про повернення позовної заяви
"19" жовтня 2011 р.№ 21/17-2011-2089
Суддя ЗЕЛЕНОВ Г.М., розглянувши матеріали від 17.10.2011р., які зареєстровані за №6321/2011;
за заявою: Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (65000, АДРЕСА_1. Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - про визнання банкрутом.
ВСТАНОВИВ: 17.10.2011р. Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду із заявою про визнання банкрутом на підставі загальних положень про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності -громадянина відповідно до ст. ст. 47-49 Закону України “Про відновлення неплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ( надалі Закон №2343-ХІІ ), оскільки боржник неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредитором щодо сплати заборгованості у сумі 320 000 грн. 00 коп. згідно договору про надання юридичних послуг №2 від 11.01.2010р.
Заява Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про порушення провадження у справі про банкрутство підлягає поверненню з наступних підстав:
Заявник, фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду із заявою про визнання його банкрутом мотивуючи тим, що має заборгованість перед фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 (надалі кредитор) згідно укладеного договору про надання юридичних послуг №2 від 11.01.2010р., актом прийому-передачі виконаних послуг на суму 320 000 грн. 00 коп.
Зазначені грошові зобов'язання перед кредитором визнані боржником у повному обсязі згідно відповіді на отримані претензії від 18.02.2011р.
Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону (№2343-ХІІ) та ст. 4-1 ГПК України провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Статтею 9 Закону (№ 2343-ХІІ), передбачено, що суддя повертає заяву про порушення провадження у справі про банкрутство з підстав, передбачених статтею 63 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Закону.
Статтею 63 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для повернення заяви і доданих до неї документів без розгляду, є не подання доказів на яких ґрунтується заява.
Положення ст. 53 ЦК передбачають, що фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.
Необхідно зазначити, що заява про порушення справи про банкрутство громадянина -підприємця подається на загальних підставах, встановлених статтями 6, 7 Закону (№2343-ХІІ), з урахуванням особливостей, передбачених ст. 47 вказаного Закону (№2343-ХІІ).
Положеннями ч. 2 ст. 47 Закону (№2343-ХІІ) визначено, що заява про порушення справи про банкрутство громадянина - підприємця може бути подана в господарський суд самим боржником або його кредиторами.
Ст. 1 Закону (№ 2343-ХІІ) визначає, що боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Відповідно до ч.2,3 ст. 47 Закону (№ 2343-ХІІ) заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами. До заяви громадянина-підприємця про порушення справи про банкрутство може бути доданий план погашення його боргів, копії якого направляються кредиторам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство.
Так, положення ст. 47 Закону про банкрутство (№ 2343-ХІІ) встановлюють особливості щодо порядку порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця. Виходячи з положень цієї статті обов'язковим є також дотримання загальних умов при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство, визначених нормами ч. 3 ст. 6 Закону (№ 2343-ХІІ): щодо безспірності кредиторських вимог до громадянина-підприємця, щодо якого порушується справа про банкрутство, розміру цих вимог -не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, та незадоволення цих вимог більше ніж протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.
Дотримання вказаних умов (як спеціальних, так і загальних) є обов'язковим, відповідно до Закону про банкрутство, при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця, які (умови) складають предмет спору у відповідній справі про банкрутство. Перевірка та оцінка на предмет підтвердженності відповідних обставин належними доказами у справі, враховуючи особливості провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця згідно ст. 47, 48 Закону (№ 2343-ХІІ).
При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.
Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону (№2343-ХІІ ), в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.
Отже, за Законом (№2343-ХІІ) факт безспірності вимог кредитора виникає з моменту, коли грошові вимоги кредитора підтверджуються документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, зокрема виконавчими.
В основу заяви про порушення та визнання банкрутом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 покладена заборгованість перед фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 в сумі 320 000грн. 00коп. згідно договору про надання юридичних послуг №2 від 11.01.2010р. та визнаної претензії.
Крім того, відповідно до акту прийому-передачі виконаних послуг №1 до договору про надання юридичних послуг №2 Фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 надані були послуги у вигляді юридичної допомоги.
Визнана у встановленому порядку претензія виключена з переліку документів за якими проводиться виконання органами державної виконавчої служби відповідно до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про виконавче провадження” та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень, який набрав чинності з 14.04.2006р. Отже, з дати набрання чинності цим законом претензія до боржника та її визнання боржником не приймаються органами державної виконавчої служби, як виконавчі документи.
Відповідно до Закону (№2343-ХІІ) вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими. Отже, заява боржника про визнання фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 банкрутом, подана за відсутності безспірних вимог до боржника так, як чинне законодавство про виконавче провадження та ГПК України не відносять, визнану у встановленому порядку претензію до переліку виконавчих документів.
Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема в постановах від 01.09.2010 р. у справі № Б-50/223-09, від 08.06.2011 р. у справі № 16/87/09-21/134/09 від 08.06. 2011 р. у справі № Б-39/21-10.
Крім того, суд зазначає, що надання юридичних послуг на вказану суму являються сумнівними у зв'язку з тим, що згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Відповідно до частин 2, 3 статті 47 Закону (№2343-ХІІ) заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином -підприємцем, який є боржником, або його кредиторами. До заяви громадянина-підприємця про порушення справи про банкрутство може бути доданий план погашення його боргів, копії якого направляються кредиторам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство.
До заяви фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 не додано належного плану погашення його боргів перед кредиторами.
Крім того, Боржник не повинен доводити свою неплатоспроможність лише в єдиному випадку -при зверненні до суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство за спрощеною процедурою, передбаченою ст. 51 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, який ліквідується власником). Тут має місце неоплатність, яку встановлює сам боржник в процесі ліквідації.
Таким чином, Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 не надано суду доказів безспірності грошових вимог до нього та доказів неплатоспроможності, а тому заява підлягає поверненню без розгляду на підставі ст. 9 Закону (№2343-ХІІ) та п. 3 ст. 63 ГПК України.
Відповідно до системи діловодства господарського суду фізична особа -підприємець ОСОБА_1 з 05.10.2011р. по 17.10.2011 р. до господарського суду подавала чотири аналогічні заяви про порушення провадження справи про банкрутство фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 без усунення допущених недоліків, в порушення вимог Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону (№ 2343-ХІІ) у зв'язку з чим, господарський суд зазначає, що провадження у справі про банкрутство завжди передбачає наявність в діяннях (діях/бездіяльності) посадових осіб боржника та/або кредиторів складу злочину.
Більш того, деякі положення Кримінального кодексу України безпосередньо передбачають кримінальну відповідальність за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства, незаконні дії у разі банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності тощо.
Зазначені обставини витікають зі справи про банкрутство та в подальшому можуть підпадати під правове регулювання кримінального законодавства в окремому кримінальному провадженні.
Таким чином, суд зазначає, що фізична особа -підприємець ОСОБА_1 зловживає процесуальними правами подаючи до господарського суду в порушення вимог діючого законодавства безпідставні заяви, а тому в подальшому господарський суд буде реагувати на відповідні порушення у спосіб, передбачений статтею 90 ГПК України, - шляхом направлення повідомлення та матеріалів органам внутрішніх справ чи прокуратури.
Керуючись п. 3 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України та ст. ст. 9, 47-49 Закону України “Про відновлення неплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, суддя, -
1. Заяву Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про порушення провадження у справі про банкрутство - повернути без розгляду.
2. Заяву про порушення справи про банкрутство надіслати Заявнику.
3. Матеріали заяви про порушення провадження у справі про банкрутство на 14 аркушах.
Суддя < /підпис/ > Зеленов Г.М.