Справа: № 2а-18855/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
"20" жовтня 2011 р. м. Київ
колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Земляної Г.В.
суддів Аліменка В.О., Лічевецького І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 квітня 2011 року у справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства “Сінтек-Про” про стягнення адміністративно-господарський санкцій,
Позивач Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства «Сінтек-Про»про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2008 рік у розмірі 50 000 грн. та пені у розмірі 9 060 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 квітня 2011 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятою постановою Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та винести нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та поцесуального права, що є підставою для скасування судового рішення
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Приватне підприємство «Сінтек-Про»є юридичною особою та перебуває на обліку в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Приватне підприємство «Сінтек-Про»у 2008 році подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік за формою та в порядку, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 та наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42.
Згідно вказаного звіту відповідач у 2008 році мав працевлаштувати чотирьох інвалідів, оскільки середньооблікова кількість штатних працівників у 2008 році складала 112 осіб, проте працевлаштував одного. Відповідно до звіту, розмір середньої річної заробітної плати на Приватному підприємстві «Сінтек-Про»становить 17 229,46 грн. Оскільки у відповідача не було працевлаштовано трьох інвалідів, то утворилась заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 50 000,00 грн. Також на відповідача накладено пеню за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 9 060,00 грн.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що відповідачем було вжито усіх необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, становить чотири відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 15 осіб - у кількості одного робочого місця. Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до ст.19 вказаного Закону покладається на керівників підприємств. В разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, то підприємства зобов'язані сплачувати штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати (чи половини її розміру, якщо працює від 8 до 15 осіб).
Згідно до ч.2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу встановленого частиною першою цієї статті і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи (організації) незалежно від їх форм власності, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
У відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Розмір пені обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до п. 2 Положення «Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів»(далі - Положення), затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995 року № 314, робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізоване місце інваліда, тобто робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням та приладами для праці інваліда в залежності від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань і з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.
Згідно із п. 3 зазначеного Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСВК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п. 4 Положення місцеві органи соціального захисту населення разом із громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань готують пропозиції щодо створення нових робочих місць, у тому числі для роботи з гнучкими формами зайнятості, і передають їх відділенням Фонду соціального захисту інвалідів і центрам зайнятості.
Згідно п. 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості. Місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я Інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Чинним законодавством передбачений обов'язок повідомлення підприємствами, установами та організаціями уповноважених органів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство для працевлаштування інвалідів.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем надано суду докази того, що ним надавалася державній службі зайнятості інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, шляхом подання Звітів (форма № 3-ПН), у яких зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів. Також відповідачем подавався позивачу щорічний звіт за формою № 3-ПН.
Крім того, згідно відповіді Подільського районного центру зайнятості від 24 лютого 2011 року № 26-480 на судовий запит Приватне підприємство «Сінтек-Про»у 2008 році подавало до Подільського районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН. Але протягом 2008 року в Подільському районному центрі зайнятості на обліку, як безробітні не перебували особи з обмеженими фізичними можливостями, які б відповідали зазначеним вимогам роботодавця.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач виконав вимоги закону. Оскільки, обов'язок з виявляння інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізовувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення (п. 11 Положення), а державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Положення сприяє працевлаштуванню інвалідів. Обов'язок такого працевлаштування виникає у вказаних органів лише після виконання підприємствами вимог п. 14 Положення, а саме, поінформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Тобто, обов'язок підприємства щодо інформування органів, зазначених в ст. 18 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, передує обов'язку зазначених органів стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Доводи апелянта стосовно того, що відповідач не ввів в дію робочі місця для трьох інвалідів шляхом працевлаштування інвалідів, а тому зобов'язане сплатити адміністративно-господарські санкції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обов'язок підприємства з створення робочих місць для інвалідів, інформування підприємством уповноважених органів щодо наявності на підприємстві робочих місць для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не супроводжується обов'язком підприємства займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створених робочих місцях для працівників-інвалідів на підприємстві, а створення робочих місць і введення їх в дію має відбуватись з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, забезпечення прав яких на працевлаштування та на оплачувану роботу здійснюється, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в редакції закону від 23.02.2006р., шляхом безпосереднього звернення інвалідів до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Крім того, статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відноси відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем було вжито усіх необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню
При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційних скаргах процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення .
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 квітня 2011 року - залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: В.О. Аліменко
І.О. Лічевецький