від "19" травня 2011 р. по справі № 5004/389/11
Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі
за позовом Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк»
до Підприємця ОСОБА_1
про визнання договору недійсним та стягнення безпідставно одержаних коштів
Суддя: Філатова С.Т.
від позивача: ОСОБА_2, дов. №1421-19 від 23.03.2010р.
від відповідача: ОСОБА_3, дов. від 10.05.2011р.
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представникам сторін роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учасникам судового процесу роз'яснено процесуальні права та обов'язки.
Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк»звернулося з позовом до Підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 01.10.2005р., укладеного між КБ «Західінкомбанк»ТзОВ та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 та стягнення безпідставно одержаних коштів по договору оренди нежитлового приміщення від 01.10.2005р. в розмірі 85 050,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 12 листопада 1996 р. КБ "Західінкомбанк", правонаступником якого є ПАТ "Західінкомбанк", придбало у власність нежитлову будівлю площею 1006,29 кв.м., що знаходиться за адресою м.Житомир, вул.Пархоменко,9 за договором купівлі - продажу №1/96 у АБ "Інко".
4 грудня 1996р. КБ "Західінкомбанк" продав Малому підприємству "Інкомсервіс", правонаступником якого є Приватне підприємство „Ірома", вказане приміщення за договором купівлі - продажу № 4/12 .
01.10.2005 року між КБ "Західінкомбанк" (далі - Банк, орендар) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі - орендодавець) було укладено договір оренди нежитлового приміщення.
За умовами договору (п. 2.1.), орендна плата на момент укладання цього договору становила 28350,00грн. у місяць, яка перераховувалась на поточний рахунок у банку орендодавця на підставі виставлених рахунків.
У відповідності до Постанови НБУ від 12.02.2009р. №68, відносно КБ „Західінкомбанк" розпочато процедуру відновлення фінансового стану і введено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік з 13.02.2009р. по 12.02.2010р. Згідно із Постановою НБУ №422 від 23.07.2009р., тимчасовим адміністратором банку було призначено ОСОБА_4 Після призначення правлінням НБУ тимчасового адміністратора КБ "Західінкомбанк", стало відомо, що голова правління банку ОСОБА_5, будучи одночасно засновником підприємства "Інкомсервіс", здійснила для цього підприємства продаж приміщення, розташованого за адресою: м. Житомир, вул. О. Ольжича, 9, яке належало Банку на праві власності. Оскільки договір купівлі-продажу приміщення № 4/12 від 04.12.1996 року укладався за зловмисною угодою сторін, Банк звернувся до суду із позовом про визнання цього договору недійсним і повернення майна у власність Банку.
Рішенням господарського суду Волинської області від 26.04.2010 року по справі №06/31-92 позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу №4/12, укладений 04.12.1996р. між Комерційним банком «Західінкомбанк»та Малим підприємством «Інкомсервіс», повернено у власність ПАТ «Західінкомбанк»нежитлове приміщення з господарськими спорудами, а також стаціонарно встановлене обладнання, загальною площею 1006,29 кв.м. , що знаходиться у Приватного підприємства «Ірома»за адресою: м.Житомир, вул. Олега Ольжича,9.
21.10.2010 року Постановою Вищого господарського суду України по справі №06/31-92 рішення господарського суду Волинської області від 26.04.2010 року залишено без змін і вступило в законну силу. Недійсний договір купівлі-продажу не створює для сторін чи інших осіб жодних правових наслідків.
Отже, право власності від КБ "Західінкомбанк" до МП „Інкомсервіс" не переходило, а МП „Інкомсервіс" не було повноправним власником приміщення, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул. Олега Ольжича,9.
Отже, СПД ОСОБА_1, не маючи належних повноважень на укладання жодних правочинів, що стосуються нерухомості, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул. Олега 1 Ольжича,9, всупереч вимогам ст.ст. 317, 319 ЦК України, ст.134 ГК України незаконно розпорядився даним нерухомим майном, уклавши договір оренди нежитлового приміщення від 01.10.2005 року. Договір укладено ОСОБА_1 без належних повноважень, його умови суперечать вимогам цивільного законодавства, а тому цей Договір є недійсним з моменту укладення.
У статті 207 Господарського кодексу України зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу і державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Разом з тим, за період з 01.10.2005 року по 31.12.2005 рік Банком на рахунки СПД ОСОБА_1 було сплачено орендні платежі в загальній сумі 85 050 гривень. Фактично орендна плата сплачувалася на рахунки відповідача безпідставно, і тому в повному розмірі підлягає поверненню Банку в порядку, передбаченому ч.2. ст. 208 ГК - у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
У поясненні від 10.05.2011р. позивач зауважує, що отримання відповідачем грошових коштів по оспорюваному договору оренди відбувалося безпідставно. Адже тільки власник, або уповноважена особа може як розпоряджатися і користуватися майном, так і отримувати від таких дій грошову винагороду. Проте, СПД ОСОБА_1 власником приміщення у м.Житомир, вул. О.Ольжича, 9 не являється. Більше того, жодними правами щодо цього приміщення він не наділений. Саме тому відповідачу, згідно зі ст.1212 ЦК України, слід повернути кошти в розмірі 85 050грн., отримані ним від банку, як орендну плату.
Розгляд спору відкладався згідно зі ст. 77 ГПК України у зв'язку з неявкою відповідача та неподачею витребуваних судом доказів.
Представник відповідача у відзиві від 13.05.2011р. позов заперечує, мотивуючи тим, що визнання недійсним договору (правочину) в зв'язку зі зловмисною домовленістю представника однієї сторони з іншою стороною як на підставі ст.57 ЦК УРСР 1963 року , так і відповідно до ст.232 ЦК України 2003 року, може мати місце лише в тому випадку,коли одна із сторін при укладенні договору діяла не особисто (стосовно фізичної особи), або не через свій орган управління, чи уповноважену статутними документами особу (стосовно юридичної особи), а через представника, що однозначно випливає не тільки зі змісту, але й самої назви вказаних статей. Необхідною умовою застосування вказаних правових норм є особистий корисливий інтерес представника, а, відтак, нанесення ним внаслідок укладення такого договору шкоди своєму довірителю і наступлення для останнього несприятливих наслідків.
Саме посиланням на ці обставини, зокрема економічну невигідність та недоцільність для банку укладеного 04.12.1996 року договору купівлі-продажу і особистий інтерес у цьому укладенні ОСОБА_5 як представника банку, яка, за твердженням позивача, була засновником покупця - МП „Інкомсервіс", і обґрунтовував ПАТ „Західінкомбанк" свій позов про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу.
Таким чином, економічна невигідність та збитковість для продавця договору купівлі-продажу, тобто факт порушення внаслідок його укладення прав та інтересів банку останньому був відомий до звернення з позовом до суду про визнання в зв'язку з цим порушенням договору недійсним. Отже, цей факт, як такий,що не був предметом позову,а служив його фактичною підставою, яку у позовній заяві назвав сам позивач, всупереч його твердженню, судовим рішенням не встановлювався.
В зв'язку з цим даний відзив просить при розгляді справи за позовом ПАТ „Західінкомбанк" до ФО-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору суборенди від 01.10.2005 року і стягнення з відповідача сплаченої орендної плати одночасно розглядати і як заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, а саме: прийняття рішення про відмову у позові на цій підставі.
Заяву обґрунтовує наступним:
Юридична особа, яка відповідно до ст.29 ЦК УРСР ( ст.92 ЦК України) набуває цивільних прав та обов'язків і діє через свої органи управління, згідно зі своїми засновницькими документами зобов'язана знати про збитковість укладеного її представником договору з моменту підписання останнього. Адже суть зловмисної угоди представника сторони з іншою стороною якраз і полягає в тому, що, виконуючи доручення свого довірителя зловжив його довірою, спотворив його дійсний волевияв і, вийшовши за межі отриманих від нього повноважень,уклав договір не в інтересах, а на шкоду довірителю. Зрозуміло,що останньому про це стає відомо зразу ж після підписання такого договору, а не через 14 років-виходячи з рішення суду, як намагається довести позивач.
Зауважує, що позивач, в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на вищенаведене рішення господарського суду,яке засвідчило відсутність у відповідача права власності на адмінбудинок №9 з господарським спорудами по вул. О.Ольжича в м.Житомирі. Отже, здавати в оренду ці приміщення відповідач повноважень не мав. Не заперечуючи цієї тези, акцентує увагу на тому,що відповідачем у вищевказаній справі було Приватне підприємство „Ірома", повноваження для укладення яким договорів оренди зазначених будівель з ПАТ „Західінкомбанк" дійсно мали ґрунтуватись на наявності у нього права власності на ці будівлі. Однак, в даному випадку правовідносини є абсолютно іншими і ґрунтуються та випливають вони не з права власності на об'єкти оренди, а з дозволу орендодавця на укладення відповідачем-ФО-підприємцем ОСОБА_1 договору суборенди цих об'єктів з іншими особами. Цей договір є похідним від договору оренди, і без визнання недійсним основного договору - договору оренди між МП „Інкомсервіс (ПП „Ірома") та підприємцем ОСОБА_1 визнаний бути не може, оскільки орендодавець за договором суборенди правом власності на здані в суборенду об'єкти не наділений ні в якому разі і жодної відповідальності не може нести за дії орендодавця за договором оренди з останнім.
Вважає, що позов ПАТ „Західінкомбанк" підлягає відхиленню і з цієї підстави.
Представник позивача у додаткових поясненнях від 18.05.2011р. вказує, що позбавлення ПАТ "Західінкомбанк" права власності на приміщення у м. Житомир, а в послідуючому передача цього приміщення в оренду Банку по ряду договорів оренди і суборенди і є тією шкодою, яка завдана Банку внаслідок укладання договору купівлі-продажу № 4/12. Адже по кожному із договорів (в тому числі і по оскаржуваному) Банком сплачувалася орендна плата. Про те, що орендні платежі перераховувалися безпідставно, Банк дізнався лише після визнання недійсним договору купівлі-продажу № 4/12.Саме після цього було встановлено ряд юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, яким ПАТ "Західінкомбанк" тривалий час безпідставно перераховувало орендні платежі.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, на момент вчинення правочину. Згідно з п. 2 ст. 203 ЦК особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. СПД ОСОБА_1 не мав належного обсягу цивільної дієздатності, виходячи з наступного:
Рішенням господарського суду Волинської області від 26.04.2010 року по справі №06/31-92 договір купівлі-продажу (приміщення) № 4/12 визнано недійсним. Недійсний договір не породжує жодних прав і обов'язків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Тому єдиною особою, яка володіла правами на приміщення у м. Житомир являлося ПАТ "Західінкомбанк" згідно ст. 761 ЦК України. Жодних прав на приміщення ПАТ "Західінкомбанк" СПД ОСОБА_1 не передавало.
В судовому засіданні 19.05.2011р. пояснює суду розбіжності у площі приміщення, переданого в оренду та суборенду; вказує на неможливість надання суду Статуту МП «Інкомсервіс»та договору оренди між МП «Інкомсервіс»та ФОП ОСОБА_1
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
встановив:
12.11.1996р. КБ «Західінкомбанк»ТзОВ (правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк»згідно зі Статутом ПАТ "Західінкомбанк", затвердженим наказом тимчасового адміністратора ПАТ "Західінкомбанк" №05-ОД-02 від 12.02.2010р., погодженим НБУ 02.03.2010р., зареєстрованим 17.03.2010р. під №11981050007005236) придбало за договором купівлі-продажу у власність нежитлову будівлю площею 1006,29 кв.м. за адресою м.Житомир, вул. Пархоменко, 9 у АБ «Інко».
04.12.1996р. КБ «Західінкомбанк»ТзОВ продав вказане приміщення МП «Інкомсервіс»(правонаступником якого є ПП «Ірома») за договором купівлі-продажу №4/12.
Рішенням господарського суду Волинської області від 26.04.2010р. у справі №06/31-92 (залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.10.2010р.) визнано недійсним договір купівлі-продажу №4/12 від 04.12.1996р. та повернуто у власність ПАТ «Західінкомбанк»нежитлове приміщення за адресою м.Житомир, вул. Олега Ольжича, 9 (колишня Пархоменко).
Із долучених до матеріалів справи документів вбачається, що 27.03.2004р. МП «Інкомсервіс»(орендодавець) укладено договір оренди вказаного нежитлового приміщення площею 1081,6 кв.м. з правом передання його в суборенду з ФОП ОСОБА_6 (орендар) зі строком дії до 28.03.2005р.
01.04.2004р. ФОП ОСОБА_6 (орендодавець) за договором оперативної оренди передає КБ «Західінкомбанк»ТзОВ (орендар) нежитлове приміщення площею 1081,0 кв.м. за вказаною адресою в строкове платне користування для розміщення офісу орендаря на строк до 28.02.2005р.
01.05.2005р. МП «Інкомсервіс»(орендодавець) передало в оренду ФОП ОСОБА_6 640 кв.м. вказаного приміщення, а ФОП ОСОБА_6 01.02.2005р. - КБ «Західінкомбанк»ТзОВ на строк до 31.12.2006р.
03.01.206р. ФОП ОСОБА_6 передає банку в оренду частину приміщення за зазначеною адресою площею 534,8 кв.м. на строк до 03.12.2006р. Договір на цю площу переукладений 04.12.2006р. до 04.11.2007р.
01.10.2005р. між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та КБ «Західінкомбанк»(орендар) укладений договір оренди нежитлового приміщення площею 441 кв.м. зі строком дії до 31.12.2005р. за адресою м. Житомир, вул. О. Ольжича, 9.
Позивач оспорює вказаний договір, посилаючись на норми ст.ст. 317, 319, 626, 628 ЦК України, ст.ст. 134, 207 ГК України.
Статтями 317, 319 ЦК України унормовано поняття, природа правомочностей власника та визначальні принципи права власності; статтями 626, 628 ЦК України - визначення договору як юридичного факту та його змісту. У статті 134 ГК України наведено визначення права власності суб'єкта господарювання в об'єктивному та суб'єктивному розумінні, можливість використання в господарській діяльності майна, що перебуває у спільній власності та положення щодо визначення правових форм реалізації права власності у сфері господарювання виключно на рівні закону.
Тобто, вказані правові норми, на які посилається позивач, не містять такого правового наслідку, як визнання угоди недійсною, а є загальними нормами, що визначають поняття права власності, його зміст та здійснення права власності, а також зміст договору.
Згідно з п.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Водночас частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Зі з'ясованого судом змісту оспореного договору та пояснень представників сторін вбачається, що він за правовою природою є договором суборенди нежитлового приміщення. Договір оренди, на підставі якого він укладений, суду не наданий; підстави укладення договору, правомочність сторін на час укладення суду не відома. Договір оренди від 05.12.1996р., укладений між Малим підприємством "Інкомсервіс" (правонаступником якого є Приватне підприємство "Ірома") та Комерційним банком "Західінкомбанк" є чинним.
Оспорений договір суборенди від 01.10.2005р. припинив дію 31.12.2005р.
Позивач обгрунтовує вимогу щодо стягнення 85 050грн. одночасно і як шкоду, і як повернення безпідставно набутого згідно зі ст.1212 ЦК України, і як застосування наслідків оспорюваного правочину, не розрізняючи і доводячи умови застосування відповідальності.
Фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.
Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004р. зі справи №7/85/4/68-81 та в підпункті 3.2 пункту 3 роз'яснення Президії ВГСУ від 13.03.1999р. №02-5/771 "Про деякі питання практики вирішення справ, пов'язаних із визнанням угод недійсними" та знайшло відображення у чисельних судових актах, зокрема, Постановах Вищого господарського суду України №10/22пд від 10.03.2009р., №13/170пд (9/31 пд) від 14.04.2009р., №18/153 пд (3/11пд) від 14.04.2009р., №60/13-08 від 13.05.2009р., №11/112 від 24.11.2009р., №16/558 від 15.04.2010р.
Суд, зважаючи на припинення дії договору до подання позивачем позову; похідний характер договору суборенди, недоведення позивачем всупереч вимогам ст.33 ГПК України підставність, правомочність сторін на час укладення договору оренди, неправомірність набуття приміщення в оренду позивачем ОСОБА_1, та те, що нежитлове приміщення за адресою: м.Житомир, вул. О.Ольжича, 9 за рішенням господарського суду Волинської області від 26.04.2010р. по справі №06/31-92 повернуте у власність ПАТ "Західінкомбанк"; недоведеність невідповідності оспорюваної угоди вимогам статті 207 ГК України, покладеної позивачем в обгрунтування позовних вимог та, водночас, відповідність оспорюваної угоди вимогам ст.284 ГК України, не знаходить підстав для задоволення позову.
Водночас, суд не приймає заяву відповідача про застосування строків позовної давності, виходячи із наступного:
Одночасно відмовити у позові за пропуском позовної давності та за безпідставністю позову не можна, оскільки положення про позовну давність застосовуються до порушеного права.
Вказана правова позиція викладена у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. №14 "Про судове рішення у цивільній справі", знайшла відображення зокрема в ухвалі Верховного Суду України від 29.09.2010р. та постанові ВГСУ №2/85 від 18.02.2010р.
На підставі викладеного, господарський суд, керуючись ст.ст. 317, 319, 626, 628 ЦК України, ст.ст. 134, 207 ГК України, -
У позові про визнання договору недійсним та стягнення безпідставно одержаних коштів відмовити.
Суддя Філатова С. Т.
Повний текст рішення виготовлено
24.05.2011р.