті спростовується, оскільки позивач підтверджує, що поставка товару відбулась.
Суд також зазначає, що на момент здійснення господарських операцій і на момент розгляду даної справи ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя»з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій не виключена; статутні документи товариства в установленому законодавством порядку недійсними не визнані; фіктивність суб'єкта підприємницької діяльності в судовому порядку не доведена та не встановлена компетентними органами.
Таким чином, на даний час відсутні підстави вважати оспорюваний правочин фіктивним.
Також у якості підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним позивач посилається на ст. 228 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Згідно із абз. 4 п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. за № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, з якими стаття 228 Цивільного кодексу України пов'язує визнання правочинів нікчемними та недійсними. Крім того, позивач не є належним позивачем за позовами з підстав порушення публічного порядку, інтересів держави, суспільства та його моральних засад, оскільки відповідно до ст. 1 ГПК України позивач має право на захист лише своїх порушених або оспорюваних прав та інтересів, які є приватними, а не публічними.
Наявність порушень податкового законодавства з боку контрагента позивача не є підставою для визнання недійсними юридично значимих дій, вчинених останнім з таким контрагентом.
З огляду на викладене, суд відмовляє в позові про визнання оспорюваного правочину недійсним.
Відповідно до 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Т.В.Мойсеєнко
Повне рішення оформлено і підписано,
згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 21.10.2011 р.