Підлягає публікації в ЄДРСР
"12" жовтня 2011 р.Справа № 6/17-445-2011
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1
Відповідачі: 1. Управління розвитку споживчого ринку та захисту споживачів Одеської міської ради
2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2
3. Фізична особа-підприємець ОСОБА_3
про визнання недійним договору та зобов'язання укладення договору
Головуючий суддя Демешин О. А.
Суддя Гут С.Ф.
Суддя Малярчук І.А.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
від відповідача 3 ОСОБА_4 - довіреність
Суть спору: Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі -Позивач) надано позов із змінами та доповненнями до Управління розвитку споживчого ринку та захисту споживачів Одеської міської ради (далі -Відповідач 1), Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі Відповідач 2) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.08.2010р., укладеного між відповідачем 2 і відповідачем 3, та про зобов'язання відповідача 1 укласти договір оренди окремого, індивідуально визначеного майна у вигляді твердого покриття, що є об'єктом комунальної власності, загальною площею 8кв.м., яке розташоване за адресою:АДРЕСА_1.
Відповідач 1 відзиву на позов не надали, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами, в порядку ст. 75 ГПК України.
Відповідач 2 з позовом погодився.
Відповідач 3 з позовом не згоден з підстав, викладених у відзиві.
25.10.2010р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 в якості продавця та ОСОБА_1 в якості покупця було укладено договір купівлі-продажу відповідно до умов якого продавець (відповідач 2 по справі) продав, а покупець (позивач по справі) купив некапітальний пункт роздрібної торгової мережі -кіоск, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Як стверджує позивач в позовній заяві, адреса в договорі вказана помилково, оскільки фактично об'єкт розташований по АДРЕСА_1.
На підставі вказаного договору, листом від 25.11.2010р. позивач звернувся до Управління розвитку споживчого ринку та захисту споживачів Одеської міської ради з питання укладення договору оренди індивідуально визначеного майна (твердого покриття) для розміщення некапітального пункту торгової мережі площею 8кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1
Листом від 14.12.2010р. № 01-Ц-755 відповідач 1 повідомив фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 про те, що 25.11.2010р. до вищевказаного Управління надійшло звернення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, також , з питання укладення договору оренди індивідуально визначеного майна (твердого покриття) для розміщення некапітального пункту торгової мережі площею 8кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 м.Одеси на підставі договору купівлі-продажу некапітального пункту роздрібної торгової мережі від 03.08.2010р.
Посилаючись на пункт 2.3. рішення Одеської міської ради від 04.07.2007р №1466-V „Про нову редакцію Правил встановлення та експлуатації некапітальних пунктів роздрібної торгової мережі в м.Одесі”, яким встановлено, що об'єктом оренди є відокремлене індивідуально визначене майно -тверде покриття розміром, що дорівнює площі некапітального пункту роздрібної торгової мережі та приймаючи до уваги, що ФОП „ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_3 просять передати в оренду одне і теж саме майно -відповідач 1 повідомив позивача про необхідність звернення до суду за вирішенням майнового спору щодо належності майна.
Позивач вважає відмову в укладенні договору безпідставною і просить зобов'язати Управління розвитку споживчого ринку та захисту споживачів Одеської міської ради укласти з ним договір оренди окремого, індивідуально визначеного майна у вигляді твердого покриття, що є об'єктом комунальної власності, загальною площею 8кв.м., яке розташоване за адресою:АДРЕСА_1.
Крім того, позивач вважає, що договір купівлі-продажу від 03.08.2010р, укладений між відповідачем 2 та відповідачем 3 слід визнати недійсним на підставі ч.2 ст.203 ЦК України, оскільки його укладено особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Відповідач 2 погоджується з тим, що укладаючи спірний договір він не мав повноважень на продаж торговельного місця, оскільки фактично було здійснено продаж земельної ділянки яка йому не належала.
Відповідач 3, заперечуючи проти позову, посилається на те, що по спірному договору була здійснена купівля-продаж саме кіоску, а не місця на якому він розташований. А на продаж кіоску ФОП ОСОБА_2 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Також, ФОП ОСОБА_3 вважає безпідставними позовні вимоги в частині зобов'язання Управління розвитку споживчого ринку та захисту споживачів Одеської міської ради до укладення з позивачем договору оренди, оскільки крім спірного договору між нею та відповідачем 2 існує ще один договір купівлі-продажу того ж об'єкту. Також, як стверджує ФОП ОСОБА_3 чинним законодавством не передбачено можливості зобов'язувати орендодавця до укладення договору оренди з орендарем.
Заслухавши пояснення сторін, що надавались під час розгляду справи та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного:
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 існує два договори купівлі-продажу від 03.08.2010року.
Один з них складений на двох аркушах і предметом якого є купівля-продаж некапітального пункту роздрібної торгової мережі -кіоску, площею 8кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1).
Другий -складений на одному аркуші предметом купівлі-продажу в якому є „1 кіоск з місцем в Київському районі міста Одеси по АДРЕСА_1.
Саме другий договір купівлі-продажу від 03.08.2010р. між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 є предметом спору по цій справі (далі -Спірний договір)..
Суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання недійсним вказаного договору з огляду на наступне:
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 655 ЦК України -за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно)товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Визначення ціни майна, яке є предметом договору купівлі-продажу, відповідно до статей 632, 691 ЦК України є необхідним для даного виду договору.
Пунктами 1, 2 Спірного договору визначено, що:
1. Продавець продав, а покупець купив майно: 1 кіоск з місцем в Київському районі міста Одеси по АДРЕСА_1.
2. Вартість місця складає 5000гривень.
Таким чином, між сторонами по вказаному договорі не визначено його істотної умови, а саме -ціни кіоску, який є предметом купівлі-продажу. Домовленість досягнута лише щодо вартості місця, на якому розташований цей кіоск.
За таких обставин суд доходить до висновку, що договір купівлі-продажу від 03.08.2010р. між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_3, предметом якого є 1 кіоск з місцем в Київському районі міста Одеси по АДРЕСА_1 -слід вважати неукладеним.
Згідно частини 8 статті 181 ГК України -у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Тому, суд вважає, що неукладений договір не може бути визнаний недійсним в судовому порядку, оскільки недійсними, відповідно до ст..ст.203, 215 ЦК України можуть визнаватися тільки вчинені правочини. Тому, у задоволенні позову в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Що стосується вимог про зобов'язання Управління розвитку споживчого ринку та захисту споживачів Одеської міської ради укласти з ним договір оренди окремого, індивідуально визначеного майна у вигляді твердого покриття, що є об'єктом комунальної власності, загальною площею 8кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, то суд, також, не вбачає підстав для їх задоволення.
Слід зазначити, що у всіх доданих до справи договорах вказано адресу майна, що є предметом купівлі-продажу, а саме: АДРЕСА_1
Як зазначалось вище, позивач стверджує, що ця адреса вказана помилково, оскільки фактично майно розташоване по АДРЕСА_1. Між тим, будь-яких додаткових угод до договорів про уточнення місцезнаходження майна -сторонами не надано.
Однак, приймаючи до уваги, що в листі від 14.12.2010р. № 01-Ц-755 відповідач 1 повідомив фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 про те, що 25.11.2010р. до вищевказаного Управління надійшло звернення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, також, з питання укладення договору оренди індивідуально визначеного майна (твердого покриття) для розміщення некапітального пункту торгової мережі площею 8кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 м.Одеси на підставі договору купівлі-продажу некапітального пункту роздрібної торгової мережі від 03.08.2010р. -суд вважає, що в договорах та у вищевказаній у відповіді відповідача 1 на звернення позивача щодо укладення з ним аналогічного договору оренди -мова йде про одне є теж саме майно.
Суд погоджується з запереченнями, наданими представником ФОП ОСОБА_3, про безпідставність позовних вимог позивача в частині зобов'язання Управління розвитку споживчого ринку та захисту споживачів Одеської міської ради до укладення договору оренди щодо того, що чинним законодавством не встановлено можливості зобов'язання власника майна на передачу цього майна в оренду іншим особам, оскільки, відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Крім того, суд вважає, що відповідач 1 дійсно не мав можливості до вирішення в судовому порядку питання щодо належності об'єкта купівлі-продажу по договорам, наданим ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1, розглянути звернення цих осіб щодо укладення з ними договору оренди індивідуально визначеного майна (твердого покриття) для розміщення некапітального пункту торгової мережі, оскільки, виходячи з встановленої статтею 204 ЦК України презумпції дійсності правочину, - вищевказані особи були власниками одного й того ж самого майна.
Ще однією підставою для відмови у задоволенні позову про зобов'язання відповідача 1 до укладення договору оренди є недодержання ним загального порядку укладання господарських договорів, встановленого статтею 181 Господарського кодексу України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено 14.10.2011р.
.
Головуючий Суддя Демешин О.А.
Суддя Гут С.Ф.
Суддя Малярчук І.А.