25.10.2011 року Справа № 2-а-8934/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді Супрун Ю.О.,
при секретарі судового засідання - Підгорному М.І.,
за участю:
представника позивача - Васильєвої Н.С.,
представника відповідача - Чернової О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Редан" до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними, -
Приватне підприємство "Редан" (далі - ПП "Редан") звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова, в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової перевірки ПП "Редан" щодо підтвердження господарських відносин із платником податків з 01.12.2010 року по 28.02.2011 року, на підставі якої був складений акт № 289/18-011 від 24.03.2011 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що ПП "Редан" у передбачений законодавством спосіб не було сповіщено відповідачем про призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та про її результати, а про проведення такої перевірки та складання акту дізнався від своїх контрагентів, до яких застосовувались наслідки перевірки ПП "Редан". Позивачем як до початку проведення перевірки, так і під час її проведення та закінчення не були отримані наказ ДПІ про призначення проведення позапланової перевірки, повідомлення про проведення перевірки, безпосередньо примірник складеного акту перевірки. В ході проведення перевірки первинні документи податковим органом не вивчались, перевірка була проведена лише на підставі документів обов'язкової податкової звітності та інформації, що міститься в базах даних, які ведуться в органах державної податкової служби України.
В судовому засіданні представник позивача стверджував, що судження податкового органу про відсутність в діяльності платника об'єктів оподаткування є помилковим, оскільки суперечить фактичним обставинам спірних правовідносин, висновок податкового органу про порушення платником податків ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України зроблений поза межами компетенції означеного суб'єкта владних повноважень. Таким чином представник позивача підтримав доводи і вимоги поданого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.
Відповідач, Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі м. Харкова, з поданим позовом не погодився. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Редан» було призначено та проведено у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, акт перевірки складався в межах наданих законом повноважень та компетенції. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що відповідачем, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова було прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Приватного підприємства «Редан» (код ЄДРПОУ 30259193), яке оформлено наказом від 23.03.2011 року № 267.
Листом від 15.03.2011 року за № 4020/10/18-018 ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова було запропоновано керівнику ПП "Редан" надати документи, які підтверджують факт взаємовідносин ТОВ "Профінтербудсервіс" (код 35275749) за період з 01.04.2010 року по 31.01.2011 року.
За результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ПП "Редан" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків з 01.12.2010 року по 28.02.2011 року, складений Акт від 24.03.2011 року № 289/18-011.
Перевіркою встановлені порушення ПП "Редан":
1. пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, п. 2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань в сумі 7 530 602 грн., в тому числі:
за грудень 2010 року у сумі 1 838 072 грн.;
за січень 2011 року у сумі 392 141 грн.;
за лютий 2011 року у сумі 5 300 389 грн.
2. п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7, п.10.1 ст.10, п. 1.3. ст. 1, п. 9.1, 9.2, 9.3, 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІУ зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податкового кредиту у сумі 7 514 338 грн., в тому числі:
за грудень 2010 року у сумі 183 4967 грн.;
за січень 2011 року у сумі 390 057 грн.;
за лютий 2011 року у сумі 5 289 314 грн.
3. ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України № 435-ІУ від 16.01.2003 р. (зі змінами та доповненнями) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Редан», як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».
Слід зазначити, що правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби України документальних невиїзних позапланових перевірок унормовані ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.
Відповідно до положень п. 75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати всіх передбачених дійсним Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, реєстрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів. Документальна позапланова перевірка не передбачається в плані роботи органу державної податкової служби і проводиться при наявності хоча б однієї з обставин, визначених дійсним Кодексом.
Відповідно до п. 78.4. ст. 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, що оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податку надається лише у випадку, якщо йому до початку проведення вказаної перевірки вручено під підпис копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до п. 79.1. ст. 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови направлення платнику податків замовленим листом з повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під підпис копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки чи письмового повідомлення про дату початку і місце проведення такої перевірки.
Згідно матеріалів справи, директор ПП "Редан" направив до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова лист від 16.06.2011 року за вих. № 16/06/1, з якого вбачалося, що ПП «Редан»від підприємства-контрагента, що перебуває на обліку в іншій ДПІ, стало відомо, що нібито стосовно ПП «Редан» за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ДПІ у Комінтернівському районі у березні 2011 року було складено Акт, яким було визнано нікчемними угоди ПП «Редан» за період з грудня 2010 року по лютий 2011 року «по ланцюгу до вигодонабувача», зроблено висновки про завищення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань по деклараціям з ПДВ за період з грудня 2010 року по лютий 2011 року.
У зв'язку з тим, що ПП «Редан» не отримувало копії наказу про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, директору підприємства не було надано направлення на перевірку, від підприємства не витребувались жодні документи або пояснення стосовно предмета перевірки, підприємство не отримувало примірник акту перевірки, було запропоновано надати зазначені документи ПП "Редан".
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1, 2 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу, якою передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У свою чергу відповідачем як суб'єктом владних повноважень на вимогу суду не надано до матеріалів справи та не пред'явлено у судовому засіданні доказів поштового чи нарочного вручення (надіслання) відповідачу (повноважному представнику відповідача) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки чи письмового повідомлення про дату початку і місце проведення такої перевірки.
Оцінивши добуті по справі докази за правилами ст. 86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах проведення документальної позапланової невиїзної перевірки було здійснено суб'єктом владних повноважень за порушення передбачених законодавством вимог та свідчить про неправомірність дій відповідача з проведення перевірки.
Окрім того, судом вивчені та досліджені оспорювані позивачем висновки ДПІ в складеному за результатами перевірки Акті перевірки № 289/18-011 від 24.03.2011 року щодо відсутності об'єктів оподаткування позивача у періоді, що перевірявся, та висновки щодо завищення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань за грудень 2010 року, без винесення при цьому податкового повідомлення-рішення.
Так, судом при вирішення спірного питання приймається до уваги надане позивачем нормативне обґрунтування заявлених вимог. Зокрема суд зазначає, що відповідно до п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Відповідно до положень ст. 36 Податкового кодексу України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до. 37.1. ст. 37 Податкового кодексу України, підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до положень ст. 185.1. Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);
г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);
ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;
д) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Відповідно до положень п. 187.1. Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до положень ст. 198.1 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:
дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.
Судом встановлено, що з урахуванням вищеописаних положень Податкового кодексу України та аналогічних положень чинного у грудні 2010 року Закону України «Про податок на додану вартість» у грудні 2010 року, січня, лютому 2011 року позивач, здійснюючи господарську діяльність, що була пов'язана з виникненням об'єктів оподаткування, виконував податковий обов'язок щодо обчислення, декларування та сплати податку на додану вартість. Як вбачається з матеріалів справи, податкові зобов'язання та податковий кредит у звітних періодах позивач формував та декларував виходячи з сутності здійснюваних господарських операцій: операцій з придбання товарів, операцій з постачання товарів, операцій з надання/отримання послуг, операцій з імпорту товарів за зовнішньоекономічними контрактами. Відповідачем не заперечувались надані позивачем до суду відомості, що реєстри виданих/отриманих податкових накладних за звітні періоди долучались позивачем до податкових декларацій з ПДВ, податкові зобов'язання та податковий кредит в розрізі контрагентів відображався в позивачем у відповідних додатках до податкових декларацій з ПДВ, суми мита, сплачені позивачем при імпорті товару, вказувались у відповідних рядках податкових декларацій.
Так, відповідно до положень п. 83.1. ст. 83 Податкового кодексу України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: пп. 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; пп. 83.1.2. податкова інформація; пп. 83.1.3. експертні висновки; пп. 83.1.4. судові рішення; пп. 83.1.5. виключено; пп. 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
У свою чергу суд звертає увагу, що викладені в Акті перевірки судження відповідача не ґрунтуються на жодному з вищеописаних джерел. Відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух товару, грошових коштів у безготівковій формі, що не заперечувалось представником відповідача, без використання інформації щодо можливої зовнішньоекономічної діяльності позивача, яку б можливо було отримати при координації та взаємодії з митними органами, безпідставно зробив висновок про відсутність в діяльності позивача об'єктів оподаткування податку на додану вартість, що є незаконним.
Окрім того, відповідно до п. 54.3. Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток чи від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачену дійсним Кодексом чи іншим законодавством якщо, зокрема (п. 54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених в його податкових (митних) декларація, уточнюючих розрахунках.
Відповідно до п. 58.1. Податкового кодексу України, у разі якщо сума грошового зобов'язання платника податку, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст. 54 дійсного кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
З вказаних норм законодавства суд робить висновок, що у випадку виявлення відповідачем факту заниження позивачем податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Іншого порядку дій податкового органу як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.
На наявність у відповідача обов'язку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України від 31.01.2011 р. № 2518/7/23-4017/89 «Щодо окремих питань стосовно перевірок», де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма «Р») складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.
За результатами дослідження матеріалів справи суд також дійшов висновку, що викладені в Акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби.
Суд вказує, що відповідно до положень Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»вбачається, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства.
За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та Податковим кодексом України. З аналізу норм вказаних законодавчих актів можна зробити висновок, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ні повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, ні повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції з 01.01.2011 року): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
З вищевказаних приписів слідує, що законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.
Окрім того, слід зазначити, що відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.
Окрім того, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 215 Цивільного кодексу України України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно висновків Акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не надав посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш їх нікчемності, відповідачем не надано, що додатково свідчить про неправомірність дій відповідача під час проведення оспорюваної перевірки.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оскільки судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин в галузі оподаткування, то поданий позов щодо визнання неправомірними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки належить задовольнити, оскільки така перевірка була проведена за недотримання встановленого законодавством порядку та з перевищенням повноважень податкових органів в частині висновків про порушення платником податків ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України України, відсутності об'єктів оподаткування та недійсності показників податкових декларацій.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Приватного підприємства "Редан" до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними - задовольнити в повному обсязі.
Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (61036, м. Харків, вул. Чорноморська, 3) по проведенню документальної позапланової перевірки Приватного підприємства "Редан" (м. Харків, вул. Каштанова, 33, код ЄДРПОУ 30259193) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків з 01.12.2010 року по 28.02.2011 року на підставі якої складений Акт № 289/18-011 від 24.03.2011 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Редан" (м. Харків, вул. Каштанова, 33, код ЄДРПОУ 30259193) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) гривень 40 копійок.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова у повному обсязі виготовлена 31 жовтня 2011 року.
Суддя Супрун Ю.О.