01010 м. Київ, вул. Московська, 8
15.04.2008№ К-23667/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представника відповідача: Дьорка А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 16.01.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 по справі № 14/254
за позовом Приватного підприємства «Тревел»
до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції
про скасування податкових повідомлень-рішень
Заявлено позовні вимоги (з уточненням) про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.02.2005 № 000082330/0, від 04.03.2005 № 0000082330/1, від 19.05.2005 № 0000082330/2., від 15.09.2005 № 0000082330/3 про застосування штрафної (фінансової) санкції ПП «Тревел» на загальну суму 5000 грн., що винесені за наслідками результатами перевірки позивача щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу про що складено Акт від 10.02.2005 № 000671, де зазначено про проведення розрахункової операції без використання РРО на суму 1 000 грн., та зроблено висновок про порушення п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Також заявлено до стягнення судові витрати у розмірі державного мита (85 грн.), витрат на інформаційно-технічне забезпечення (118 грн.) та 600 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.
Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 16.01.2006 залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 по справі № 14/254 позов задоволено.
Суд першої інстанції також стягнув з Олександрійської ОДПІ на користь ПП «Тревел» судові витрати та витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у розмірі 600 грн.
При цьому суд апеляційної інстанції стягнув з Олександрійської ОДПІ на користь ПП «Тревел» судові витрати на правову допомогу по веденню справи у апеляційній інстанції у розмірі 500 грн.
Суд першої інстанції обґрунтував свою позицію п. 1 ст. 5 та ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, із чим погодився апеляційний господарський суд.
При цьому враховуючи ст. 1, ч. 1 ст. 20 Закону України «Про туризм» судами встановлено, що позивач не здійснює торгівельної діяльності, а здійснює свою діяльність шляхом надання туристичних послуг, що підтверджується довідкою про включення до ЄДРПОУ, згідно з якою до видів діяльності підприємства віднесено - туристичні агентства та бюро подорожей. Відповідно таким шляхом суди дійшли висновку, що розрахунки за вказаними операціями не підлягають проведенню через реєстратори розрахункових операцій, і визнали, що у відповідача не було підстав застосовувати до позивача штрафні санкції передбачені п. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та на необґрунтованість посилання відповідача на порушення позивачем вимог Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004 № 637 при оформленні позивачем туристичної послуги через касу підприємства.
Також зазначивши, що відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» положення цього Закону поширюються лише на штрафні санкції, які справляються з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами, суди наголосили на тому, що штрафні санкції застосовані до позивача не за порушення правил оподаткування, і тому у відповідача не було законних підстав для визначення їх як податкового зобов'язання з поширенням на них вимог вказаного Закону щодо граничного строку сплати та положень щодо наслідків несплати.
Не погодившись із постановою Господарського суду Кіровоградської області від 16.01.2006 та ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 по справі № 14/254, відповідач (далі - Олександрійська ОДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення. Скаржник також звернув увагу на те, що судові витрати які суд першої інстанції постановив стягнути не були обґрунтовані. А судові витрати на правову допомогу по веденню справи у апеляційній інстанції у розмірі 500 грн., суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував та не обґрунтовував.
Зазначивши фактичні обставини справи про підстави нарахування штрафних санкцій, скаржник обґрунтував свої вимоги п.1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та абз. 1 та 2 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про туризм», мотивуючи тим, що позивач згідно, отриманої ліцензії та довідки про включення до ЄДРПОУ є турагентом та здійснює за дорученням та в інтересах туроператора за винагороду як посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператора. Ліцензію на здійснення туроператорської діяльності позивач не отримував. Тобто позивач реалізує продукцію не власного виробництва та повинен застосовувати реєстратор розрахункових операцій. А здійснення передоплати за туристичну путівку на суму 1000 грн. суперечить ст. 19 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та є правомірною.
Посилаючись на норма Цивільного кодексу України, скаржник зазначив, що про спрямованість на зміну цивільних прав та обов'язків можуть свідчити певні дії, в разі відсутності таких дій не може бути і спрямованості, і оскільки в даному випадку покупець сплатив 1000 грн. за туристичний продукт з умовою отримання путівки в інший час, що не суперечить природі договору роздрібної купівлі-продажу, тому скаржник наголошує на тому, що позивач повинен був відобразити таку операцію через реєстратор розрахункових операцій.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення, пославшись на п. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В силу п. 1 ст. 5 Закону України від 06.03.1995 № 265 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажі товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через реєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстраторів розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. А згідно ст. 9 цього Закону - реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництвами наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій і оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.
При цьому розглядаючи даний спір необхідно врахувати, що ст. 1 Закону України від 18.11.2003 № 1282 «Про туризм» визначено, що туристичний продукт - це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо). Відповідно згідно ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону - за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт). До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.
Таким чином необхідно погодитись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за ПП «Тревел» не здійснює торгівельної діяльності, а здійснює свою діяльність шляхом надання туристичних послуг, що підтверджується довідкою про включення до ЄДРПОУ, згідно з якою до видів діяльності підприємства віднесено - туристичні агентства та бюро подорожей. Тобто за викладених обставин суди дійшли вірного висновку, що розрахунки за вказаними операціями у відповідності до ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» можуть проводитись без проведення через реєстратори розрахункових операцій. Отже вірним є висновок судів про те, що у відповідача не було підстав застосовувати до позивача штрафні санкції передбачені п. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та враховувати вимоги Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженої постановою правління Національного Банку України від 15.12.2004 № 637 при оформленні позивачем туристичної послуги через касу підприємства.
Також у спірному податковому повідомленні-рішенні штрафні санкції помилково визначені як суми податкових зобов'язань, що суперечить преамбулі, п.1.2, 1.5 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», так як положення цього Закону поширюються лише на штрафні санкції, які справляються з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами. Про зазначене визначення судами зазначено в судових рішеннях вірно.
Однак суд касаційної інстанції не може погодитись із рішенням суду апеляційної інстанції про стягнення з Олександрійської ОДПІ на користь ПП «Тревел» судових витрат на правову допомогу по веденню справи у апеляційній інстанції у розмірі 500 грн. виходячи з наступного:
Судові витрати суд першої інстанції визнав підтвердженими документально і відповідно на цій підставі постановив стягнути суми 85 грн.,118 грн. та 600 грн. з Державного бюджету України, що відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (ст. 94).
При цьому стягуючи судові витрати на правову допомогу по веденню справи у апеляційній інстанції у розмірі 500 грн., суд апеляційної інстанції не досліджував та не обґрунтовував підстави стягнення зазначеної суми.
Відповідно враховуючи вимоги п.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, де зазначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), - необхідно погодитись із обґрунтуванням касаційної скарги в цій частині, оскільки ухвалою від 16.05.2006 суд апеляційної інстанції стягнув з Олександрійської ОДПІ на користь позивача 500 грн. судових витрат на правову допомогу по веденню справи в апеляційній інстанції, чим порушив норми ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки підстави і обґрунтування щодо такого висновку судом наведено не було. Також необхідно зазначити, що вимоги ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачають стягнення судових витрат зі скаржника-відповідача при розгляді апеляційної скарги останнього, на користь позивача. Повноваження ж суду апеляційної інстанції визначені тільки в ч. 6 зазначеної норми ст. 94 Кодексу, де суду апеляційної чи касаційної інстанції надано право відповідно змінити розподіл судових витрат, якщо не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінюється судове рішення або ухвалюється нове.
Отже постанова Господарського суду Кіровоградської області від 16.01.2006 скасуванню не підлягає, як така, що винесена за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права. Однак ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 по справі № 14/254 в частині стягнення судових витрат на правову допомогу по веденню справи у апеляційній інстанції у розмірі 500 грн. необхідно скасувати. В решті залишити без змін.
З огляду на зазначене вище та керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 225-230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 по справі № 14/254 в частині стягнення судових витрат на правову допомогу по веденню справи у апеляційній інстанції у розмірі 500 грн. скасувати. В решті залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров