"07" жовтня 2011 р. Справа № 10/53.
За позовом Релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви, с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області
до Сільської ради села Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області
треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1). Релігійна організація Української Православної Свято-Миколаївської церкви Київського Патріархату
2). Виконавчий комітет Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області
про скасування та визнання нечинними рішень виконавчого комітету сільської ради
Суддя О.В. Гончарук
Представники:
Від позивача -ОСОБА_1, довіреність від 30.05.2011 року, Бабюк В.Д. -голова парафіяльної ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, довіреності від 24.11.2010 року
Від відповідача -ОСОБА_5, доручення №177 від 27.05.2011 року, Канюк Т.О. -сільський голова
Від третьої особи 1). -ОСОБА_7, довіреність від 20.01.2011 року
Від третьої особи 2). -ОСОБА_8, доручення №176 від 27.05.2011 року
СУТЬ СПОРУ: Релігійна організація Української Православної Свято-Костянтинівської церкви звернулася з позовом до сільської ради села Ошихліби про скасування та визнання нечинними рішення виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради від 03.04.2008 року № 32/5 «Про оформлення права комунальної власності на незавершену будівництвом будівлю нової церкви»та рішення 23 сесії 5 скликання Ошихлібської сільської ради від 16.10.2009 року № 81-ХХІІІ/09 «Про розгляд заяви».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету сільської ради с. Ошихліби № 23/4 від 20.04.1993 року позивачеві надано земельну ділянку площею 0,25 га під будівництво нової церкви та передбачено право позивача будувати нову церкву. Нову церкву, зазначається у позові, позивач побудував, але не встиг здати в експлуатацію, однак 03.04.2008 року виконкомом Ошихлібської сільської ради прийнято незаконне рішення, яким оформлено право комунальної власності на незавершену будівлю нової церкви у с. Ошихліби за територіальною громадою села в особі Ошихлібської сільської ради. Це рішення, вказує позивач у позові, прийнято відповідачем з перевищенням наданих йому статтею 29 Закону України «Про місцеве самоврядування»повноважень, орган місцевого самоврядування не може набувати права власності на побудовані за кошти релігійної організації культові будівлі, внаслідок таких дій відповідача порушені права позивача на володіння, користування та розпорядження побудованою ним культовою будівлею, окрім того, храм є незавершеним будівництвом, не зданий в експлуатацію, у відповідача відсутня проектно-кошторисна документація, погодження відповідних служб, тому на цю будівлю не може бути зареєстровано право власності.
Також позивач просить визнати недійсним рішення Ошихлібської сільської ради 23 сесії 5 скликання від 16.10.2009 року №81-ЧЧІІІ/09, яким дозволено релігійній організації УПЦ КП с. Ошихліби провести планіровку та благоустрій території навколо будівлі нової церкви, зробити навкруг будівлі відмостку та встановити огорожу між будівлями старої і нової церков, з тих підстав, що до компетенції сільських рад не відноситься питання щодо надання будь-яких дозволів з приводу культових будівель, окрім того земельна ділянка, про яку зазначено в рішенні, не відведена в натурі, немає погодження меж, не виготовлені технічні креслення.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, заявлені до нього вимоги не визнає, зазначаючи при цьому, що в особи, яка підписала позовну заяву, відсутній належний обсяг процесуальної дієздатності, правовстановлювального документу на виділену під будівництво нової церкви земельну ділянку позивач не має, рішенням виконавчого комітету сільради №23/4 від 20.04.1993 року земельна ділянка надавалася для будівництва церкви церковній громаді села, а не позивачеві, у останнього відсутні проектно-кошторисна документація на будівництво нової церкви, земельна ділянка під будівлею нової церкви залишена в комунальній власності, проектування будівництва нового церковного храму було здійснено сільською радою як представницьким органом територіальної громади села, будівництво здійснювалося не коштом позивача, а на пожертви окремих громадян і підприємств, відтак, позивач не володіє правами, на порушення яких посилається у позові.
Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача -релігійна організація УПЦ КП проти позову заперечує з тих підстав, що згідно з волевиявленням територіальної громади с. Ошихліби нова будівля церкви належить громаді села і передається у користування релігійній організації Української Православної Свято-Миколаївської церкви в селі Ошихліби Чернівецької єпархії Київського Патріархату, у зв'язку з чим Ошихлібською сільською радою будівля нової церкви була передана для добудови саме третій особі, нову церкву будували на пожертви і силами всієї територіальної громади села.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 10.12.2010 року (суддя Ковальчук Т.І.) позов задоволено у повному обсязі.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2011 року рішення господарського суду Чернівецької області від 10.12.2010 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2011 року, касаційну скаргу релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви, задоволено частково: постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2011 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 10.12.2010 року у справі №10/53 скасовано, а справу №10/53 передано на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.
Згідно з протоколом розподілу справ між суддями, справу №10/53 призначено судді Тинку О.С., який ухвалою від 29.04.2011 року призначив справу до розгляду на 16.05.2011 року. Крім цього, ухвалою від 29.04.2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, виконавчий комітет Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області.
Ухвалою від 16.05.2011 року, розгляд справи відкладено на 30.05.2011 року, а ухвалою від 30.05.2011 року -на 08.06.2011 року. У судовому засіданні 08.06.2011 року оголошено перерву до 11.07.2011 року.
У зв'язку з перебуванням судді Тинка О.С. у черговій відпустці, за розпорядженням про призначання повторного автоматичного розподілу справ від 11.07.2011 року, справу №10/53 призначено судді Марущаку І.В.
Ухвалами від 11.07.2011 року, 20.07.2011 року та 03.08.2011 року розгляд справи відкладався. Востаннє -ухвалою від 03.08.2011 року, розгляд справи відкладено на 18.08.2011 року, відповідача та третю особу зобов'язано надати суду довідку про включення виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради до ЄДРПОУ.
Згідно з розпорядженням про призначання повторного автоматичного розподілу справ від 18.08.2011 року, у зв'язку з перебуванням судді Марущака І.В. у черговій відпустці, справу №10/53 призначено судді Гончаруку О.В.
Ухвалою господарського суду від 18.08.2011 року, за клопотанням третьої особи -Релігійної організації Української Православної Свято-Миколаївської церкви Київського Патріархату, розгляд справи відкладено на 13.09.2011 року.
На день вирішення спору по суті, 13.09.2011 року, представники позивача наполягали на задоволенні позову з підстав, зазначених у позовній заяві. У цьому ж судовому засіданні оголошено перерву до 04.10.2011 року, а в судовому засіданні 04.10.2011 року, за клопотанням відповідача, перерву продовжено до 07.10.2011 року. На цей день присутні у судовому засіданні представники відповідача та третіх осіб проти позову заперечують та просять відмовити у задоволенні позову.
Також у судовому засіданні сторонами надано письмові пояснення та копії документів, які оцінюватимуться в сукупності з іншими матеріалами справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд встановив.
Постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2011 року скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2011 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 10.12.2010 року у справі №10/53, а справу №10/53 передано на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.
Підставою скасування рішень місцевого та апеляційного господарських судів слугувало порушення вимог пункту третього частини другої статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з прийняттям господарським судом рішення або постанови, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.
Беручи до уваги висновки постанови Вищого господарського суду України від 04.04.2011 року, господарським судом Чернівецької області встановлено правовий статус виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради, яка, згідно з відомостями з ЄДР, не є юридичною особою і не може бути відповідачем у даній справі.
Одночасно, господарським судом встановлено, що предметом спору у справі №10/53 є рішення виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради №32/5 від 03.04.2008 року «Про оформлення права комунальної власності на незавершену будівництвом будівлю нової церкви»та рішення ХХІІІ сесії V скликання № 81-ХХІІІ/09 від 16.10.2009 року «Про розгляд заяви».
Так, рішенням №32/5 від 03.04.2008 року оформлено право комунальної власності на незавершену будівлю нової церкви загальною внутрішньою площею 267 м2, що знаходиться в селі Ошихліби, за територіальною громадою села в особі Ошихлібської сільської ради, присвоєно будівлі нової церкви поштову адресу: вулиця Незалежності, 71, село Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області (пункт 2) та вирішено на підставі цього рішення Ошихлібській сільський раді видати свідоцтво про право комунальної власності, яке підлягає реєстрації в Кіцманському районному бюро технічної інвентаризації.
Іншим спірним рішенням №81-ХХІІІ/09 від 16.10.2009 року дозволено релігійній організації Свято-Миколаївської Української православної церкви Київського патріархату провести планування та благоустрій території навколо будівлі нової церкви, зробити навколо будівлі відмостку, між будівлями нової та старої церкви встановити огорожу.
Відповідно до абзацу першого частини першої роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року за №02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Таким чином, господарський суд при вирішенні даного спору в першу чергу встановлює наявність або відсутність факту невідповідності спірних рішень вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, в даному випадку -органу місцевого самоврядування, яким є Ошихлібська сільська рада, а також з'ясовує чи порушено, а якщо так, то яким чином порушено, у зв'язку з прийняттям спірних рішень, права та охоронювані законом інтереси позивача.
Відповідно до частини другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
В процесі розгляду справи судом встановлено, що будівля нової церкви є будівлею з незавершеним будівництвом. Акт введення в експлуатацію цієї будівлі -відсутній.
З виготовленої на спірний об'єкт інвентарної справи вбачається, що поруч із старою церквою по вул. Незалежності, 71 у селі Ошихліби, знаходиться будівля нової церкви (літ. «Б-І»), однак відсоток готовності будівлі в установленому порядку не визначався (т.с. 1, а.с. 160-164).
За таких обставин, спірний об'єкт не можна вважати об'єктом нерухомого майна, на яке в установленому порядку можна зареєструвати право власності та видати відповідне свідоцтво на право власності.
При цьому, вищезазначена невідповідність статті 331 ЦК України, спростовує також й обґрунтування правомірності спірного рішення з посиланням на той факт, що при його прийнятті відповідач керувався результатами волевиявлення територіальної громади села шляхом таємного опитування по визначенню статусу нової церкви, яким надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади села будівлі з незавершеним будівництвом, оскільки таке рішення прямо суперечить вимогам Закону.
Крім того, виходячи з вимог абзацу 2 статті 1 частини 1 статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та частини 1 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»територіальна громада і релігійна громада за своєю суттю є різними поняттями, а тому територіальна громада, не може розпоряджатись майном релігійної громади. Отже, ні волевиявлення громадян села на передачу незавершеної будівлі церкви в комунальну власність, ні наявність згоди сільської ради на таке прийняття, виходячи з вищезазначених висновків, не є підставою для виникнення у відповідача права на оформлення комунальної власності на спірну будівлю.
При цьому в постанові Вищого господарського суду України від 28.10.2008 року у справі №5/163 за позовом релігійної організації Свято-Миколаївської Української православної церкви Київського патріархату Чернівецької єпархії до релігійної організації Української православної Свято-Костянтинівської церкви про визнання права користування незавершеною будівництвом будівлею нової церкви та усунення перешкод у користуванні, касаційна інстанція чітко резюмує, що сільрада не була власником об'єкта незавершеного будівництва; не встановлено попередніми судовими інстанціями й належності цього об'єкта до комунальної власності територіальної громади с. Ошихліби. Оскільки право користування є похідним від права власності, то зазначене майно не могло бути передано позивачеві у користування чи на інших визначених законом підставах.
Щодо порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача слід зазначити наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач зареєстрований на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької обласної ради народних депутатів за №298 від 20.11.1991 року, яким зареєстровано Статут Свято-Костянтинівської парафії села Ошихліби, як релігійного об'єднання, первинного структурного підрозділу Української Православної церкви, який безпосередньо входить до складу Чернівецької єпархії та видано Свідоцтво за №217 про реєстрацію статуту релігійної організації Української Православної Свято-Костантинівської церкви с. Ошихліби Кіцманського району (а.с. 11-12 13).
Господарськими судами під час розгляду справ №5/163 та № 9/94, рішення у яких набрали законної сили, встановлено, що з часу реєстрації позивача та до 2006 року, релігійне об'єднання позивача було єдиною зареєстрованою релігійною організацією в селі Ошихліби Кіцманського району.
На підставі пункту третього розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 15.08.2002 року за №520-р та за актом прийняття-передачі культових будівель від 05.09.2002 року, комісією, створеною Кіцманською районною державною адміністрацією, передано, а представниками церкви св. Елени та Ц. Костянтина с. Ошихліби прийнято безоплатно у власність культову будівлю церкви св. Елени та Ц.Костянтина с. Ошихліби Кіцманського району з вказаним у цьому акті майном (предметами культу) (а.с. 15).
Рішенням виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради народних депутатів від 20.04.1993 року №23/4 «Про передачу земельної ділянки для будівництва церкви в с. Ошихліби»вирішено надати земельну ділянку площею 0,25 га, в тому числі 0,13 га територія пам'ятного знаку, 0,12 га від 23.10.2001 року територія церкви, під будівництво нової церкви в с. Ошихліби, дозволено церковній громаді проектування та будівництво церкви на виділеній земельній ділянці, зобов'язано церковну громаду замовити проектно-кошторисну документацію на будівництво церкви і приступити до будівництва церкви після розробки та погодження проектно-кошторисної документації (т.с. 1, а.с. 17).
В 1992 році було виготовлено робочий проект церкви в селі Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, замовником якого виступила сільська рада с. Ошихліби. Аналіз цього проекту підтверджує, що його виготовлено виконавцем на благодійній основі, безоплатно. Одночасно, згідно з книгою другою (інженерно-геологічні роботи) технічного заключення про інженерні розвідування для будівництва церкви в селі Ошихліби Кіцманського району, три з чотирьох примірників цього технічного заключення направлено саме до церковної громади села Ошихліби, тобто до позивача.
Відповідно до частини 3 статі 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач, відповідач та інші особи, в тому числі, члени територіальної громади села Ошихліби, приймали участь у будівництві спірного об'єкту.
Відповідно до статті 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, суд доходить висновку, що споруда нової церкви в с. Ошихліби є об'єктом спільної сумісної власності осіб, що прийняли участь у її будівництві, і яка до її реєстрації в установленому порядку не вважається об'єктом нерухомого майна у розумінні ст. 181, ч. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України.
Згідно з статтею 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном, вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
Враховуючи відсутність згоди одного з співвласників майна (позивача у даній справі) на розпорядження спірним майном у вигляді передачі його в комунальну власність, відповідач, прийнявши рішення №32/5 від 03.04.2008 року про оформлення комунальної власності на незавершену будівлю нової церкви за територіальною громадою села в особі Ошихлібської сільської ради, порушив права позивача як співвласника спірного майна.
Таким чином, враховуючи, що оспорюване рішення відповідача за №32/5 від 03.04.2008 року, прийнято всупереч вимог вищезазначеного чинного законодавства України, а також порушує права та охоронювані законом інтереси Релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви, позивачем правомірно заявлено вимогу про визнання його недійсним.
Позовну вимогу про скасування і визнання нечинним рішення ХХІІІ сесії V скликання № 81-ХХІІІ/09 16.10.2009 року «Про розгляд заяви», слід також вважати обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, виходячи з того, що при прийнятті цього рішення, відповідач діяв як власник будівлі нової церкви, який дозволив іншій особі (релігійній організації Свято-Миколаївської УПЦ КП) впорядкувати територію навколо належного йому майна.
Разом з тим, господарський судом встановлено, що відповідач не мав підстав для набуття (оформлення) у комунальну власність спірної будівлі, а тому не володіє повноваженнями власника щодо надання дозволу на благоустрій території навколо цієї будівлі.
Зазначене рішення відповідача порушує права позивача, який є власником будівельних матеріалів та інших активів, укладених у будівництво нової церкви, і також може претендувати на участь у благоустрої навколишньої території.
При цьому суд зазначає, що встановленими обставинами справи не визнається, і не може визнаватись за учасниками цієї справи право власності на спірне майно з визначенням конкретних розмірів витрат чи участі в будівництві, оскільки така констатація не входить до предмету спору. Разом з тим, встановлення даних обставин, пов'язаних з наявністю у сторін суб'єктивного права спільної сумісної власності на спірне майно, є необхідним для з'ясування факту порушення, при прийнятті спірних рішень, прав позивача.
Доводи відповідача, що особа, яка підписала позовну заяву, і сам позивач не мають процесуальної дієздатності, спростовуються наявними у справі доказами (10,11-12,13,20,21).
Посилання відповідача на те, що земельна ділянка під будівлею нової церкви не виділена позивачеві в установленому порядку, а перебуває в комунальній власності, що робочий проект церкви було замовлено сільською радою і що саме власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, суд до уваги не бере, оскільки на даний час нова будівля церкви не завершена будівництвом, матеріальної участі відповідача у будівництві нової церкви суд не встановив, а позивач приймав участь у її спорудженні й відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які ним були використані в процесі цього будівництва.
Твердження відповідача, що нова церква будувалася не за кошти релігійної організації (позивача) як юридичної особи, а на пожертви окремих громадян і підприємців, які знаходяться на території села також не в повній мірі відповідають дійсності.
З наявних у матеріалах справи документів видно, що позивачу передавалися пожертви на будівництво нової церкви і встановлено використання цих пожертв на таке будівництво.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.
У даному випадку посилання відповідача на статтю 730 Цивільного кодексу України є недоречним, тому що у разі пожертви речі, які були її предметом, переходять у власність одержувача пожертви, відтак, твердження позивача, що релігійна організація Української Православної Свято-Костянтинівської церкви є власником пожертв, які передавалися її парафіянами для будівництва нової церкви, та, відповідно, й частини спільного майна, створеного за рахунок таких пожертв, відповідає вимогам закону і фактичним обставинам справи.
Доводи позивача, що облік пожертв і розрахунки за матеріали проводилися через рахунок Ошихлібської апостольської православної церкви Костянтина і Єлени у той час як офіційна назва позивача інша -релігійна організація Української Православної Свято-Костянтинівської церкви і це по суті різні юридичні особи суд до уваги не бере.
Як у даній справі, так і в справах № 5/163 та 9/94 встановлено, що з дня державної реєстрації статуту позивача з 20.11.1991 року до дня державної реєстрації третьої особи (21.02.2006 року) іншої зареєстрованої в установленому порядку релігійної організації в с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, крім релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви не було. Зазначення позивачем у своїй назві в окремих випадках слова «апостольська»свідчить не про те, що це інша релігійна організація, а про окреме посилання на одну з відмінних ознак Української Православної церкви (Українська Православна Церква), до складу якої відноситься позивач.
Отже, суд доходить висновку, що виписки по банківському рахунку, чекові книжки та інші первинні документи, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, є належними доказами по справі.
Доводи третьої особи, наведені у відзиві на позовну заяву т.с. 1, а.с. 61-63) та додатках до відзиву також не спростовують встановленого в судовому засіданні факту, що позивач як релігійна організація -юридична особа брав участь у будівництві нової церкви в с. Ошихліби і є власником частини будівельних матеріалів та інших активів, витрачених на це будівництво. Однак, з огляду на предмет спору розмір такої участі не є предметом дослідження у даній справі. Разом з тим, враховуючи, що державну реєстрацію третьої особи -Свято-Миколаївської Української Православної церкви Київського Патріархату Чернівецької єпархії проведено 21.02.2006 року, починаючи з цього часу, зазначена релігійна організація, дійсно, могла на законних підставах набувати право власності на спірне майно.
За таких обставин позов підлягає задоволенню.
Судові витрати при цьому стягуються з відповідача на користь позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 03 квітня 2008 року №32/5 «Про оформлення права комунальної власності на незавершену будівництвом будівлю нової церкви».
3. Визнати недійсним рішення ХХІІІ сесії V скликання Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 16 жовтня 2009 року № 81-ХХІІІ/09 «Про розгляд заяви».
4. Стягнути з Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області (с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, код ЄДРПОУ 04417530) на користь релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви (с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, код ЄДРПОУ 22852086) 170 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Суддя О.В. Гончарук