79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.10.11 Справа№ 5015/5696/11
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ-Комфорту Львів” (м.Львів)
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛьвівТоргРоздріб” (м.Львів)
про:стягнення заборгованості за виконані роботи в розмірі 47 596,00 грн.
Суддя:В.М. Пазичев
При секретарі:І.Є.Башак
Представники сторін:
від позивача:ОСОБА_1-представник, довіреність від 20.01.2011 року
від відповідача:Не з”явився
Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.
Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ-Комфорту Львів” (м.Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛьвівТоргРоздріб” (м.Львів) про стягнення заборгованості за виконані роботи в розмірі 47 596,00 грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 29.09.2011 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 04.10.2011 року. Ухвалою від 04.10.2011 року розгляд справи відкладено до 11.10.2011 року, у зв»язку з неявкою представника відповідача.
Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 29.09.2011 року, про відкладення від 04.10.2011 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задоволити позов з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 29.09.2011 року, про відкладення від 04.10.2011 року не виконав, відзив на позов не представив, явку повноважного представника не забезпечив, хоча і був належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується реєстром вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області від 29.09.2011 року, від 05.10.2011 року, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов”язковою.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, в присутності представника позивача.
Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 11.10.2011 року.
Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
30.08.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Світ-Комфорту Львів” (надалі -позивач) виконало для Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛьвівТоргРоздріб» (надалі -відповідач) роботи за актом виконаних робіт по монтажу метало пластикових виробів №3008-02 на суму 47 596,00 грн.
На думку позивача, між сторонами даної справи шляхом виконання позивачем робіт та прийняття відповідачем цих робіт було укладено усну угоду, згідно з якою позивач зобов»язався виконати роботи та передати у власність відповідача, а відповідач - прийняти та оплатити роботи.
Однак, за твердженням позивача, відповідач не оплатив виконані роботи, у зв»язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 47 596,00 грн.
Зобов»язання по оплаті отриманих робіт виникло у відповідача перед позивачем відповідно до норм ст.530 ЦК України, тобто, з моменту вимоги про оплату. За твердженням позивача, такою вимогою являється лист про сплату заборгованості вих.№51 від 02.08.2011 року, який отриманий відповідачем 08.08.2011 року, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення.
За підрахунком позивача, станом на момент звернення з позовом заборгованість відповідача перед позивачем становить 47 596,00 грн.
На момент розгляду справи відповідач докази погашення боргу суду не представив.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.
Відповідно до вимог ст. 759 Цивільного Кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Нормами статтей 202, 205 ЦК України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов»язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Норми статті 181 ГК України визначають загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, згідно ч.1 цієї статті, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Отримання виконаних робіт за актом не суперечить вимогам ч.4 ст.202 ЦК України та ч.1 ст.181 ГК України.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, проти позовних вимог, у встановленному чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.
Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив і не подав докази погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ-Комфорту Львів” (м.Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛьвівТоргРоздріб” (м.Львів) про стягнення заборгованості за виконані роботи в розмірі 47 596,00 грн. є обгрунтованим та підлягає до задоволення.
Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.
Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.
Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №7084 від 20.09.2011 року на суму 475,96 грн. про сплату державного мита та платіжне доручення №7085 від 20.09.2011 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 785 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, 231, 232 ГК України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 121 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛьвівТоргРоздріб” (79000, м.Львів, вул.Миколайчука,8/31, код ЄДРПОУ 31978969, інші реквізити в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ-Комфорту Львів” (79005, м.Львів, вул.Саксаганського,16/2; поштова адреса: 79069, м.Львів, вул.Шевченка,313, код ЄДРПОУ 32711938) - 47 596 (сорок сім тисяч п»ятсот дев»яносто шість) грн. 00 коп. боргу, 475 (чотириста сімдесят п»ять) грн. 96 коп. сплаченого державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.
Суддя Пазичев В.М.