< Список >
Іменем України
17 жовтня 2011 року
Справа № 5020-186/2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Рибіної С.А.,
суддів Дмитрієва В.Є.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивача - явку уповноваженого представника не забезпечив, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;
відповідача - явку уповноваженого представника не забезпечив, Орендне підприємство громадського харчування "Корабельний";
розглянувши апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 04 квітня 2011 року у справі №5020-186/2011
за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)
до Орендного підприємства громадського харчування "Корабельний" (пл. Привокзальна, 2,Севастополь,99009)
про стягнення відшкодування за фактичне користування майном у розмірі 3229,73 грн. та зобов'язання повернути майно
Позивач, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, Орендного підприємства громадського харчування „Корабельний”, про стягнення відшкодування за фактичне користування майном у розмірі 3229,73 грн. та зобов'язання повернути майно.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що договір оренди №309-05 від 19.09.2005 є неукладеним, однак відповідач користується майном, яке за актом прийому-передачі було йому передане, а тому, з посиланням на статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача вартість фактичного користування нерухомим майном у розмірі 3229,73 грн. за період з червня 2007 року по жовтень 2010 року та повернути йому відповідне майно.
Письмового відзиву від відповідача не надходило.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 04 квітня 2011 року у справі №5020-186/2011 позов задоволено частково. Зобов'язано Орендне підприємство громадського харчування „Корабельний” звільнити вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 32,90 кв.м., що розташовані у цокольному поверсі за адресою: місто Севастополь, вулиця Героїв Севастополя, 21, та передати їх за актом приймання-передачі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради у тридцятиденний строк після набрання рішенням законної сили. В частині вимог про стягнення з Орендного підприємства громадського харчування „Корабельний” на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради вартості користування майном у розмірі 3229,73 грн. відмовлено.
Приймаючі рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки договір оренди нерухомого майна №309-05 від 19.09.2005 був укладений у простій письмовій формі, не був посвідчений нотаріально та не пройшов державну реєстрацію, його не можна вважати вчиненим, а отже, він не має юридичної сили. Однак, оскільки майно було передане за актом прийому-передачі від 19.09.2005, відповідач повинен повернути позивачу відповідне майно з урахуванням положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення вартості користування майном у розмірі 3229,73 грн. суд зазначив, що дана вимога по своїй суті є вимогою про стягнення орендної плати за відповідний період. Однак, у правовідносинах, що мають місце між позивачем і відповідачем, відповідно до пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої Цивільного кодексу України. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту.
Не погодившись з постановленим судовим актом, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального права.
Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскільки відповідач в період з червня 2007 року по жовтень 2010 року користувався майновим правом без достатніх правових підстав, він повинен відшкодувати позивачу вартість, розмір якої складає 3229,73 грн., а також повернути майно в натурі.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року апеляційна скарга Фонду комунального майна Севастопольської міської ради прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Лисенко В.А., суддів Гоголя Ю.М., Волкова К.В. та призначена до розгляду на 28 вересня 2011 року.
Розпорядженням від 27 вересня 2011 року головуючий суддя Лисенко В.А. замінена на суддю Рибіну С.А., суддя Гоголь Ю.М. замінений на суддю Голика В.С. та суддя Волков К.В. на суддю Черткову І.В.
У засідання суду апеляційної інстанції 28 вересня 2011 року з'явився представник позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до приписів чинного законодавства, письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2011 року відкладений розгляд апеляційної скарги на 17 жовтня 2011 року.
Розпорядженням від 17 жовтня 2011 року суддя Голик В.С. замінений на суддю Дмитрієва В.Є.
Сторони явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до приписів чинного законодавства.
Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія вважає за можливе здійснювати апеляційне провадження за відсутності представників сторін.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 19.09.2005 між Управленням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації, повноваження якого щодо управління майном комунальної власності в теперішній час передані Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, (орендодавець), та Орендним підприємством громадського харчування „Корабельний” (орендар) був підписаний договір оренди нерухомого майна №309-05 (далі -Договір, а.с. 13-14), відповідно до умов якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 32,90 кв.м., що розташовані за адресою: місто Севастополь, вулиця Героїв Севастополя, 21, які перебувають на балансі РЕП -10, вартість якого складає відповідно акту оцінки вартості (експертному висновку) від 03.08.2005 -23195,00 грн.
Відповідно до пунктів 3.1 - 3.3 Договору розмір орендної плати становить 2783,40 грн. за рік. Орендна плата визначена виходячи з 12% від вартості об'єкту оренди (експертної оцінки). Амортизаційні відрахування та вартість послуг орендодавця не включається в орендну плату. Орендна плата складає 231,95 грн. за перший місяць оренди і перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. Сума орендної плати підлягає щомісячному коригуванню орендодавцем при внесенні чергового платежу орендарем з урахуванням індексу інфляції, який визначений Мінстатом України.
19.09.2005 відповідачу було передане відповідне майно, що підтверджується актом прийому-передачі (а.с.15).
Протоколом узгодження змін до Договору від 28.12.2007 були внесені зміни до пунктів 3.1-3.3, згідно яких розмір орендної плати становить 1855,60 грн. за рік. Орендна плата визначена виходячи з 8% від вартості об'єкту оренди (експертної оцінки). Амортизаційні відрахування та вартість послуг орендодавця не включається в орендну плату. Орендна плата складає 203,88 грн. за перший місяць оренди і перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця з 01.04.2007. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру щомісячної орендної плати на попередній місяць на індекс інфляції, відповідний попередньому (а.с.17).
Сторони домовилися, що при укладенні договору оренди строком на рік та більш орендар зобов'язується здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію цього договору в строки, встановлені діючим законодавством, та здійснити оплату необхідних послуг (пункт 4.2 Договору).
Пунктом 4.4. Договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату, а також здійснювати інші платежі пов'язані з користуванням об'єктом оренди, в тому числі оплату послуг, наданих підприємствами комунальної сфери.
Строк дії договору встановлений до 23.02.2007 (пункт 7.1 Договору).
Протоколом узгодження змін до Договору від 07.07.2010 строк дії Договору встановлений до 07.07.2012 (а.с.19).
Проте, відповідач нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію не здійснив, за користування майном плату за період з червня 2007 року по жовтень 2010 року не вносив.
Позивач вважає, що Договір є неукладеним, однак відповідач приміщення у користування отримав, ним користувався, тому повинен сплатити позивачу заборгованість за фактичне користування комунальним майном та повернути майно власнику в порядку глави 83 Цивільного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню частково, виходячи з наступного.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод); з інших юридичних фактів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Спірні правовідносини виникли з приводу виконання сторонами договору оренди комунального майна, у зв'язку з чим регулюються нормами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Поняття неукладений договір є тотожнім договору, що не відбувся. Такі підходи закріплені в частині восьмої статті 181 Господарського кодексу України, де зазначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), але якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Ця правова позиція закріплена частиною другою статті 640 Цивільного кодексу України, де вказується, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Закріплення поняття „неукладений договір" у статті 181 Господарського кодексу України, яка має назву „Загальний порядок укладання господарських договорів", свідчить про те, що вказані положення можливо застосувати до спірних правовідносин лише на стадії укладання господарського договору у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання цього договору сторонами.
У якості спеціального закону у спірних правовідносинах виступає Закон України „Про оренду державного та комунального майна".
Статтею 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" чітко визначено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Як було встановлено судом першої інстанції та судовою колегією апеляційної інстанції, позивачем відповідно до договору було передано відповідачу в оренду нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 32,90 кв.м., які розташовані за адресою: місто Севастополь, вулиця Героїв Севастополя, 21, що підтверджується актом прийому-передачі (а.с.15).
Факт виконання умов договору щодо оплати орендної плати за період з вересня 2005 року по травень 2007 року не заперечується позивачем та підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
Таким чином, сторони дійшли згоди по усіх істотних умовах при укладенні договору оренди від 19.09.2005.
Отже, встановивши факт досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору, про що свідчать підписи сторін на спірному договорі, підписаний акт прийому -передачі орендованого майна, часткова сплата відповідачем орендної плати та інших платежів, передбачених спірною угодою, судова колегія не погоджується з позицією господарського суду першої інстанції стосовно того, що він є неукладеним, отже не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату і відповідних прав та обов'язків.
Судова колегія дійшла висновку, що визнання договору неукладеним може мати місце на стадії його укладення, а не за наслідками виконання договору сторонами. В даному випадку виконання договору вже свідчить про те, що дії сторін направлені на настання реальних правових наслідків. Адже, виконуючи договір, сторони вважали його таким, що відбувся.
Судом першої інстанції зроблений висновок, що у правовідносинах, що мають місце між позивачем і відповідачем, відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 можуть заявлятись лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої Цивільного кодексу України, проте вони не передбачають такого способу захисту як відшкодування вартості фактичного користування майном.
На підставі цього судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову про стягнення 3229,73 грн. вартості за фактичне користування майном.
Судова колегія визнає даний висновок таким, що не відповідає обставинам справи, проте залишає рішення в цієї частині без змін та вважає за необхідне в мотивувальній частині зазначити власну правову кваліфікацію спірних правовідносин та правову оцінку обставинам справи, у зв'язку з наступним.
Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
До відсутності правової підстави дана стаття відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним.
Отже зі змісту вказаної статті вбачається, що для необхідності її застосування повинні мати місце факти безпідставного набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.
Оскільки судом апеляційної інстанції встановлений той факт, що договір є укладеним та між сторонами виникли орендні відносини, по яких орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення підвального поверху загальною площею 39,60 кв.м, що розташовані за адресою: місто Севастополь, вулиця Велика Морська, 17, відсутні підстави вважати дії відповідача щодо користування майном такими, що здійснені без достатніх правових підстав. Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позивач мав право звернутись до суду з вимогами, які випливають з орендних правовідносин, а не з вимогами, які ґрунтуються на нормах глави 83 Цивільного кодексу України.
У відповідності до вимог статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право:
· визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;
· виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;
· зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;
· стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;
· стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;
· відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Даний перелік є вичерпним.
Із зазначеної норми та інших норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що при винесенні рішення суд обмежений вимогами позовної заяви та підставами, які зазначив позивач, зміна судом підстав заявлених позовних вимог та позовних вимог не передбачена статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, тому суд позбавлений можливості у випадку встановлення неправильного визначення позивачем підстав заявлених позовних вимог або саме позовних вимог змінити їх на власний розсуд.
Позивачем зроблений помилковий висновок стосовно наявності підстав застосування глави 83 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції і судова колегія суду апеляційної інстанції позбавлені можливості самостійно змінити підстави позову.
У пункті 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 серпня 2088 року зазначено, якщо помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку що вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції помилково зроблені висновки стосовно того, що спірний договір не можна вважати вчиненим, однак рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення вартості користування майном у розмірі 3229,73 грн. підлягає залишенню без змін.
Задовольняючі вимоги стосовно повернення спірного майна, суд першої інстанції зазначив, що оскільки 19.09.2005 за актом прийому - передачі відповідне майно, яке належить Севастопольській міській раді на праві комунальної власності, було передане відповідачу, він повинен повернути його позивачеві, як набуте ним без достатньої правової підстави, з урахуванням вимог глави 83 Цивільного кодексу України.
Проте, колегія суду не може погодитись з даним висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Оскільки судом апеляційної інстанції зроблений висновок, що договір оренди є укладеним, то в даному випадку з'ясування обставин дотримання позивачем передбаченого чинним законодавством порядку припинення дії договору оренди має істотне значення для встановлення правових підстав позову в частині повернення відповідачем орендованого ним нерухомого майна.
Згідно статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” у разі, зокрема, закінчення строку його дії та відмови від його продовження він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
В пункті 2.5 Договору зазначено, що повернення орендарем орендованого майна здійснюється протягом одного тижня після закінчення договору.
Пунктом 7.5 Договору визначений перелік припинення договору оренди, а саме, внаслідок:
- закінчення строку оренди, передбаченого договором;
- рішення господарського суду;
- загибелі об'єкту оренди;
- банкрутства орендаря;
- ліквідації орендаря;
- приватизації об'єкта оренди орендарем.
Судовою колегією апеляційної інстанції встановлено, що протоколом від 07.07.2010 узгодження змін до договору оренди №309-05 від 19.09.2005 внесені зміни, зокрема, до пункту 7.1 Договору, в якому зазначено, що даний договір діє до 07.07.2012, тобто він є діючим на момент звернення позивача до суду та винесення судом першої інстанції рішення (а.с.19).
Оскільки відповідно до статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди, а дія договору оренди №309-05 від 19.09.2005 не припинена на момент винесення рішення, то у відповідача не має підстав для повернення даного приміщення.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що в даному випадку не настали наслідки, за якими позивач може вимагати повернення орендованого майна.
На підставі вищевикладеного судова колегія визнає рішення господарського суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню частково, в частині зобов'язання Орендного підприємства громадського харчування „Корабельний” звільнити вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 32,90 кв.м., що розташовані у цокольному поверсі за адресою: місто Севастополь, вулиця Героїв Севастополя, 21, та передати їх за актом приймання-передачі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради у тридцятиденний строк після набрання рішенням законної сили, а позовні вимоги Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради такими, що не підлягають задоволенню.
При цьому судова колегія зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись до суду із даними вимогами, встановивши інші правові підстави для цього.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі відхиляються судовою колегією, оскільки не підтверджені матеріалами справи та належними доказами у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не стосуються її обставин.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги позивача в частині повернення орендованого майна на підставі глави 83 Цивільного кодексу України, оскільки у даному випадку правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору оренди.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та, як слідство, невірне застосування ним норм матеріального права. Це дає підстави суду апеляційної інстанції для скасування рішення у справі в частині повернення майна та прийняття нового рішення про відмову у позові.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись статтями 101, 102, пунктом 2 частини першої статті 103, пунктом 3 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 04 квітня 2011 року у справі № 5020-186/2011 скасувати частково в частині зобов'язання Орендного підприємства громадського харчування „Корабельний” звільнити вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 32,90 кв.м., що розташовані у цокольному поверсі за адресою: місто Севастополь, вулиця Героїв Севастополя, 21, та передати їх за актом приймання-передачі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради у тридцятиденний строк після набрання рішенням законної сили.
3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Севастополя від 04 квітня 2011 року у справі № 5020-186/2011 в наступній редакції:
У задоволенні позову відмовити.
Головуючий суддя < Підпис > С.А. Рибіна
Судді < Підпис > В.Є. Дмитрієв
< Підпис > І.В. Черткова