Справа № 1-119/11
16 серпня 2011 року Лубенський міськрайонний суд
Полтавської області
В складі: головуючого судді - Іващенка Ю. А.
при секретарях Мирна Т.Ф., Ануфрієва Н.М.,
з участю потерпілої ОСОБА_1,
представника потерпілої ОСОБА_2,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лубни кримінальну справу про обвинувачення :
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, гр. - на України, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, інваліда 2 групи, працюючого приватним підприємцем, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК України,
Потерпілою ОСОБА_1 ОСОБА_5 ОСОБА_6 обвинувачується у самоправстві, тобто самовільному , всупереч встановленому законом порядку вчиненні дій, правомірність яких оспорюється громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК України, як зазначено у скарзі.
Як вказано у скарзі, ОСОБА_3, 11 лютого 2011 року, всупереч рішенню Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 жовтня 2010 року, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов'язано ОСОБА_3 демонтувати самовільно облаштований в'їзд з воротами на територію, розташовану по АДРЕСА_2 встановити на місці демонтованого в'їзду та воріт по АДРЕСА_2 суцільний забор, стягнуто на її користь з ОСОБА_3 500 грн. моральної шкоди та вирішено питання про судові витрати, самовільно встановив металеві ворота зеленого кольору, які були ним зняті 07.02.2011 року на тому ж місці, тим самим відкривши рух транспорту на територію АДРЕСА_2.
За скаргою вина ОСОБА_3 підтверджується :
- заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 жовтня 2010 року, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та зобов'язано ОСОБА_3 демонтувати самовільно облаштований в'їзд з воротами на територію, розташовану по АДРЕСА_2 встановити на місці демонтованого в'їзду та воріт по АДРЕСА_2 суцільний забор, стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 500 грн. моральної шкоди;
-постановою державного виконавця ВДВС Лубенського МУЮ від 27 січня 2011 року про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання рішення від 21.10.2010 року, якою боржника ОСОБА_3 зобов»язано добровільно виконати рішення суду в строк до 12.02.2011 року;
-постановою державного виконавця ВДВС Лубенського МУЮ від 08 лютого 2011 року, якою закінчено виконавче провадження з примусового виконання рішення від 21.10.2010 року;
-актом комісії у складі депутата Засульської сільської ради та мешканців АДРЕСА_2 від 03.03.2011 року, яким встановлено, що ОСОБА_3 самовільно встановив металеві ворота зеленого кольору, які були ним зняті 07.02.2011 року на тому ж місці та додатком до даного акту з двома фотографіями, на яких зафіксовано ворота.
Підсудний ОСОБА_3 в судовому засіданні свою вину у пред»явленому потерпілою обвинуваченні не визнав та пояснив, що він має одну земельну ділянку у власності згідно державного акту, а іншу у користуванні на підставі договору оренди за адресою АДРЕСА_2 та здійснює за цією адресою підприємницьку діяльність відповідно до отриманого свідоцтва. У нього з потерпілою дійсно виникають конфлікти з приводу проїзду по вул. Харківська автомобілів до його земельної ділянки. Вважає, що потерпіла перешкоджає здійснювати йому законну підприємницьку діяльність, не бажає, щоб він взагалі проїздив по вул. Харківській. Рішення суду від 21.10.2010 року вважає, що виконав, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження. Вважає, що для встановлення воріт не має потреби виготовляти проектну документацію.
Потерпіла ОСОБА_1 пояснила, що у неї на протязі багатьох років існують суперечки з ОСОБА_3 щодо здійснення ним діяльності , пов»язаної з рухом великогабаритних транспортних засобів за адресою АДРЕСА_2 навпроти її будинку. Рішенням від 21 жовтня 2010 року зобов'язано ОСОБА_3 демонтувати самовільно облаштований в'їзд з воротами на територію розташованої по АДРЕСА_2 та встановити на місці демонтованого в'їзду та воріт по АДРЕСА_2 суцільний забор. Однак не зважаючи на дане рішення 11.02.2011 року ОСОБА_3 на цьому ж місці знову встановив ворота, чим знову відкрив рух великогабаритним транспортним засобам. У зв»язку з цим порушуються її права, рух транспорту спричиняє шум, піднімає пил, поряд з будинком рухаються великогабаритні автомобілі, що загрожує її безпеці, заважає їй нормально жити в будинку.
Разом з цим суд вважає, що в діях підсудного ОСОБА_3 відсутній склад злочину, передбачений ст. 356 КК України, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що підсудний ОСОБА_3 є приватним підприємцем з 04.02.2005 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серія НОМЕР_1 та відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку від 01.01.2011 року займається будівництвом будівель та споруд, оптовою торгівлею, посередництвом в оптовій торгівлі та орендою будівельної техніки з оператором. (а.с. 56-57).
З метою здійснення власної підприємницької діяльності ОСОБА_3 користується земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства площею 0,19 га. за адресою АДРЕСА_2 на підставі договору оренди від 16.04.2010 року із Засульською сільською радою, зареєстрованого у Лубенському райвідділі ПРФ ДП Центр ДЗК 24.06.2010 року. (а.с. 47-50).
Також на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Серії ПЛ №149505 ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 площею 0,33 га., яка відповідно до плану меж земельної ділянки знаходиться поряд орендованої ОСОБА_3 земельної ділянки (а.с. 64-65).
У відповідності до ст. 6 Закону України «Про особисте селянське господарство» до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.
Тому, враховуючи, що орендована і та, що перебуває у власності ОСОБА_3 земельні ділянки призначені для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_3 відповідно до Закону має право використовувати для здійснення своєї діяльності і відповідні транспортні засоби.
Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 22 липня 2011 року, складеного державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у Лубенському районі земельна ділянка площею 0,19 га. в АДРЕСА_2 використовується ОСОБА_3 за цільовим призначенням відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 14 квітня 2009 року скасовано рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 лютого 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні власністю, яким ОСОБА_3 та ОСОБА_7 заборонено використовувати для проїзду великовагових та великогабаритних автомашин , механізмів з метою обслуговування власних потреб АДРЕСА_3, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. (а.с. 84-86).
Заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги потерпілої ОСОБА_1 та зобов'язано ОСОБА_3 демонтувати самовільно облаштований в'їзд з воротами на територію розташованої по АДРЕСА_2 встановити на місці демонтованого в'їзду та воріт по АДРЕСА_2 суцільний забор, стягнуто на її користь з ОСОБА_3 500 грн. моральної шкоди та вирішено питання про судові витрати. (а.с. 14-17).
Відповідно до постанови державного виконавця ВДВС Лубенського МУЮ від 08.02.2011 року ОСОБА_3 рішення суду від 21.10.2011 року виконано в повному обсязі, а саме : демонтовано в'їзд з воротами на територію по АДРЕСА_2 встановлено на місці демонтованого в'їзду та воріт по АДРЕСА_2 суцільний забор. (а.с. 20-21).
Виконання рішення суду в цій частині не оспорюється, що підтвердили підсудний та потерпіла.
11.02.2011 року ОСОБА_3 встановив ворота замість суцільного паркану, чим відкрив рух транспорту з вул. Харківська на територію орендованої ним земельної ділянки та земельної ділянки, яка знаходиться в його приватній власності, що підтверджують підсудний, потерпіла та допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8
Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Отже, суд вважає, що встановивши ворота 11.02.2011 року, ОСОБА_3 реалізовував своє право на доступ до земельних ділянок, якими він користується, з метою зайняття підприємницькою діяльністю, яка є його одним із джерел існування та утримання дітей. З приводу проїзду до земельних ділянок по АДРЕСА_2 Лубенського району Полтавської області між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на даний час наявний цивільно - правовий спір, що підтверджується подачею 21.03.2011 року до суду ОСОБА_1 до ОСОБА_3 позовної заяви про зобов»язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди (цивільна справа № 2-534/2011р.). (а.с. 87-89).
У своїх поясненнях ОСОБА_3 також вказував, що потерпіла ОСОБА_1 порушила правила забудови, в результаті чого у нього є не зручності для заїзду на територію земельної ділянки, що перебуває у його користуванні.
Відповідно до ст. 356 КК України самоправством, є самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.
Таким чином, диспозиція статті 356 КК України в якості обов»язкової ознаки складу злочину передбачає наявність вчинення особою дій всупереч установленому законом порядку.
Вважаючи дії ОСОБА_3 по встановленню 11.02.2011 року металевих воріт, які були ним зняті 07.02.2011 року на тому ж місці, що відкрило рух транспорту на територію АДРЕСА_2 кримінально караними, потерпіла ОСОБА_1 у скарзі не вказує, які ж саме законодавчі норми порушено підсудним та чому саме вона вважає обладання в»їзду самовільним, на підставі чого для встановлення воріт ОСОБА_3 повинен виготовляти проектно - кошторисну документацію та отримувати відповідні дозволи для доступу до земельної ділянки, що перебуває в його користуванні.
Суд вважає не обгрунтованими посилання представника потерпілої на вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року, оскільки встановлення підсудним воріт даними нормами не регулюються, крім цього даний Закон набрав чинності після 11.02.2011 року, коли підсудний встановив ворота.
Ворота не є нерухомим майном з точки зору чинного законодавства, а тому на їх встановлення не поширюються вимоги закону щодо набуття права власності на нерухоме майно.
Бажаючи виготовити проект забудови земельної ділянки території виробничої бази за адресою АДРЕСА_2 Лубенського району Полтавської області ОСОБА_3 15.02.2011 року уклав договір з КП Лубенської районної ради Полтавської області «Вектор» на виконання проектних робіт об»єкта за адресою АДРЕСА_2 на підставі якого було виготовлено акт обстеження майданчика місця розташування об»єкта будівництва адміністративно - побутової будівлі на території виробничої бази за адресою АДРЕСА_2 Лубенського району Полтавської області, згідно якого комісією погоджено розміщення даного об»єкту, в тому числі і воріт з виїздом на АДРЕСА_2, позначених на картах, доданих до акту цифрою «4». (а.с.41-65).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно ст. ст. 316-321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Не є спростованим твердження ОСОБА_3 про те, що він не може в інший спосіб отримати доступ до земельних ділянок, одна з яких є у його власності, а інша перебуває в його користуванні, та облаштувати в»їзд у іншому місці, оскільки для цього потрібно буде проїздити через земельну ділянку, якою користується інший приватний підприємець, а саме ОСОБА_9, який забороняє йому проїзд по власній земельній ділянці.
Суд вважає не обґрунтованим твердження потерпілої ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 встановив ворота всупереч рішенню суду від 21.10.2010 року, оскільки вказане рішення в частині зобов'язання ОСОБА_3 демонтувати самовільно облаштований в'їзд з воротами на територію, розташовану по АДРЕСА_2 встановити на місці демонтованого в'їзду та воріт по АДРЕСА_2 суцільний забор було виконано ОСОБА_3, що підтверджено постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 08.02.2011 року, про факт виконання рішення зазначається і у скарзі потерпілої.
Бажаючи захистити свої цивільні права ОСОБА_1 у позовній заяві від 21.03.2011 року заявила про додатковий спосіб цивільно - правового захисту, а саме заявила позовну вимогу про заборону ОСОБА_3 самовільно облаштовувати в»їзд з воротами, в»їзд будь - яким іншим способом на територію, розташовану по АДРЕСА_2, яка станом на 11.02.2011 року ОСОБА_1 не заявлялася та судом не задовольнялася (а.с. 87-89).
Підсудний ОСОБА_3 стверджує, що діями потерпілої ОСОБА_1, яка бажає заборонити йому встановлення проїзду на АДРЕСА_2, порушуються його права власника та користувача земельних ділянок, право на зайняття підприємницькою діяльністю, створюються перешкоди у виконанні обов»язку утримувати свою сім»ю та своїх дітей.
Враховуючи викладене, суд вважає, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 існує цивільно - правовий спір, який має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи обгрунтування скарги, суд приходить до переконання, що діями ОСОБА_3, що виразилися в встановленні металевих воріт зеленого кольору, які були ним зняті 07.02.2011 року на тому ж місці, що відкрило рух транпорту на територію АДРЕСА_2 враховуючи те, що позиція потерпілої щодо заборони відкриття руху транспорту на АДРЕСА_2 по даній вулиці зокрема, виходить за межі здійснення особою своїх цивільних прав та відноситься до сфери організації дорожнього руху, що регулюється Законом України «Про дорожній ріх», з точки зору статті 356 КК України не спричинено значної шкоди інтересам потерпілої ОСОБА_1
Судом на підставі принципу змагальності, передбаченого ст. 16-1 КПК України створено необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав та з»ясовано необхідні обставини справи.
Потерпіла заявила, що надала суду всі докази на підтвердження обвинувачення.
При вирішенні справи судом також враховано вимоги ст. 62 Конституції України про те, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому враховується, що відсутність у діях особи складу злочину не виключає відсутності цивільно - правової відповідальності.
На підставі ч.3 ст.328 КПК України цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди слід залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України,
Визнати невинним та виправдати ОСОБА_3, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК України в зв”язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Цивільний позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 6000 грн. моральної шкоди залишити без розгляду.
Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області протягом 15 діб з моменту його проголошення.
Суддя Лубенського
міськрайонного суду Іващенко Ю. А.