Головуючий у 1 інстанції - Олішевська В.В.
Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.
31 серпня 2011 року справа №2а/0570/8603/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Жаботинської С.В.
суддів Нікуліна О.А. , Компанієць І.Д.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 р. у справі № 2а/0570/8603/2011 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області про встановлення відсутності повноважень у суб'єкта владних повноважень УПФУ, складати вимогу №32 від 25.01.2011р без наявності у відповідача заяви позивача складеної за Додатком № 28 Інструкції про порядок обчислення сплати страхувальниками та застрахованими,-
Позивач, звернувся до суду з позивом Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області про встановлення відсутності повноважень у суб'єкта владних повноважень УПФУ, складати вимогу № 32 від 25.01.2011р. без наявності у відповідача заяви позивача складеної за Додатком № 28 Інструкції про порядок обчислення сплати страхувальниками та застрахованими.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно ст. 67 Конституції України, для підприємця, що сплачує фіксований податок встановлено конституційний обов'язок громадянина сплачувати податки і збори в порядку і розмірах виключно встановлених законом. Відповідно до ст. 14 та 15 Закону України “Про систему оподаткування” визначено загальнодержавні та місцеві податки і збори та ст. 16 цього ж Закону встановлено, що сплати в державні та інші цільові фонди, які не передбачені цим Законом мають своїм джерелом виключно прибуток підприємств, який залишається після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), передбачених статтями 14 і 15 цього Закону, можуть бути здійснені лише на добровільних засадах. Позивач зазначає, що суб'єкт господарювання, який одержує прибуток (дохід) відповідно до ст. 52 та п. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, з якого сплачено єдиний податок відповідно до Указу Президента № 272 - фіксований податок, залишає майно отримане підприємцями в результаті їх підприємницької діяльності, і це майно, у відповідності до ст. 41 Конституції України та ст. 317 ЦК України, є приватною власністю підприємця і належить тільки йому. Також ст. 1 та ст. 16 Закону України “Про систему оподаткування” визнається право як власника майна саме на добровільних засадах робити відрахування на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, яке не внесено до спрощеної системи оподаткування, на якій працює позивач і сплачує податки згідно із Указом № 272. А також вимога про сплату боргу № 32 від 25.01.2011 р. складена начальником Управління УПФУ в Приморському районі м. Маріуполя з порушенням законодавства України.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 р. у справі № 2а/0570/8603/2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач з постановою суду першої інстанції не погодився, подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, справу розглянуто у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне:
ОСОБА_2, зареєстрована Виконавчим комітетом Маріупольської місткої ради Донецької області 15.02.2007 року як фізична особа-підприємець, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1. Перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя.
25 січня 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області прийнято вимогу № 16 про сплату боргу зі сплати страхових внесків в розмірі 854,46 гривень.
Зазначена вимога оскаржена позивачем в адміністративному порядку до відповідних органів Пенсійного фонду України.
Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя від 03.02.2011 р. № 4 заява про узгодження вимоги про сплату недоїмки № 32 від 25.01.2001 р. залишена без задоволення, вимога про сплату недоїмки № 32 від 25.01.2011 р. без змін.
Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя від 03.02.2011 р. № 4 “Про результати розгляду заяви”, заява про узгодження вимоги про сплату недоїмки № 32 від 25.01.2001 р. залишена без задоволення, Вимога про сплату недоїмки № 32 від 25.01.2011 р. без змін.
Рішенням Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.03.2011 р. № 3229/08 “Про результати розгляду заяви про узгодження вимоги”, заява про узгодження вимоги про сплату боргу № Ф-32 від 25.01.2001 р. залишена без задоволення, рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя про результати розгляду заяви про узгодження вимоги від 03.02.2011 р. залишено без змін.
Рішенням Пенсійного фонду України від 12.05.2011 р. № 9398/09-10 “Про результати розгляду скарги”, рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя та рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишені без змін, скарга без задоволення.
Закон України від 9 липня 2003 року N 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”(далі - Закон N 1058-IV) регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим нормативно-правовим актом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, на яких поширюється його дія (ст. 5).
Пунктом 1 статті 11 Закону N 1058-IV установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований чи єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 статті 14 зазначеного вище Закону страхувальниками зазначених осіб є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.
Ставки, механізм справляння та пільги сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлено Законом України від 26 червня 1997 року N 400/97-ВР “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, де, як в Законі N 1058-IV, не передбачено такої пільги, як звільнення сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Таким чином, суд дійшов висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення сплати.
Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Згідно з вимогами статті 16 розділу ХV “Прикінцеві положення ”Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” до приведення законодавства України у відповідність цим Законом закони України та нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення статті 14 Декрету Кабінету України “Про прибутковий податок з громадян” 26.12.1992 року № 13-92 щодо звільнення сплати збору на обов'язкове соціальне страхування платників фіксованого податку збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, суперечать спеціальній нормі права -Закону, а отже, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 жовтня 2009 року № 09/182 та в ухвалі Вищого адміністративного суду 28 серпня 2008 року № К-4279/07.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 11 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
До членів сімей фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, але разом з ним здійснюють підприємницьку діяльність і отримують частину доходу від заняття цією діяльністю.
Пунктом 6 ч. 2 ст. 17 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Частиною 6 ст. 20 вказаного Закону, яка регулює питання обчислення та сплати страхових внесків, визначено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом для таких страхувальників, як позивач, є квартал.
Законом України “Про внесення змін до Законів України “Про Державний бюджет України на 2010 рік”та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 08 липня 2010 року № 2461-VI підпункт 4 пункту 8 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” викладено в такій редакції:
“Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески”.
Закон набрав чинності 17 липня 2010 року і діяв до 01 січня 2011 року до дня набрання чинності Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.
Пунктом 4.7 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1, в редакції, яка підлягала застосуванню щодо спірного періоду і діяла до 01 січня 2011 року, встановлено, що для таких застрахованих осіб як позивач розмір мінімального страхового внеску визначається шляхом множення мінімального розміру заробітної плати, установленої законом на той час, за який здійснюється розрахунок сум страхових внесків, на 33,2 відсотка.
Статтею 53 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” та ст. 2 Закону України “Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати” встановлено на 2010 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі, зокрема, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні.
Виходячи з наведених вимог законодавства для таких застрахованих осіб як позивач розмір мінімального страхового внеску становив: у липні - вересні 2010 року - 294,82 грн. щомісяця, у жовтні - листопаді 2010 року -301,12 грн. щомісяця, у грудні 2010 року - 306,10 грн.
До 17 липня 2010 року діяла редакція підпункту 4 пункту 8 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, відповідно до якої фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.
Позивачем у липні - вересні 2010 року страхові внески до Пенсійного фонду України обчислені та сплачені у фіксованому розмірі.
Між тим, з 17 липня 2010 року -з дня набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Законів України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 08 липня 2010 року № 2461-VI порядок обчислення страхових внесків змінився і їх сплата вже не повинна була відбуватися з фіксованого розміру.
Зміни, що відбулися в законодавстві з питань обчислення страхових внесків для фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування, позивачем враховані не були, що призвело до заниження суми страхових внесків.
У зв'язку з наведеним органом Пенсійного фонду України фізичній особі - підприємцю і було донараховано страхові внески, і складено вимогу про сплату боргу.
Згідно з пп. 8.2 п. 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки у випадку, зокрема, якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що органом Пенсійного фонду України на підставі даних особового рахунка платника, які підтверджують суму недоїмки зі страхових внесків, правомірно сформовано вимогу, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 р. у справі № 2а/0570/8603/2011 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області про встановлення відсутності повноважень у суб'єкта владних повноважень УПФУ, складати вимогу № 32 від 25.01.2011р без наявності у відповідача заяви позивача складеної за Додатком № 28 Інструкції про порядок обчислення сплати страхувальниками та застрахованими - залишити без змін.
Ухвала апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий: С.В. Жаботинська
Судді: О.А. Нікулін
І.Д. Компанієць