Справа: № 2а-3480/07 Головуючий у 1-й інстанції: Прокопчук А.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
"18" жовтня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Гоцику О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу військової частини А1231 на постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 20.04.2007 у справі за позовом ОСОБА_2 до військової частини А1231 про стягнення грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок, -
11.04.2007 ОСОБА_2 звернувся до Замостянського районного суду м. Вінниці із позовом про стягнення з військової частини А1231 на його користь грошову компенсацію за продовольче забезпечення у сумі 40409,45 грн. за період з 14.03.2000 по 13.10.2006, з урахуванням індексу інфляції.
Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 20.04.2007 позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 є військовослужбовцем Збройних Сил України і перебував з 14.03.2000 по 13.10.2006 на продовольчому забезпеченні у військовій частині А1231.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаною військовою частиною повинно здійснюватися продовольче забезпечення, але ОСОБА_2 пайками не забезпечувався та компенсацію замість продовольчих пайків не отримував, внаслідок чого утворилась заборгованість у вищезазначеному розмірі, який позивач заявив до стягнення у позові.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідно до положень Законів України «Про Збройні Сили»(ст. 16), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(ст. 9) військовослужбовцям поряд з фінансовим, речовим та іншими видами забезпечення гарантується продовольче забезпечення.
Колегія суддів вважає мотиви рішення суду першої інстанції безпідставними та вважає, що воно підлягає скасуванню, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
Норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації були визначені постановами Кабінету Міністрів України № 316 від 12.03.96, № 426 від 29.03.2002.
Проте Законом України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 № 1459-III, дію частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них призупинено.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
При цьому, Закон України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 № 1459-III на конституційність не перевірявся, а тому не втратив свою чинність.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах повинні застосовуватися положення закону з урахуванням закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що Законом України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 № 1459-III зупинено положення частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка діяла у часі раніше, пріоритетними в даному випадку слід вважати зазначені положення Закону України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 № 1459-III, а не частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б підтверджували правомірність позовних вимог та оскаржуваної постанови суду першої інстанції, позивач суду не надав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд
Апеляційну скаргу військової частини А1231 на постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 20.04.2007 -задовольнити.
Постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 20.04.2007 -скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 24.10.2011.