Справа 22а-6834/11 Головуючий у 1 інстанції Черков В.Г.
Категорія 10.3.2 Доповідач Безрученко Ю.О.
28 квітня 2011 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Шевченко В.Ю., суддів Янчук Т.О., Безрученко Ю.О.
при секретарі Рачинському Д.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради про стягнення недоотриманої суми на оздоровлення за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 14 жовтня 2009 року ,
Позивач ОСОБА_1 звернувся 07 липня 2009 року до Селидівського міського суду Донецької області з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести доплату сум на оздоровлення за 2002-2005, 2007, 2008 роки із стягненням конкретної суми відповідно до вимог ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 14 жовтня 2009 року позовні вимоги були задоволені частково: визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області щодо сплати позивачу сум на оздоровлення у розмірах менше ніж чотири мінімальних заробітних плат за 2004-2005, 2008 роки неправомірними; зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області донарахувати позивачу доплату до рівня чотирьох мінімальних заробітних плат на оздоровлення за 2004-205,2008 роки; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись постановою суду першої інстанції, відповідач Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області подало апеляційну скаргу на зазначене судове рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права і просить постанову суду першої інстанції скасувати.
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції, заявник скарги вказує на порушення норм матеріального права, вважає, що розрахунок пенсії повинен здійснюватись у розмірах, встановлених Постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 та від 12.07.2005 року № 562.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Згідно з Законом України «Про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 02 грудня 2010 року справа розглядається в порядку адміністративного судочинства.
На підставі ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 - установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення:
інвалідам I і II групи - 120 гривень;
учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 гривень;
інвалідам III групи та дітям-інвалідам - 90 гривень;
учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - 75 гривень.
Задовольняючи позов про стягнення з відповідача на користь позивача щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2009 рік у розмірі 2 886,00 грн., суд виходив з того, що ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає щорічну виплату допомоги на оздоровлення учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС , інваліду 3 групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, з урахуванням фактично отриманих позивачем сум щорічної допомоги на оздоровлення.
Такий висновок відповідає вимогам закону.
Відповідно до абзаців 2, 3 ч.4, ч.5, ч.7 ст. 48 Закону № 796-ХП щорічна допомога виплачується інвалідам 3 групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Відповідачем позивачу щорічна грошова допомога на оздоровлення в 2009 році виплачувалась в розмірі 90,00 грн. у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначеною постановою № 562 усупереч Закону № 796-ХІІ, який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати, установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, яка значно менша, ніж встановлено Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України, яким встановлені розміри мінімальної заробітної плати, зокрема на час виплати допомоги позивачу, а не постанови № 562.
Законом № 796-ХІІ Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати, конкретні розміри компенсації і допомоги, зокрема допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом.
Частиною 1 ст.67 зазначеного Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій підвищується Кабінетом Міністрів України відповідно до змін індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а її статтею 75 встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція України не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно - правовими актами змінювати положення законів.
Тому правильним є висновок суду першої інстанції щодо протиправності виплати відповідачем допомоги у розмірах, встановлених не Законом № 796-ХІІ, а підзаконним нормативним актом, оскільки такі дії призвели до істотного звуження прав позивача.
Конституційний Суд України у рішенні № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмету та змісту закону про Державний Бюджет України) зазначив, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України.
Статтею 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги частково: визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області щодо сплати позивачу сум на оздоровлення у розмірах менше ніж чотири мінімальних заробітних плат за 2004-2005, 2008 роки неправомірними; зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області донарахувати позивачу доплату до рівня чотирьох мінімальних заробітних плат на оздоровлення за 2004-205,2008 роки; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено , тобто у розмірах, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації виплат сум на оздоровлення суд обґрунтовано до уваги не взяв, оскільки питання фінансування не є предметом спору, що розглядається. Проблеми надання бюджетних коштів для виконання покладених на управління обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.
Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не є такими що б давали апеляційному суду підстави для скасування або зміни судового рішення.
Таким чином, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляцій скарзі, не вбачається.
У відповідності до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради - залишити без задоволення.
Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 14 жовтня 2009 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради про стягнення недоотриманої суми на оздоровлення - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.
Головуючий : В.Ю. Шевченко
Судді: Т.О. Янчук
Ю.О. Безрученко