Справа № 2а/1570/7032/2011
21 жовтня 2011 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Іванова Е.А.
секретар Чиженко А.О.
за участю:представника позивача ОСОБА_1.(за довіреністю)
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до начальника Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України ОСОБА_2 про визнання рішення протиправним, та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Начальника Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України ОСОБА_2, в якому позивач просив встановити наявність компетенції відповідача на володіння інформацією про дозові навантаження пацієнтів медичних установ, визнати рішення відповідача по відмові у наданні інформації на інформаційний запит від 22.07.2011 року № 33-08/820 протиправним, яке не відповідає вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації», визнати рішення відповідача по відмові у наданні інформації на інформаційний запит від 22.07.2011 року № 33-08/820 щодо випадків переопромінювання пацієнтів протиправним, зобов'язати начальника Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки ОСОБА_2 провести новий розгляд запиту на інформацію від 20.07.2011 року за № Г008 та визнати дії відповідача протиправними в частині відмови в наданні інформації на інформаційний запит та не роз'яснення порядку оскарження прийнятого рішення, такими, що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.07.2011 року позивачем направлений письмовий запит на інформацію до Начальника Південої державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки ОСОБА_2 Начальником вищевказаної інспекції було надано відповідь № 33-08/820 від 22.07.2011 року у передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації строк»- не більше п'яти днів. Проте, як зазначає позивач вищенаведена відповідь містить відмову у наданні інформації на запит, а саме відповідач не надав інформацію, розпорядником якої він є, безпідставно пере направивши запит на інформацію іншим суб'єктам владних повноважень. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач незаконно відмовив йому у наданні інформації , розпорядником якої він є відповідно до норм чинного законодавства, також відповідач не роз'яснив порядок оскарження прийнятого ним рішення, що порушує вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації. Тому позивач звернувся до суду та просить задовольнити його позовні вимоги.
Згодом позивач зменшив розмір позовних вимог, надавши про це заяву, у якій просив позовну вимогу щодо встановлення наявності компетенції Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України на володіння інформацією щодо індивідуальних дозових навантажень не розглядати.
21.10.2011 року представником позивача була подана заява, про зменшення позовних вимог, в якій він просив не розглядати позовні вимоги в частині зобов'язання начальника Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки ОСОБА_2 провести новий розгляд запиту на інформацію від 20.07.2011 року за № Г008.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з урахуванням змін підтримав, просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні та надав заперечення проти позову у письмовому вигляді, які мотивовані тим, що Південна держінспекція не є власником та розпорядником інформації, зазначеної в запиті на інформацію ОСОБА_3. Запит на інформацію був надісланий в межах компетенції до обласних управлінь охорони здоров'я, оскільки саме останні компетентні надати інформацію щодо питань, які ставляться позивачем в запиті про надання інформації. Тому відповідач вважає, що направлення запиту інформації ОСОБА_3 на державні обласні органи міністерства охорони здоров'я України є повним виконанням п. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Також відповідач повідомив, що інформацію щодо переопромінювання пацієнтів він не надав, оскільки про такі випадки від обласної СЕС зазначена інформація у 2009-2011 роках не надходила.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, вивчивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази, суд прийшов до наступного.
Відповідно до п. 1 Положення «Про Державну інспекцію ядерного регулювання України», затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 403/2011 Державна інспекція ядерного регулювання України (Держатомрегулювання України) є центральним органом виконавчої влади, який є головним у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері безпеки використання ядерної енергії. Пунктом 8 Положення передбачено, що Держатомрегулювання України здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку міжрегіональні (повноваження яких поширюються на кілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи. Отже на підставі викладених норм, відповідач є суб'єктом владних повноважень, а тому, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України дана справа є справою адміністративної юрисдикції.
Здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до п. 1 ст. 3 вищевказаного Закону, право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, серед інших, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Частиною 3 ст. 22 Закону передбачено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_3 20.07.2011 року був поданий письмовий запит на ім'я начальника Південної державної інспекції ядерної та радіаційної безпеки ОСОБА_2, в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», в якому позивач просив надати йому інформацію в письмовому вигляді щодо того, чи були зафіксовані випадки переопромінення пацієнтів за 2006-2011 роки на піднаглядній території, які дозові навантаження на пацієнтів здійснюються в медичних закладах трьох областей. Також позивач в запиті просив надати список медичних установ охорони здоров'я та орієнтовних навантажень на пацієнтів при рентген-діагностичних процедурах (а.с.9).
Начальником Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки ОСОБА_4 позивачу була надана відповідь від 22.07.2011 року № 33-08/820, відповідно до якої позивача повідомили, що на виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації»та діючи в межах своєї компетенції Південна державна інспекція з ядерної та радіаційної безпеки направила його запит за належністю на розгляд до управлінь охорони здоров'я обласних держадміністрацій (Одеської, Миколаївської, Херсонської областей) (а.с.10).
Відповідно до статті 4 Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання»громадяни України та їх об'єднання мають право на отримання інформації щодо рівнів опромінення людини та заходів захисту від впливу іонізуючого випромінювання в місцях їх проживання чи роботи від відповідних органів виконавчої влади, до відання яких належать функції захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання згідно з законодавством України.
Одним із питань, що ставилися позивачем в інформаційному запиті, є питання щодо того, чи були зафіксовані випадки переопромінення пацієнтів за 2006-2011 роки на піднаглядній території.
Основні принципи взаємодії Держатомрегулювання та МОЗ з питань державного регулювання радіаційної безпеки, шляхи їх реалізації встановлює Положення «Про взаємодію між Державним комітетом ядерного регулювання України та Міністерством охорони здоров'я України з питань державного регулювання радіаційної безпеки», затверджене наказом Державного комітету ядерного регулювання України та Міністерства охорони здоров'я України від 12 лютого 2009 р. N 28/82, що набрало чинності 14.03.2009 року.
Відповідно до п. 4.6. Положення, Держатомрегулювання та МОЗ розробляють та забезпечують реалізацію планів спільних дій з метою підвищення радіаційної безпеки персоналу та пацієнтів.
Відповідно до п. 4.7 Положення, Держатомрегулювання та МОЗ взаємно інформують один одного про радіаційні аварії, а також, у разі помилкового або ненавмисного опромінення пацієнтів, взаємодіють при підготовці планів коригувальних заходів з метою запобігання радіаційним аваріям у майбутньому.
З огляду на викладені вище норми, суд робить висновок про те, що Південна державна інспекція з ядерної та радіаційної безпеки володіє запитуваною інформацією в частині переопромінення пацієнтів з 2009 року по 2011 рік, оскільки вищевказане Положення, в якому була закріплена норма, щодо взаємного інформування Держатомрегулювання та МОЗ щодо ненавмисного опромінення пацієнтів було прийняте саме у 2009 році.
Частина 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»визначає випадки, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту про надання інформації.
Одним з таких випадків, закріплених у п. 1 ч. 1 ст. 22 вищевказаного Закону є те, що розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Як пояснив відповідач, він не надав відповідь на запитувану інформацію щодо випадків переопромінювання пацієнтів, оскільки від обласної СЕС така інформація не надходила.
Але суд вважає, що відповідач в такому разі повинен був повідомити позивача про те, що на його адресу запитувана інформація не надходила.
Проте, в даному випадку, судом було встановлено, що відповідач є розпорядником інформації щодо переопромінення пацієнтів та може володіти нею, оскільки органи охорони здоров'я повинні інформувати Держатомрегулювання щодо помилкового або ненавмисного опромінення пацієнтів.
Таким чином, відповідач не мав права направляти запит позивача в цій частині до інших розпорядників інформації або відмовляти у наданні запитуваної інформації, оскільки до його компетенції входить володіння запитуваною інформацією, а отже і надання відповіді щодо неї, а позивач зі свого боку мав право звернутися за її отриманням як до одного з цих органів, так і одночасно до усіх органів одразу на свій розсуд.
З огляду на викладене, суд вважає протиправним ненадання відповідачем інформації щодо наявності випадків переопромінення пацієнтів за 2009-2011 роки.
Що стосується питання у запиті відносно дозових навантажень на пацієнтів у медичних установах, то слід зазначити наступне.
Відповідно до п.п. 1.1 та 1.2. Розділу 1 Положення «Про контроль та облік доз при проведенні ентгенорадіологічних процедур», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18 липня 2001 р. N 295, робота з реєстрації дозових навантажень з введенням даного Положення здійснюється на основі єдиних методик, затверджених МОЗ України, та проводиться в усіх лікувально-профілактичних закладах (ЛПЗ) системи МОЗ України, що проводять медичні діагностичні процедури з використанням джерел іонізуючих випромінювань, методичне керівництво і контроль за здійсненням реєстрації дозових навантажень проводиться структурними підрозділами обласних (міських) рентгенорадіологічних відділень (РРВ), служб радіаційної безпеки (СРБ) та радіологічними відділами відповідних санепідстанцій (СЕС) на підставі Закону України "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання", НРБУ-97, наказу МОЗ України від 28.11.97 N 340 "Про удосконалення організації служби променевої діагностики та променевої терапії".
Відповідно до п. 6.4 Розділу 6 Постанови Головного державного санітарного лікаря України від 1 грудня 1997 року N 62 «Про введення в дію Державних гігієнічних нормативів "Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97)», ліміти доз для обмеження медичного опромінення не встановлюються, а необхідність проведення певної рентгенологічної чи радіологічної процедури обґрунтовується лікарем на основі медичних показань.
Таким чином, з огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідач не володіє інформацією щодо дозових навантажень пацієнтів у медичних закладах Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, а тому правомірно направив запит в цій частині до органів охорони здоров'я, які згідно з законодавством є розпорядниками такої інформації.
Це саме стосується питання позивача у запиті щодо орієнтовних навантажень на пацієнтів при рентген-діагностичних процедурах.
Що стосується запиту позивача щодо надання йому переліку установ охорони здоров'я, то в цій частині відповідач також не є розпорядником вказаної інформації, оскільки ведення такого списку, відповідно до Положення про Державну інспекцію ядерного регулювання України, не входить до його основних завдань. Інформацією щодо переліку медичних установ Одеської, Херсонської та Миколаївської області володіють органи охорони здоров'я вказаних областей, які і надали позивачу запитувані списки.
Сторонами не заперечується, що запитувана інформація щодо опромінювання не є державною таємницею, про що також свідчить той факт, що відповідь на вказану інформацію була надана відповідачу управліннями охорони здоров'я Херсонської, Миколаївської та Одеської областей.
Позивач в прохальній частині позову просить визнати протиправним не роз'яснення відповідачем порядку оскарження прийнятого ним рішення, проте, відповідно до ст.. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»порядок оскарження зазначається у відмові у задоволенні запиту, проте, як вбачається з матеріалів справи позивачу було не відмовлено у задоволенні запиту, а направлено за належністю, тому порядок оскарження не роз'яснювався, тому в цій частині дії відповідача також відповідають вимогам законодавства.
З огляду на викладене вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, на підставі вищевикладеного, суд вважає, що позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу -відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі зазначеної норми, з огляду на те, що позов підлягає частковому задоволенню, з Державного бюджету на користь позивача слід стягнути 1,13 грн. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 71, 158 - 163 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до начальника Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати протиправним ненадання начальником Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України ОСОБА_2 інформації щодо наявності випадків переопромінення пацієнтів за 2009-2011р. на піднаглядної території.
В решті позову відмовити.
Стягнути з державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1,13грн.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254КАС України.
Апеляційну скаргу на постанову може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Постанова виготовлена в повному обсязі 25 жовтня 2011 року.
Суддя: Е.А. Іванов
25 жовтня 2011 року