Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
м. Харків
24 жовтня 2011 р. справа № 2-а- 12186/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Біленського О.О.
при секретарі судового засідання Лишняк І.В.
за участю:
представника позивача -Шарпан О.С.,
представника відповідача -Ламанова Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
Спільного Кіпрсько-Українського товариства з обмеженою
відповідальністю "Піраміда"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими
платниками податків у місті Харкові
про скасування податкових повідомлень - рішень, -
Спільне Кіпрсько-Українське товариство з обмеженою відповідальністю "Піраміда" (далі - СКУ ТОВ "Піраміда") звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові (далі - СДПІ ВПП у м. Харкові), з урахуванням уточнених позовних вимог, про скасування податкових повідомлень - рішень СДПІ ВПП у м. Харкові від 29.08.2011 року №0000400842 та від 29.08.2011 року №0000410842.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що судження суб'єкта владних повноважень, які викладені в акті перевірки від 15.08.2011 року №1892/42-016/31643375, є помилковими, оскільки СКУ ТОВ "Піраміда" у спірних правовідносинах податок на прибуток і податок на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ “Техно-Асавир”, ТОВ “ВТ-Альянс”, ТОВ “Карат”, ТОВ “Карпос”обчислювало правильно, господарські операції з контрагентами мали реальний характер, були здійснені за правочинами, які повністю відповідають вимогам закону, первинні документи оформлені належним чином. Крім того, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, що є підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Представник позивача в судове засідання прибув, дав аналогічні викладеним у позовній заяві пояснення, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив наступне. Згідно з висновками акту перевірки від 15.08.2011 року №1892/42-016/31643375 СКУ ТОВ "Піраміда" внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ і віднесення до складу валових витрат виробництва та обігу сум по операціям з контрагентами: ТОВ “Техно-Асавир”, ТОВ “ВТ-Альянс”, ТОВ “Карат”, ТОВ “Карпос” допущені порушення пп.7.2.3. п.7.2. ст.7, пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, який діяв на час виникнення правовідносин (далі - Закон України №168/97-ВР), п.3.1, п.5.1., пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства” від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №334/94-ВР). На думку податкового органу, проведені між позивачем та зазначеними контрагентами господарські операції не створюють ніяких правових наслідків, підлягають виключенню з податкового обліку як такі, що не спричиняють виникнення об'єкту оподаткування та формування податкового кредиту, включення сум до складу валових витрат.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановив наступне.
Відповідно до витягу і виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України СКУ ТОВ "Піраміда" зареєстроване в якості юридичної особи Виконавчим комітетом Харківської міської ради 19.11.2001 року.
Відповідно до Свідоцтва №100015035 про реєстрацію платника податку на додану вартість судом встановлено, що на час здійснення спірних правочинів СКУ ТОВ "Піраміда" було зареєстровано платником податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.
На підставі пп.78.1.1. п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України з 26.07.2011 року по 08.08.2011 року СДПІ ВПП у м. Харкові було проведено документальну позапланову виїзну перевірку СКУ ТОВ "Піраміда" з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з: ТОВ “Техно-Асавир”за листопад 2010 року, ТОВ “ВТ-Альянс”за липень 2010 року, ТОВ “Карат”за лютий 2010 року, ТОВ “Карпос”за жовтень 2009 року, лютий 2010 року.
За результатами перевірки складено Акт від 15.08.2011 року №1892/42-016/31643375, на підставі якого 29 серпня 2011 року СДПІ ВПП у м. Харкові було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення №0000400842 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 841523,88 грн. (основний платіж -561015,92 грн., штраф -280507,96 грн.), №0000410842 про збільшення суми податку на прибуток у загальному розмірі 1051905,00 грн. (основний платіж -701270,00 грн., штраф -350635,00 грн.).
Судом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував відображений в акті від 15.08.2011 року №1892/42-016/31643375 висновок суб'єкта владних повноважень про порушення СКУ ТОВ "Піраміда" пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР та п.3.1 ст.3, п.5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України №334/94-ВР, а саме: безпідставне включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, виписаних ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос», і безпідставне включення до складу валових витрат сум по операціям з цими контрагентами, через те, що правочини з переліченими суб'єктами господарювання є нікчемними і не підлягають відображенню в податковому обліку з ПДВ і з валових витрат.
Судом встановлено, що 01.11.2010 року між позивачем, СКУ ТОВ "Піраміда" (в якості замовника) та ТОВ «Техно-Асавир»(в якості виконавця) було укладено договір №58-10, предметом якого є проведення маркетингових досліджень по категорії чай. В матеріалах справи наявні специфікація до вищевказаного договору від 01.11.2010 року, протокол погодження договірної ціни на виконання робіт в сумі 480000,00 грн., в тому числі ПДВ, податкова накладна №1188 від 30.11.2010 року на суму 480000,00 грн., акт здачі - приймання звіту з досліджень за договором №58-10 від 01.11.2010 року, складений 30.11.2010 року, платіжні доручення №11316 від 28.12.2010 року на 436000,00 грн. та №11320 від 28.12.2010 року на 44000,00 грн., також в матеріалах справи міститься копія самого звіту з дослідження ринку чаю. В судовому процесі були досліджені вказані первинні документи, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, які в сукупності свідчать про реальність безпосередньо укладеної між СКУ ТОВ "Піраміда" та ТОВ «Техно-Асавир»угоди та її виконання, та як наслідок правомірність віднесення СКУ ТОВ "Піраміда" сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
З матеріалів справи судом встановлено, що 08.06.2010 року між СКУ ТОВ "Піраміда" (в якості покупця) та ТОВ «ВТ-Альянс»(в якості постачальника) було укладено договір №35-10, предметом якого є поставка поліграфічної продукції. Під час розгляду справи, судом були досліджені видаткові накладні від 08.07.2010 року №9360807, №93608071, №93608072, товарно - транспортна накладна 10ААБ №192732від 08.07.2010 року, податкові накладні від 08.07.2010 року №9360807, №93608071, №93608072, платіжні доручення №9472 від 13.09.2010 року на суму 42792,00 грн.,№9432 від 09.09.2010 року на суму 36840,00 грн., №9433 від 09.09.2010 року на суму 130000,00 грн., №9434 від 09.09.2010 року на суму 133160,00 грн., №9410 від 08.09.2010 року на суму 21588,00 грн., №9412 від 08.09.2010 року на суму 128412,00 грн., №9411 від 08.09.2010 року на суму 150000,00 грн.№9387 від 07.09.2010року на суму 160000,00 грн., №9388 від 07.09.2010 року. Вказані первинні документи, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, наявні в матеріалах справи зразки виготовленої продукції та підтвердження факту транспортування продукції, в сукупності свідчать про реальність безпосередньо укладеної між СКУ ТОВ "Піраміда" та ТОВ «ВТ-Альянс»угоди та її виконання, та як наслідок правомірність віднесення СКУ ТОВ "Піраміда" сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Також, судом встановлено, що 04.01.2010 року між СКУ ТОВ "Піраміда" (в якості покупця) та ТОВ «Карат»(в якості постачальника) було укладено договір №11-10, предметом якого є поставка поліграфічної продукції. В межах вказаного договору судом були досліджені: додаткова угода до вказаного договору від 25.01.2010 року, податкові накладні №43 від 03.02.2010 року, №42 від 03.02.2010 року, №369 від 25.02.2010 року, №370 від 25.02.2010 року, №371 від 25.02.2010 року, товарно-транспортні накладні 12ААА №566178 від 03.02.2010 року, 12ААА №566062 від 25.02.2010 року, видаткові накладні №42 від 03.02.2010 року, №43 від 03.02.2010 року, №370 від 25.02.2010 року, №369 від 25.02.2010 року, №371 від 25.02.2010 року, платіжні доручення №6765 від 30.03.2010 року на суму 190667,38 грн., №6816 від 01.04.2010 року на суму 243462,62 грн., №6817 від 01.04.2010 року на суму 2565327,38 грн., №6835 від 02.04.2010 року на суму 37952,18 грн., №6833 від 02.04.2010 року на суму 181984,62 грн., №6834 від 02.04.2010 року на суму 280063,20 грн., №6854 від 06.04.2010 року на суму 244287,82 грн., №6855 від 06.04.2010 року на суму 223933,20 грн., №6875 від 07.04.2010 року на суму 64682,16 грн. Вказані первинні документи, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, наявні в матеріалах справи зразки виготовленої продукції та підтвердження факту транспортування продукції, в сукупності свідчать про реальність безпосередньо укладеної між СКУ ТОВ "Піраміда" та ТОВ «Карат»угоди та її виконання, та як наслідок правомірність віднесення СКУ ТОВ "Піраміда" сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
01.05.2009 року між СКУ ТОВ "Піраміда" (в якості замовника) та ТОВ «Карпос»(в якості виконавця) було укладено договір №234/05/09, предметом якого є надання послуг зі здійснення передпродажних та рекламних заходів, маркетингу та мерчандайзингу. В межах вказаного договору судом були досліджені: специфікації від 01.05.2009 року №1, №2, №3, №4, №5, №6, протокол розбіжностей до зазначеного договору, акти №Кр-РНу00000000000525 здачі - прийомки послуг від 08.10.2009 року, від 24.02.2010 року, від 30.07.2010 року, податкові накладні №99/1 від 01.10.2009 року, №45/1 від 24.02.2010 року, №69/1 від 30.06.2010 року, платіжні доручення №3978 від 08.10.2009 року на суму 65267,87 грн., №6194 від 24.02.2010 року на суму 40000,00 грн., №6222 від 25.02.2010 року на суму 20000,00 грн., №6252 від 26.02.2010 року на суму 20000,00 грн., №6787 від 30.03.2010 року на суму 40000,00 грн., №8312 від 30.06.2010 року на суму 50000,00 грн., №9642 від 22.09.2010 року на суму 30619,62 грн., №9619 від 21.09.2010 року на суму 15000,00 грн., №9584 від 17.09.2010 року на 50000,00 грн. Вказані первинні документи, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, в сукупності свідчать про реальність безпосередньо укладеної між СКУ ТОВ "Піраміда" та ТОВ «Карпос»угоди та її виконання, та як наслідок правомірність віднесення СКУ ТОВ "Піраміда" сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Під час розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочинів, укладених між позивачем та переліченими вище суб'єктами господарювання, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за господарськими операціями з поставки товару суб'єкт владних повноважень ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду не висував.
Суд також відмічає, що оглянувши витребувані та приєднані до справи копії первинних документів, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Суд звертає увагу, що на момент виникнення спірних правовідносин правила справляння податку на прибуток були регламентовані Законом України №334/94-ВР.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України №334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Інших підстав для невключення до складу валових витрат сум будь-яких витрат зазначений Закон не передбачає.
Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, в тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3. -5.7. цієї статті.
Вирішуючи спір суд бере до уваги, що витребувані судом та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає. Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах. Як свідчить акт перевірки від 15.08.2011 року №1892/42-016/31643375, ніяких зауважень до розрахункових документів за спірними правочинами суб'єкт владних повноважень не висував, так само як і не висував вказаних зауважень в ході судового розгляду.
Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 і, відповідно, п.3.1 ст.3 Закону України №334/94-ВР є необґрунтованим і таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.
Відносно твердження СДПІ ВПП у м. Харкові про порушення позивачем пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР суд зазначає, що відповідно до вказаної норми закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Отже, приписи вказаної статті закону регламентують виключно діяльність особи, на яку законом покладено обов'язок скласти податкову накладну, тобто продавця (постачальника) товарів (робіт, послуг). За наявними у справі документами позивач у спірних правовідносинах здійснював навпаки придбання товарів (робі, послуг), а отже об'єктивно не міг вчинити порушення пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР. Крім того, відсутність у спірних правовідносинах обставин, з якими пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України №168/97-ВР пов'язує виникнення податкових зобов'язань, відповідачем в ході розгляду справи не доведена.
Отже, твердження відповідача про порушення позивачем пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.
Щодо тверджень відповідача про порушення СКУ ТОВ "Піраміда" пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, то відповідно до зазначеної норми закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Дата виникнення права на податковий кредит визначається згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України №168/97-ВР, відповідно до якого датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Дослідивши зібрані по справі докази, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах наявні обидві визначені законом події, за настання яких платник набуває право збільшити податковий кредит з ПДВ: і списання коштів з банківського рахунку, і отримання податкової накладної.
Приписи підпункту 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР містять застереження стосовно того, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Таким чином, норми чинного податкового законодавства пов'язують виникнення права на податковий кредит з наявністю оформленої належним чином податкової накладної.
З огляду на вказане суд зауважує, що приєднані до справи копії податкових накладних не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу пп.7.2.1 п.7.2 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Списання коштів з банківського рахунку позивача дає підстави для висновку про понесення платником податків витрат у спірних правовідносинах, в тому числі з оплати ПДВ на користь постачальників товарів (робіт, послуг), а відсутність доказів повернення цих коштів до позивача або наявності у позивача в спірних правовідносинах будь-якого іншого матеріального інтересу, окрім отримання товарів у власність та отримання результатів послуг, засвідчує відсутність наміру безпідставного одержання податкової вигоди. Отже, господарські операції позивача з ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос»спричинили реальні зміни майнового стану платника податків.
Суд зазначає, що при проведенні перевірки СДПІ ВПП у м. Харкові не встановлено порушень податкового законодавства безпосередньо позивачем.
Крім того, суд зауважує, що висновки відповідача не ґрунтуються на приписах чинного законодавства. Суд зауважує, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України №168/97-ВР позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. Згідно приписів ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. З огляду на зазначене, межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.
Також суд зауважує, що за змістом ст. 3 Закону України №168/97-ВР об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції з поставки товарів та послуг, а тому висновок про відсутність об'єкту оподаткування може мати місце лише у випадку надання достовірних доказів щодо відсутності операцій з поставки товарів та послуг, які Законом України№168/97-ВР визначені в якості об'єкту оподаткування. Натомість, відповідачем будь-яких доказів щодо цього не надано.
Крім того, положення Закону України №168/97-ВР не містять в якості обов'язкової умови для формування податкового кредиту факт декларування постачальником товарів та послуг сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, як і не ставлять в пряму залежність право на податковий кредит покупця (замовника) від подання звітності з відображенням сум податкових зобов'язань постачальником, і тим більше -від дійсності угод контрагента платника податку з третіми особами. Факт неподання платником податків податкової звітності положення пп. 4.2.2 п. 4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків з бюджетами та державними цільовими фондами»та ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, пов'язують лише з обов'язком органу державної податкової служби самостійно визначити суму податкового зобов'язання такого платника податків. Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства.
Стосовно висновків відповідача про відсутність реальності господарських операцій через відсутність контрагентів позивача за юридичною адресою суд зазначає, що відсутність контрагентів за їхніми юридичними адресами встановлено податковими органами у 2011 році, а взаємовідносини за спірними правочинами позивача і вищевказаних контрагентів мали місце у 2009-2010 роках. Згідно із правовою позицією Вищого Адміністративний Суд України оформленою Інформаційним листом від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»(сторінка 20) відсутність платника податків за місцем реєстрації не є підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування, задекларованої платником податків. У разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку».
Щодо тверджень відповідача про невстановлення трудових ресурсів, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, суд зазначає наступне. Згідно акту перевірки і пояснень представника відповідача трудові ресурси, основні кошти, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, тощо, було не встановлено через відсутність інформації щодо їхньої наявності у контрагентів позивача, через недекларування контрагентами позивача наявності таких ресурсів. Однак, відсутність інформації не доводить факту відсутності самих ресурсів.
За таких обставин суд зазначає, що висновки податкового органу у акті перевірки - не є свідченням відсутності об'єкту оподаткування та відсутності права на податковий кредит за взаємовідносинами з контрагентами. Натомість, наявна первинна бухгалтерська документація в сукупності свідчить про реальність виконання укладених СКУ ТОВ "Піраміда" угод.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем було правомірно нараховано податковий кредит і віднесено відповідні суми до складу валових витрат за взаємовідносинами з ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос».
З приводу викладеного в акті від 15.08.2011 р. №1892/42-016/31643375 твердження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зазначає наступне.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені вимоги, додержання сторонами яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемним.
Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які було укладено між позивачем та ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос», визнані судом недійсними.
А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.
Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.
Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
В силу приписів п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 (далі за текстом - Порядок №984), до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Окрім того, суд бере до уваги, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочину, спрямованого на порушення інтересів держави у сфері оподаткування, утворює собою склад злочину, що передбачений ст.191 або ст.212 Кримінального кодексу України.
Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення інтересів держави у сфері оподаткування. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.
Суд також наголошує на відсутності підстав для висновку про наявність у СКУ ТОВ "Піраміда" наміру безпідставно отримати податкову вигоду у спірних правовідносинах у зв'язку з реальністю понесення витрат.
Таким чином, договори укладені між СКУ ТОВ "Піраміда" та ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос», а також податкові накладні виписані по вказаним договорам на момент розгляду справи є чинними і в установленому законодавством порядку судом недійсними не визнавалися. Також зазначені вище договори не є нікчемним (недійсними) в силу закону.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, посилання СДПІ ВПП у м. Харкові у акті перевірки від 15.08.2011 року №1892/42-016/31643375, як на єдину підставу встановлених порушень СКУ ТОВ "Піраміда" - на акти перевірок ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос», не відповідають дійсним обставинам справи та не можуть слугувати підставою для встановлення порушень безпосередньо СКУ ТОВ "Піраміда".
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих СДПІ ВПП у м. Харкові податкових повідомлень - рішень від 29.08.2011 року №0000400842 та від 29.08.2011 року №0000410842 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, з урахування штрафних (фінансових) санкцій, дійсним обставинам справи, вимогам діючого законодавства та необхідність їх скасування.
В зв'язку з тим, що СДПІ ВПП у м. Харкові не мала належних підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість, то згідно положень Закону України №2181-ІІІ відповідач не мав підстав для визначення СКУ ТОВ "Піраміда" штрафних (фінансових) санкцій.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення, щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги СКУ ТОВ "Піраміда" документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.
Отже, суд присуджує СКУ ТОВ "Піраміда" всі здійснені документально підтверджені судові витрати в розмірі 3,40 грн..
Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Спільного Кіпрсько-Українського товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про скасування податкових повідомлень - рішень -задовольнити в повному обсязі.
Скасувати податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 29.08.2011 року №0000400842 та від 29.08.2011 року №0000410842.
Стягнути з Державного бюджету України (Управління державного казначейства в Жовтневому районі міста Харків Головного управління Державного казначейства у Харківській області, код 24134113, 61010, м. Харків, Червоношкільна набережна, 16) на користь Спільного Кіпрсько-Українського товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда" (вул. Сумська, 88, Харків, 61002, код 31643375) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3.40 грн. (три гривні 40 копійок).
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова у повному обсязі виготовлена 31.10.2011 року.
Суддя Біленський О.О.