12 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 лютого 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2005 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва до ОСОБА_1 про стягнення донарахованого прибуткового податку, -
встановила:
В серпні 2004 року Державна податкова інспекція у Деснянському районі м. Києва (далі - ДПІ у Деснянському районі м. Києва, позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з донарахованого прибуткового податку в сумі 433 грн. 60 коп.
В обґрунтування позову позивач вказував, що згідно декларації про доходи одержані за 2002 рік позивач отримав дохід у розмірі 12110 грн. за місцем основної роботи, з яких сума утриманого податку склала 1881 грн.
Не за місцем основної роботи відповідач у цьому ж році отримав дохід в розмірі 6585 грн., з яких сума утриманого податку становить 1317 грн.
За наслідками перерахунку сплаченого відповідачем прибуткового податку за сукупним річним доходом податковим органом донараховано прибутковий податок в сумі 433 грн. 60 коп., про що відповідачу було надіслано повідомлення щодо необхідності його сплати, яке залишилось без виконання.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 лютого 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2005 року, позов ДПІ у Деснянському районі м. Києва було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави донарахований прибутковий податок у розмірі 433,60 грн.
Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив вказані судові рішення скасувати.
Листом Верховного Суду України від 12.12.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.
Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Стаття 24 Конституції України встановлює рівні конституційні права і свободи громадян та їх рівність перед законом, а стаття 67 Конституції України - обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Принципи побудови системи оподаткування, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування і використання, перелік платників податків та об'єктів оподаткування, як і відповідальність за порушення податкового законодавства, визначаються Законом України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року (в редакції Закону від 19 лютого 1997 року з наступними змінами).
Згідно зі ст.ст. 3, 4, 14 зазначеного Закону громадяни зобов'язані сплачувати податок з отриманих доходів виходячи, зокрема, з принципу соціальної справедливості - шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.
Виходячи із зазначених положень та проголошеного принципу рівності громадян перед законом, з метою недопущення проявів податкової дискримінації передбачено, що громадяни, отримуючи однакові доходи, мають сплачувати однакові податки.
Починаючи з 01 січня 1993 року громадяни сплачували прибутковий податок у відповідності з Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року, яким визначено платників прибуткового податку, об'єкти і ставки оподаткування.
Стаття 2 Декрету визначила, що об'єктом оподаткування у громадян є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік.
Так, пункт 1 ст. 7 Декрету передбачав сплату прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної роботи (служби, навчання), тобто з доходу, отриманого в результаті основної, систематичної діяльності громадянина, що носить постійний характер, який обчислюється за ставками прогресивного оподаткування доходів громадян, встановленими Указом Президента України "Про збільшення неоподаткованого мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" від 13 вересня 1994 року № 519 (зі змінами від 03 лютого 1995 року № 100, від 21 листопада 1995 року № 1082).
Максимальна ставка податку за цим Указом з доходу в розмірі понад 100 неоподаткованих мінімумів - податок з доходу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів плюс 40 відсотків від суми, що перевищує доход у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів.
Доход громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, і аналогічно до нього - доход, який отримують громадяни не за місцем основної роботи (за сумісництвом, за виконання разових робіт тощо) - тобто додатково отриманий доход за виконання робіт, які не є постійним видом діяльності громадянина і основним джерелом отримання ним доходу, оподатковується відповідно до п. 3 ст. 7 Декрету в розмірі 20 відсотків.
Таким чином, Декретом, окрім як у п.1 ст. 7, не встановлено інших ставок для обчислення прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян. Оскільки чинним законодавством передбачена тільки одна шкала ставок для обчислення прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян, вона повинна застосовуватись до всіх об'єктів оподаткування, в тому числі й до того доходу, об'єктом оподаткування якого є також сукупний оподатковуваний доход за календарний рік.
В розділі І Декрету, відповідно до положень Указу Президента України від 13 вересня 1994 року, закладено принцип рівного підходу до оподаткування доходів всіх громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, незалежно від джерел отримання цих доходів, який реалізується шляхом обчислення податку із сукупного річного доходу, який складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів за ставками прогресивного оподаткування при дотриманні відповідних гарантій (неоподаткований мінімум та виключення деяких виплат з переліку оподатковуваних доходів - ст.ст. 5, 6 Декрету).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення, під час розгляду справи порушень норм матеріального чи процесуального права ними допущено не було.
Доводи касаційної скарги зазначені висновки не спростовують і ґрунтуються на помилковому розумінні податкового законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 лютого 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2005 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.
Судді: