Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
27 жовтня 2011 р. № 2-а- 8260/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Заічко О.В.
при секретарі судового засідання - Басовій Н.М.
за участю сторін:
позивача - не прибув,
представника відповідача - Шевчук А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом
ОСОБА_2
до Харківського слідчого ізолятора управління Державного департаменту України з питань
виконання покарань у Харківській області
про стягнення грошової компенсації замість не отриманого речового майна при звільненні, -
Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до Харківського слідчого ізолятора Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області, в якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за не отримане речове майно за період з 20.05.2006р. по 21.01.2011р.
13.05.2011 року Жовтневим районним судом м. Харкова відкрито провадження по справі.
Ухвалою суду від 20.05.2011 року справу було направлено за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.
04.07.2011р. ухвалою Харківського окружного адміністративного суду справу було прийнято до розгляду.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що з 27.03.1999 р. проходив службу в лавах Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області. 15.05.2006 року позивачем написаний рапорт про звільнення за підпунктом “ж” пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу (за власним бажанням). 19.05.2006 р. згідно наказу № 33 о/с начальника УДДУ ПВП в Харківській області позивач звільнений зі служби за власним бажанням. Вказаний наказ позивач оскаржив в судовому порядку, в результаті чого він був скасований. Також зазначає, що на теперішній час позивач тричі звільнений з органів внутрішніх справ управлінням Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області: згідно наказу від 19.05.2006 р. № 33 о/с начальника УДДУ ПВП в Харківській області за підпунктом “ж” пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за власним бажанням); згідно наказу № 133 о/с від 15.10.2009 р. начальника УДДУ ПВП в Харківській області по п.п. “є”п. 64 Положення (за порушення дисципліни); згідно наказу № 86 о/с від 08.09.2010 р. начальника УДДУ ПВП в Харківській області по п.п. “з”п. 64 Положення (у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства). Вказані накази про звільнення скасовані судами та звільнення позивача визнані незаконними.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижче оплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення).
Згідно з п. 28 Постанови КМУ "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" від 28.10.2004р. № 1444 військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової одягу, виплачується грошова компенсація за нестримане речове майно або за їх видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.
Датою виникнення права на отримання речового майна є 20.05.2006р., оскільки за період до 19.05.2006р. - відповідач за нього розраховувався відповідно до постанови ХОАС від 03.12.2007р.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Позивач надав до суду заяву з проханням розглянути адміністративну справу без його участі.
Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності позивача на підставі наявних у ній доказів, відповідно до ст. 128 КАСУ.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_2 фактично був звільнений з посади - оперуповноваженого оперативного відділу Харківського слідчого ізолятору УДДУ ПВП в Харківській області - 19.05.2006р. З цієї дати позивач жодного дня в Харківському слідчому ізоляторі службу не проходив, до виконання функціональних обов'язків не приступав і у штатному розкладі установи не значився.
03 грудня 2007 року суддею Харківського окружного адміністративного суду Курило Л.В. по справі № 2-а-1893/07 ухвалено постанову про стягнення з Харківського слідчого ізолятора управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області на користь ОСОБА_2 436,77 грн. грошової компенсації замість належного до видачі речового майна.
Зазначена постанова виконана у повному обсязі, отже на момент звільнення, а саме станом на 19 травня 2006 року, Харківський слідчий ізолятор не мав перед ОСОБА_2 зобов'язань по виплаті грошової компенсації замість речового майна.
ОСОБА_2 з 20.02.2008р. після конкурсного відбору зайняв посаду державного службовця у Харківському окружному адміністративному суді, на посаді помічника судді, на якій працює по теперішній час. Таким чином, факту вимушеного прогулу з вини Харківського слідчого ізолятора не має, та відповідно не має підстав для виплати будь - яких грошових коштів.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в лавах Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області з 27.03.1999 р. Останнім місцем служби був Харківський слідчий ізолятор УДДУ ПВП в Харківській області. Останньою посадою, яку займав позивач, була посада оперуповноваженого оперативного відділу Харківського слідчого ізолятору Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області, мав спеціальне звання - капітан внутрішньої служби.
15.05.2006 року позивач написав рапорт про звільнення по п.п. “ж”п. 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ та 19.05.2006р., відповідно до наказу № 33 о/с начальника УДДУ ПВП в Харківській області, був звільнений зі служби за власним бажанням.
Вказаний наказ про звільнення. ОСОБА_2 оскаржив в судовому порядку.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2009 року по адміністративній справі № 2а-9875/08/2070 визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 19 травня 2006 року внаслідок порушення порядку звільнення. Скасовано наказ Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області № 33 о/с від 19 травня 2006 року в частині звільнення позивача з посади оперуповноваженого оперативного відділу Харківського слідчого ізолятору Державного Департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області, поновлено ОСОБА_2 на посаді оперуповноваженого оперативного відділу Харківського слідчого ізолятору Державного Департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області з 19 травня 2006 року, стягнуто з Харківського слідчого ізолятору Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області на користь позивача суму середньомісячного заробітку за 12 місяців відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом працівників органів внутрішніх справ в розмірі 9052,20 грн. з відрахуванням аліментів згідно з виконавчим листом № 2-2620/2000 від 30 листопада 2000 року.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрала законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
10.10.2009р. позивач звернувся до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області з рапортом, в якому повідомив про небажання проходити подальшу службу в лавах ДДУ ПВП та просив звільнити його з посади оперуповноваженого оперативного відділу Харківського слідчого ізолятору Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області за п.п. п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у зв'язку переходом на роботу в інші міністерства, відомства), оскільки на момент поновлення на службі працює в Харківському окружному адміністративному суді на посаді помічника судді.
15.10.2009р. на підставі висновку Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області від 15 жовтня 2009 року відповідно до наказу Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області від 15.10.2009р. за № 133 о/с, ОСОБА_2 було поновлено з 19.05.2006р. на посаді, яку він займав до звільнення. Також вказаним наказом ОСОБА_2 звільнено з посади оперуповноваженого оперативного відділу Харківського слідчого ізолятору Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області за п.п. “є”п. 64 Положення проходження служби рядовим та начальницьким складом працівників органів внутрішніх справ з 19.05.2006р. (за порушення дисципліни).
Наказ про звільнення № 133 о/с від 15.10.2009 року ОСОБА_2 також оскаржено в судовому порядку.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2009 року у справі № 2а-42623/09/2070 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, стягнення матеріальних та моральних збитків, зобов'язання вчинити певні дії адміністративний позов задоволено частково: визнано незаконним звільнення від 15.10.2009 р. по п.п. “є”п. 64 Положення, скасовано наказ Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області від 15.10.2009р. за № 133 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з посади оперуповноваженого оперативного відділу Харківського слідчого ізолятору Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області.
Постанова суду набула законної сили 13.07.2010р. відповідно до ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2010 року, якою апеляційну скаргу -Управління залишено без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2009 року по адміністративній справі № 2а- 42623/09/2070.
На виконання постанови суду від 14.12.2009р. відповідачем виданий наказ від 09 серпня 2010 року № 86 о/с, яким позивача звільнено з посади оперуповноваженого оперативного відділу Харківського слідчого ізолятору Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області з 19.05.2006 р. за п.п. “з”п. 64 Положення (у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства, відомства), вислуга років на день звільнення складає 07 років, 01 місяць, 22 дні у календарному обчисленні; 09 років, 06 місяців - 09 днів - у пільговому обчисленні.
Вищевказаний наказ від 09 серпня 2010 року № 86 о/с ОСОБА_2 також оскаржено в судовому порядку.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2011 року, адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано незаконним звільнення позивача за наказом № 86 о/с від 09.08.2010 року; скасовано наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області № 86 о/с від 09.08.2010 року про звільнення ОСОБА_2 з посади оперуповноваженого оперативного відділу Харківського слідчого ізолятору Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області за п.п. “з”п. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ з 19.05.2006 року.
21.01.2011 р. відповідачем виданий наказ № 8 о/с, згідно якого наказ управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області від 09 серпня 2010 року № 86 о/с в частині звільнення оперуповноваженого оперативного відділу Харківського слідчого ізолятору капітана внутрішньої служби ОСОБА_2 (А-025397) в запас Збройних Сил за п.64 “з”(у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 19 травня 2006 року - скасовано.
Підставою для скасування наказу в частині підстав звільнення позивача слугували, як зазначено в оскарженому наказі - постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року по справі № 2-а -10120/10/2070.
Наказом № 8 о/с від 21.01.2011 р. звільнено у відповідності з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п.64 “ж” (за власним бажанням) капітана внутрішньої служби ОСОБА_2 (А-025397), оперуповноваженого оперативного відділу Харківського слідчого ізолятора управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області, 15 серпня 2006 року.
При цьому зазначено, що вислуга років на день звільнення складає: у календарному обчисленні - 07 років, - 04 місяці, - 22 дні; у пільговому обчисленні - 09 років, - 10 місяців, - 09 днів.
Підставою для звільнення позивача, як зазначено у вказаному наказі, слугували: ухвала Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2008 року N К-726/08, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2009 року по справі № 2-а-9875/08/2070.
Таким чином, відповідачем було фактично внесено зміни до наказу від 15.05.2006 року № 33 о/с в частині звільнення ОСОБА_2, та змінено дату звільнення позивача з 19.05.2006 року на 15.08.2006 року, тобто з урахуванням тримісячного строку з дати звернення останнього з рапортом про звільнення за власним бажанням від 15.06.2006 року.
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду про скасування наказу № 8 о/с від 21.01.2011р., яким були внесені зміни до наказу від 19.05.2006р. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2011р. ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні позову.
Таким чином, ОСОБА_2 фактично був звільнений з посади - оперуповноваженого оперативного відділу Харківського слідчого ізолятору УДДУ ПВП в Харківській області - 15.08.2006р.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114.
Норми вказаного Положення є спеціальними, а тому пріоритетними при застосуванні порівняно з нормами трудового законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, з 19.05.2006р. ОСОБА_2 жодного дня в Харківському слідчому ізоляторі службу не проходив, до виконання функціональних обов'язків не приступав і у штатному розкладі не значився.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII в редакції, яка діяла на час звільнення ОСОБА_2 із Збройних Сил України, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Згідно постанови Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2007 року у справі № 2-а-1893/07 стягнуто з Харківського слідчого ізолятора управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області на користь ОСОБА_2 нарахована відповідачем грошова компенсація замість належного до видачі речового майна у сумі 436,77 грн.
Зазначена постанова виконана у повному обсязі, отже Харківський слідчий ізолятор не має перед ОСОБА_2 зобов'язань по виплаті грошової компенсації замість речового майна.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про кримінально-виконавчу службу в Україні" держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Цим же законом встановлено, що на осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється дія статей 22, 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок та умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. Відповідно до положення про проходження служби рядовими і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Харківський слідчий ізолятор є бюджетною неприбутковою установою і фінансується з Державного бюджету України. Стаття 51 Бюджетного кодексу України встановлює виконання Державного бюджету України за видатками: “розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом”.
Таким чином, для виплати грошової компенсації за речове майно у кошторисі установи повинні бути асигнування на ці цілі. Закон України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів № 1459-ІП від 17.02.2000 року встановив “Призупинити дію частини другої ст. 9 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині одержання військовослужбовцями грошової компенсації замість речового майна.
На теперішній час територіальні органи управління Державного департаменту України з питань виконання покарань керуються тимчасовим положенням “про забезпечення речовим майном осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України”, затверджене Головою Державного департаменту України з питань виконання покарань 17 липня 2008 року, відповідно до якого нарахування та виплата грошової компенсації за не отримане речове майно особам рядового і начальницького складу, а також утримання за недоношене майно, не проводить.
Пунктом 20 постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 “Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час” визначено, що офіцерам, прапорщикам і мічманам за їх бажанням дозволяється (з дати виникнення права на отримання речового майна) замість одних предметів речового майна, передбачених нормами забезпечення, видавати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або виплачувати за них грошову компенсацію.
Дія цього пункту поширюється на військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, після перших трьох років служби за умови подальшого продовження ними контракту.
Пунктом 28 Постанови КМУ "Про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" передбачено, що військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за не отримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.
Згідно запису в трудової книжці 21.02.2008р. ОСОБА_2 призначений на посаду помічника судді Харківського окружного адміністративного суду за результатами конкурсу, на якій працює по теперішній час.
З огляду на вище наведене, твердження позивача, що його право на отримання речового майна виникло з 20.05.2006р. безпідставне, оскільки починаючи з 19.05.2006р. позивач жодного дня не працював в Харківському слідчому ізоляторі, про що свідчать записи в трудовій книжці позивача.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. ст. 9, 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року призупинено з 11 березня 2000 року дію ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців. Даний Закон вступив силу 11.03.2000 р.
Відповідно до ст. 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше".
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та Рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", а тому до спірних правовідносин не може бути застосована норма ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка, власне, і передбачала можливість отримання грошової компенсації замість продовольчого пайка.
Крім того дана норма вищенаведеного Закону неконституційною не визнавалася та є чинною, а тому підлягає виконанню.
Отже, з 11.03.2000 року позивач не мав права на одержання грошової компенсації замість речового майна.
Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона належними і достатніми доказами повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, відповідач дотримав вимоги закону про захист прав та інтересів юридичних осіб, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому його дії є правомірними.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно - є безпідставними та не можуть бути задоволені.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 9, 11, 128, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Харківського слідчого ізолятора управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області про стягнення грошової компенсації замість не отриманого речового майна при звільненні - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 01 листопада 2011 року.
Суддя Заічко О.В.