79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
27 жовтня 2011 р. № 2а-6325/11/1370
16 год. 18 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Качур Р.П.,
за участю секретаря судового засідання - Подібки М. З.
представника позивача Лісовської Я. Р., представника відповідача Кармелюка Т. Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного виробничо-комерційного підприємства «Укрметалцентр»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення -рішення, -
1 червня 2011 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного виробничо-комерційного підприємства «Укрметалцентр»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення -рішення № 0006281630/1/6 від 04.01.2011 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки право на податковий кредит з податку на додану вартість підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом ТзОВ «Макра плюс»є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Відтак позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення -рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задоволити в повному обсязі.
Позиція відповідача викладена в запереченні, поданому представником відповідача в судовому засіданні 18.10.2011 року, де вказано, що перевіркою встановлено відсутність фактичного здійснення операцій з контрагентом ТзОВ «Макра плюс», не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявність виробничих, складських приміщень, відтак позивачем завищено податковий кредит з ПДВ на суму 25000 грн. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентом ТзОВ «Макра плюс».
Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Приватне виробничо-комерційне підприємство «Укрметалцентр»зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради 30.03.2001 року, що підтверджено копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 761168. Позивача взято на облік в органах ДПС 29.05.2001 року за № 904, що підтверджено довідкою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова № 8677/19-217 від 08.04.2003 року.
22.09.2010 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова проведено документальну невиїзну перевірку приватного виробничо-комерційного підприємства «Укрметалцентр», про що складено Акт № 1389/432/15-2/31442184 від 22.09.2010 року про результати документальної невиїзної перевірки щодо підтвердження взаємовідносин із ТзОВ «Макра плюс»у липні 2010 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 7.4.1. п. 7.4., п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, який підлягає до сплати в сумі 25000 грн.
04.10.2010 року відповідачем на підставі акта перевірки № 1389/432/15-2/31442184 від 22.09.2010 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0006281630/0/22849, яким відповідно до вимог п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 32500 грн., у тому числі основний платіж 25000 грн., штрафні (фінансові) санкції 7500 грн.
Позивач з прийнятим податковим повідомленням -рішенням не погодився, оскаржив вказане рішення в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження оскаржуване податкове повідомлення -рішення залишено без змін, а скарги позивача -без задоволення та 04.01.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 1389/432/15-2/31442184 від 22.09.2010 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0006281630/1/6, яким відповідно до вимог п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 32500 грн., у тому числі основний платіж 25000 грн., штрафні (фінансові) санкції 7500 грн.
Приймаючи рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.
Згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно п. п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Згідно п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
На підтвердження дотримання вимог п. п. 7.4.1. п. 7.4., п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем надано копії:
- договору № 07/07 від 07.07.2010 року з додатками, згідно якого ТзОВ «Макра Плюс»(продавець) зобов'язується передати, а ПВКП «Укрметалцентр»(покупець) -прийняти і оплатити металопродукцію. Орієнтовна ціна договору становить 201600 грн.;
- податкових накладних № 5169 від 15.07.2010 року на суму 100000 грн., № 5356 від 19.07.2010 року на суму 5000 грн., № 5486 від 22.07.2010 року на суму 15000 грн., № 5667 від 26.07.2010 року на суму 15000 грн., № 5798 від 29.07.2010 року на суму 10000 грн., № 5812 від 29.07.2010 року на суму 5000 грн., № 6055 від 03.08.2010 року на суму 40000 грн., № 6405 від 09.08.2010 року на суму 11600 грн., № 6459 від 10.08.2010 року на суму 2620,80 грн.;
- платіжних доручень № 954 від 15.07.2010 року на суму 100000 грн., № 973 від 19.07.2010 року на суму 5000 грн., № 990 від 22.07.2010 року на суму 15000 грн., № 1025 від 26.07.2010 року на суму 15000 грн., № 1048 від 29.07.2010 року на суму 10000 грн., № 1055 від 29.07.2010 року на суму 5000 грн.;
- накладних № 6156 від 05.08.2010 року на суму 126504 грн., № 6520 від 11.08.2010 року на суму 77716,80 грн.;
- уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок за липень 2010 року та розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за липень 2010 року;
- реєстру отриманих та виданих податкових накладних за липень 2010 року;
- договору-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг по автоперевезенню вантажів від 04.08.2010 року, рахунку № 92 від 09.08.2010 року на суму 8000 грн. та акта прийняття виконаних робіт згідно з договором перевезення вантажів № 04.08.2010 року;
- заявки на перевезення вантажу від 10.08.2010 року, рахунку-фактури від 10.08.2010 року на суму 7200 грн. та акта здачі-прийняття робіт від 17.08.2010 року.
Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. п. 7.4.1. п. 7.4., п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Позивачем представлено Суду всі відповідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарської операції, її відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.
У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).
Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ПВКП «Укрметалцентр»і ТзОВ «Макра плюс»ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.
Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 22.09.2010 р.
У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПВКП «Укрметалцентр»на укладення договорів з ТзОВ «Макра плюс» без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товарів. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним перевезенням товару, що купувався, реальними діями ПВКП «Укрметалцентр»щодо оплати отриманого товару, його подальшого використання у власній господарській діяльності. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ПВКП «Укрметалцентр», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.
Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.
Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.
Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.
З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.
Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Макра плюс», а також висновки про заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 25000 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Заслуговує на увагу і та обставина, що згідно податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року товариства з обмеженою відповідальністю «Макра плюс»(а. с. 196-201) вказаним суб'єктом господарювання відображено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 25000 грн. щодо господарських відносин із ПВКП «Укрметалцентр».
Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у контрагента ТзОВ «Макра плюс»та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаним контрагентом.
Судом не беруться до уваги посилання відповідача на обставини, встановлені у Акті від 06.09.2010 року № 6591/15-113/34746826 про результати перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Макра плюс», складеному посадовими особами ДПІ у Київському районі м. Донецька, стосовно відсутності будь-якої інформації про наявні у ТзОВ «Макра плюс»складські приміщення, наявності автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування та трудових ресурсів, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування чи податкового кредиту.
Обставини, викладені в Акті перевірки № 1389/432/15-2/31442184 від 22.09.2010 року стосовно порушення позивачем вимог п. п. 7.4.1. п. 7.4., п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»відповідачем належними та допустимими доказами підтверджені не були.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.
Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова № 0006281630/1/6 від 04.10.2010 року є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. п. 7.4.1. п. 7.4., п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.
Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова № 0006281630 від 04.10.2011 року.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного виробничо-комерційного підприємства «Укрметалцентр»(ЄДРПОУ 31442184, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 273, кв. 52) 3 (три) грн. 40 коп. сплаченого судового збору.
Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови складено та підписано 1 листопада 2011 року.
Суддя Качур Р.П.