12 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2005 року у справі за скаргою Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на дії Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області,
встановила:
В квітні 2005 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ЗАТ КБ «Приватбанк», скаржник) звернувся до суду в порядку Глави 31-Г ЦПК України 1963 року зі скаргою на неправомірні дії Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області (далі - ВДВС Нікопольського району, суб'єкт оскарження) в обґрунтування якої вказував, що між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ "Обрій" було укладено договори застави автотранспорту від 25.09.2003 р., 29.09.2003 р., 12.12.2003 р., 30.11.2004 р.
У зв'язку з невиконанням ТОВ "Обрій" укладених з банком зобов'язань ЗАТ КБ «Приватбанк» намагалось реалізувати заставлений автомобільний транспорт: легковий автомобіль "Шкода Октавія", 2003 року випуску, напівпричеп "Латре", 1997 року випуску, автобус "Ікарус-256", 1989 року випуску та сидельний тягач "Вольво", 1997 року випуску.
Проте під час зняття вказаного автотранспорту з обліку в Нікопольському МРЕВ ДАІ УМВС України у Дніпропетровській області з'ясувалося, що постановами ВДВС Нікопольського району на вказане майно накладено арешти.
Скаржник вважав, що такими діями державного виконавця порушені його права, як добросовісного заставодержателя, передбачені Законом України "Про заставу" та порушені вимоги Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим просив суд визнати їх неправомірними, скасувавши всі постанови про накладення арешту на вищезазначені транспортні засоби.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2005 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2005 року, скаргу ЗАТ КБ «Приватбанк» залишено без розгляду та роз'яснено сторонам право на звернення з позовом до господарського суду.
Не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду, ЗАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2005 року, а справу направити на новий розгляд.
Листом Верховного Суду України від 07.10.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.
Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційна судова інстанція обґрунтовано погодилась з висновками районного суду про непідвідомчість даної справи загальним судам, оскільки дії державного виконавця щодо накладення арешту здійснювались на виконання наказів господарського суду.
Так, відповідно до ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.
Статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що скарги на дії чи бездіяльність органів ДВС щодо виконання рішень господарських судів розглядаються господарським судом, який виніс таке рішення.
Виходячи з цього та враховуючи суб'єктний склад учасників виконавчого провадження і специфіку спірних правовідносин, колегія суддів апеляційного суду дійшла вірного висновку про те, що розгляд справ такої категорії підвідомчий господарським судам.
За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вимога скаржника стосовно скасування постанов про накладення арешту у зв'язку з виконанням наказів господарського суду Дніпропетровської області, мала бути розглянута саме цим судом, а не місцевим загальним судом.
Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.
Відповідно до ч.3 ст. 2201 КАС України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2005 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.
Судді: