Справа: № 2-а-718/11 Головуючий у 1-й інстанції: Наборозняк М.І.
Суддя-доповідач: Троян Н.М.
"18" жовтня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Троян Н.М.,
суддів: Твердохліб В.А., Костюк Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 10 січня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі про визнання дій неправомірними та зобов'язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни,
Позивачка 16.12.2010 року звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі про відновлення строку для звернення до суду та зобов'язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року, крім того просила стягнути на свою користь судові витрати 3.40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 100 грн.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 10.01.2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково , зобов'язано нарахувати позивачу недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни в період з 16.06.2010 року по 10.01.2011 року.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконне, на його думку, рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.
Крім цього відповідач зазначає, що відповідно до ч.8 ст.183-2 КАС України, строк для надання апеляційної скарги стороною, або іншою особою, яка брала участь у справі обчислюється з моменту отримання копії постанови, яка не була направлена на адресу відповідача у встановлені законодавством строки.
Відповідно до вимог ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня іі проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Відповідачем подано апеляційну скаргу 06.04.2011 року, тому колегія суддів приходить до висновку, що строк апеляційного оскарження постанови Святошинського районного суду від 10.01.2011 року апелянтом не пропущено, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо поновлення пропущеного строку.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду -зміні.
Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
За ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується копією посвідчення ( а.с. 5).
ОСОБА_2 є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни»в розумінні ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.
Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України «Про державний бюджет України»на відповідний рік.
Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік»збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року -695,00 грн., з 01.04.2010 року -706,00 грн., з 01.07.2010 року -709,00 грн.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку про правомірність доводів суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок доплати до пенсії в розмірі передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Окрім того суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, а апеляційна інстанція не може погодитися з такими висновками суду в частині стягнення з держави на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 100,00 грн..
Суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 100, 00 грн., оскільки постановою КМУ від 27 квітня 2006 р. N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»встановлені граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ.
Витрати, пов'язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень: якщо компенсація сплачується суб'єктом владних повноважень встановлений граничний розмір, а саме, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
Якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави встановлений граничний розмір, а саме, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Тобто, в будь -якому випадку, позивач повинен навести чіткий обрахунок понесених витрат на правову допомогу відповідно до вимог вищевказаної постанови.
Враховуючи те, що позивач в порушення вищевказаної постанови не навів такий розрахунок, судова колегія вважає, що і ця вимога є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга - підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні в частині стягнення державного мита.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 198, 201, 205, 207, 212,254 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі -задовольнити частково.
Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 10 січня 2011 року скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрат пов'язаних з отриманням юридичної допомоги в розмірі 100,00 грн., прийнявши в цій частині нову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 100,00 грн. -відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 3,40 грн. судового збору».
В решті постанову Святошинського районного суду м. Києва від 10 січня 2011 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 212 КАС України.
Головуючий-суддя:
Судді: