№К-12943/06
25 лютого 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого судді: Костенка М. І.
суддів: Маринчак Н.Є., Карася О.В., Рибченка А.О.,Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні в місті Києві адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства „Інвестиційно-промислова компанії „Спецпромтехніка” товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Ремо” до державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Свердловську на Рішення господарського суду Луганської області від 14.01.2005р. та Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 22.03.2005р. у справі №4/599н, -
У грудні 2004 року дочірнє підприємство „Інвестиційно-промислова компанія „Спецпромтехніка” товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Ремо” звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Свердловську від 08.11.2004р. №0000122344/0 та постанови по справі про адміністративне правопорушення відносно головного бухгалтера підприємства.
Рішенням господарського суду Луганської області від 14.01.2005р., залишеним без змін Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 22.03.2005р. у справі №4/599н, позовні вимоги було задоволено частково, спірне податкове повідомлення-рішення було визнано недійсним, в частині вимог про визнання недійсною постанови у справі про адміністративне правопорушення провадження припинено.
Свої рішення суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовують тим, що податковий орган не здійснював донарахування податкового зобов'язання позивачу, а тому не мав права на застосування штрафних санкцій відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-ІІІ від 21.12.2000р.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, державна податкова інспекція у м. Свердловську звернулася із касаційною скаргою, в якій просить Рішення господарського суду Луганської області від 14.01.2005р. та Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 22.03.2005р. у справі №4/599н скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким касаційну скаргу задовольнити.
В обґрунтування касаційних вимог відповідач посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті із порушенням норм матеріального права. Так, відповідач вказує на порушення судами норм пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.1997р., що на його думку, призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення по справі.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено у ході розгляду справи, державною податковою інспекцією у м. Свердловську було проведено документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість позивача за період з 01.05.2004р. по 31.05.2004р., про що складено Акт перевірки від 08.11.2004р. №533/234/21820309. В Акті перевірки податковий орган зазначає, що в порушення вимог пп. 7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” до податкового зобов'язання підприємства несвоєчасно віднесена сума податку на додану вартість за податковими накладними на загальну суму 109 254,83 грн. Вказані податкові накладні були виписані підприємством в квітні 2004 року і повинні були бути включені до складу податкових зобов'язань за квітень 2004 року, а не за травень 2004 року.
На підставі Акта перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.11.2004р. №0000122344/0, яким на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” до позивача було застосовано штрафні санкції з податку на додану вартість у розмірі 10 925,48 грн.
Як вірно зазначають суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позов, відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
В даному випадку першою подією є факт продажу товару (вугілля) за договором купівлі-продажу та послуг за договором комісії, а датою виникнення податкових зобов'язань є відповідні дати відвантаження товару і оформлення документа, який засвідчує факт виконання робіт платником податку.
Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Оскільки, донарахування податкового зобов'язання за результатами перевірки відповідачем не здійснювалось, то застосування штрафних санкції, згідно пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є неправомірним.
Відповідно до пп. 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.
Згідно з п. 11 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” за порушення порядку ведення податкового обліку передбачена адміністративна відповідальність посадових осіб платника податку.
Суди правомірно припинили провадження у решті вимог за позовом, оскільки, відповідно до п.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір в частині визнання недійсною постанови про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення не є підвідомчим господарському суду.
Зважаючи на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлено повно й правильно, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно, колегія суддів вважає, що підстави для скасування Рішення господарського суду Луганської області від 14.01.2005р. та Постанови Луганського апеляційного господарського суду від 22.03.2005р. у справі №4/599н відсутні.
Згідно з ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230, 231, 234 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 14.01.2005р. та Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 22.03.2005р. у справі №4/599н залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді: Н.Є. Маринчак
О.В. Карась
А.О. Рибченко
М.О. Федоров
Головуючий суддя: підпис М.І. Костенко
судді: підпис Н.Є. Маринчак
підпис О.В. Карась
підпис А.О. Рибченко
підпис М.О. Федоров
З оригіналом вірно відповідальний секретар В.Л. Хрущ