33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"05" жовтня 2011 р. Справа № 5019/2017/11
Суддя Войтюк В.Р. розглянувши матеріали справи
за позовом: Заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України в особі Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Рівненського управління ПАТ "Державний ощадний банк"
до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
про визнання недійсним договору
В засіданні приймали участь:
Від позивача : Гордійчук С.В., Пелих А.Б.
Від відповідача : не з'явився.
від відповідача: ОСОБА_2
Від органу прокуратури: Ониськевич А.С.
Заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України в особі Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Рівненського управління ПАТ "Державний ощадний банк" звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2010 року, укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 з таких підстав: 12.01.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України»та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за яким іпотекодавець (ОСОБА_1) з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з Договору відновлювальної кредитної лінії, передає в іпотеку, а Іпотекодержатель (ПАТ «Державний ощадний банк») цим приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому Договорі, предмет іпотеки, який належить іпотекодавцю на праві власності.
Відповідно до п.1.2 договору, предметом договору є нерухоме майно, а саме: приміщення офісу, що має загальну площу 51,2 кв.м. зі всіма невід'ємними приналежностями, що є власністю іпотекодавця та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Ч.2 ст.586 ЦК України встановлює, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його у користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Згідно п.9.1 Договору, одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору накладається заборона на відчуження предмету іпотеки. Договір посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в день підписання договору 12.01.2008 року.
Ст.630 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Проте, всупереч вказаним положенням закону та договору, 01.05.2010 року ОСОБА_1 уклала договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого передала СПД ФО ОСОБА_2 в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що є предметом вказаного вище договору іпотеки від 12.01.2008 року.
Ст.12 Закону України «Про іпотеку»встановлено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування, без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Таким чином, надання приміщення, що перебувало в заставі банку, без його письмової згоди, прямо порушує норми чинного законодавства та умови договору. Що є підставою для визнання його недійсним.
Відповідно до ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Представники Кабміну України та Державного Ощадного банку України позовні вимоги підтримали.
Відповідач СПД -ФО ОСОБА_2 визнала позовні вимоги і пояснила, що на даний час приміщенням не користується, проте, договір оренди не розривала.
Відповідач СПД-ФО ОСОБА_1 двічі явку представника в судове засідання не забезпечила, двічі звернулась про перенесення розгляду справи без надання доказів обгрунтованості кллопотання.
Пояснення останньої по суті позовних вимог до суду не надійшло.
Оскільки відповідач був завчасно повідомлений про день та час судового розгляду та мав можливість в розумні терміни довести до відома суду свої доводи та міркування стосовно позовних вимог, однак своїми правами визначеними ст.22 ГПК України не скористався, то суд вважає можливим розгляд справи по суті позовних вимог, без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників, вивчивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд Рівненської області прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення , з огляду на таке.
Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено ст. 121 Конституції України та ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Однією із форм представництва є звернення до суду з позовами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.
Підставою представництва інтересів держави у суді є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших-державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою.
Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» є одним з найбільших банків, засновником якого є держава в особі Кабінету Міністрів України та 100% акцій у статутному капіталі якого належить державі.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та Статуту Банку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2003 року за №261, держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій, які їй належать у статутному капіталі Банку, через органи управління - наглядову раду банку, яка здійснює контроль за діяльністю банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку.
Відповідно до критеріїв, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 року №999 «Про визначення критеріїв віднесення об'єктів державної власності до таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»належить до підприємств (організацій), що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, а тому позов в інтересах держави прокурором пред'явлено обгрунтовано.
Установлено, що 12.01.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за яким іпотекодавець (ОСОБА_1) з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливав з Договору відновлювальної кредитної лінії, передає в іпотеку, а Іпотекодержатель (ПАТ «Державний ощадний банк») цим приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому Договорі, предмет іпотеки, який належить іпотекодавцю на праві власності.
Відповідно до п.1.2 договору, предметом договору є нерухоме майно, а саме: приміщення офісу, що має загальну площу 51,2 кв.м. зі всіма невід'ємними приналежностями, що є власністю іпотекодавця та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Ч.2 ст.586 ЦК України встановлює, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його у користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Аналогічне положення сторони погодили у договорі. Так, відповідно до п.2.2 договору, іпотекодавець не має права без письмової загоди іпотекодержателя розпоряджатись будь-яким чином предметом іпотеки або його частиною, зменшувати без належних на те підстав, наявність яких повинна бути письмово обґрунтована іпотекодавцем, якісні та кількісні показники предмета іпотеки, проводити капітальний ремонт предмета іпотеки, а також укладати стосовно предмета іпотеки договори оренди (найму), лізингу, та будь-які інші договори, що встановлюють обтяження предмета іпотеки.
Згідно п.9.1 Договору, одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору накладається заборона на відчуження предмету іпотеки. Договір посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в день підписання договору 12.01.2008 року.
Ст.630 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Проте, всупереч вказаним положенням закону та договору, 01.05.2010 року ОСОБА_1 уклала договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого передала СПД ФО ОСОБА_2 в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що є предметом вказаного вище договору іпотеки від 12.01.2008 року.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частина 1 ст. 203 цього Кодексу встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Ст.12 Закону України «Про іпотеку»встановлено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування, без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Таким чином, надання приміщення, що перебувало в заставі банку, без його письмової згоди, прямо порушує норми чинного законодавства та умови договору і є підставою для визнання його недійсним.
Відповідно до ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно вимог ст.49 ГПК України судові витрати покласти на відповідачів.
На підставі викладеного керуючись ст.ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.10 р. укладений між суб'єктами підприємницької діяльності ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Стягнути фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) до Державного бюджету України 42,50 грн. державного мита.
Стягнути фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) до Державного бюджету України 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнути фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ЄДРАПОУ НОМЕР_2) до Державного бюджету України 42,50 грн. державного мита.
Стягнути фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ЄДРАПОУ НОМЕР_2) до Державного бюджету України 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Суддя Войтюк В.Р.
Повний текст рішення складений "10" жовтня 2011року