ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 10/33613.10.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсоцбудінвест»
до Державного підприємства
«Центральна учбово-тренувальна база по ковзанярському спорту «Льодовий стадіон»
про визнання недійсним правочину та стягнення коштів
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Вільгельм А.Д.
У засіданні брали участь:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: ОСОБА_1. (довіреність від 7.02.2010р.).
В судовому засіданні 13 жовтня 2011 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрсоцбудінвест»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Центральна учбово-тренувальна база по ковзанярському спорту «Льодовий стадіон»(відповідач) про визнання недійсним договору позики № 4/09 від 26 травня 2009 року та стягнення грошових коштів в сумі -46 465,48 грн. з них 30 000,00 грн. -були одержані відповідачем за відповідним договором позики та 16 465,48 грн. -завданих збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач звернувся до позивача із проханням надати позику у розмірі 30 000 грн., однак при зверненні відповідач замовчав існування обставини, що перешкоджала наданню позики та вчиненню договору позики № 4/09 від 26 травня 2009 року, зокрема, щодо природи відповідного правочину, у зв'язку з чим відповідач ввів позивача в оману, внаслідок чого за твердженнями позивача договір позики № 4/09 від 26 травня 2009 року має бути визнано судом недійсним, а відповідач повинен сплатити на користь позивача все одержане за позикою та завдані внаслідок введення в оману збитки.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечував та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2011 року порушено провадження по справі, розгляд справи призначено на 5.09.2011 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5.09.2011 року розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників позивача було відкладено до 22.09.2011 року.
22 вересня 2011 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 10 жовтня 2011 року, про що сторони повідомлялися під розписку.
В судовому засіданні 10 жовтня 2011 року було оголошено перерву до 13 жовтня 2011 року, про що сторони були повідомлені під розписку.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд, -
26 травня 2009 року між позивачем (надалі -Позикодавець або Кредитор) та відповідачем (далі по тексту -Позичальник або Отримувач) (разом - сторони), було укладено договір позики № 4/09 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі -Договір або Договір позики), згідно умов п. 1.1. якого Позикодавець надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених Договором.
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору Позикодавець надав Позичальнику грошові кошти поворотної фінансової допомоги в розмірі -30 000,00 грн.
Позивач стверджує, що за своєю правовою природою Договір є -договором позики. Згідно п. 6 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»надання коштів у позику - вважається фінансовою послугою. Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами. Позивач не відповідає вимогам, що встановлені законом до фінансової установи і, відповідно, не є фінансовою установою, а тому, позивач вважає, що Позикодавець не мав права надавати Позичальнику таку фінансову послугу як позика, а отже Договір був укладений між сторонами всупереч ст.ст. 1, 4, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю.
Таким чином, як вказує позивач, Договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, як такий, що укладений Позикодавцем із порушенням його господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Позивач стверджує, що введення відповідачем позивача в оману полягає у замовчуванні Позичальником існування обставини, яка перешкоджала наданню Позикодавцем позики та вчиненню позивачем такого правочину, як укладення договору позики, тому, Договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, як такий, що вчинений позивачем під впливом обману, тобто навмисного введення його оману відповідачем, і останній при цьому має повернути позивачу все те, що він одержав за Договором, зокрема кошти в розмірі -30 000,00 грн.
Позивач вказує, що у зв'язку з укладенням та виконанням Договору Позикодавцю було завдано збитки, які полягають у позбавленні можливості використовувати у своїй господарській діяльності та отримувати від цього прибуток грошові кошти в розмірі 30 000 грн. у період з 27.05.2009р. до 11.08.2011р., розмір яких складає 8 232,74 грн., однак, сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину, внаслідок чого Позичальник зобов'язаний відшкодувати Позикодавцю збитки у подвійному розмірі, сума яких за розрахунками позивача, становить - 16 465,48 грн., тобто 8 232,74 грн. Х 2.
З відповідними твердженнями позивача відповідач не погоджувався та у своєму відзиві на позовну заяву вказав, що фінансова допомога відповідачу на поворотній основі не може вважатися ні фінансовою послугою, а ні фінансовим кредитом, тому що не передбачає ні цільового використання отриманих коштів, ні одержання їх під відсоток, ні отримання прибутку, а тому 26 травня 2009 року позивачем відповідачу за договором позики № 4/09 було надано не фінансову послугу, не фінансовий кредит, а саме поворотну фінансову допомогу.
Окрім цього, відповідач пояснив, що позивач підписавши Договір позики № 4/09 від 26 травня 2009 року розумів його природу та наслідки його укладення, що підтверджується пунктом 7.8. Договору позики № 4/09 від 26 травня 2009 року.
Відповідач також звернув увагу суду на те, що у зв'язку з правомірністю укладення сторонами Договору позики № 4/09 від 26 травня 2009 року, який не передбачає отримання позивачем прибутку чи доходу, позивач не поніс і не міг поніс збитки.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 26 травня 2009 року між сторонами було укладено договір позики № 4/09 відповідно до умов п. 1.1. якого Позикодавець надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених Договором.
Згідно п. 2.1. Договору поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в межах суми - 30 000,00 грн. Поворотна фінансова допомога надається не пізніше ніж через 3 робочих дні, з дати підписання Договору.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Позикодавець перерахував Позичальнику грошові кошти в розмірі - 30 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 65 від 26.05.2009р. (належним чином засвідчена копія платіжки міститься в матеріалах справи).
Позивач не заперечує факт укладення Договору, однак зазначає, що Позикодавець не є фінансовою установою, а тому Позикодавець не мав права надавати Позичальнику таку фінансову послугу як позика в розмірі -30 000,00 грн., , а отже Договір був укладений між сторонами всупереч ст.ст. 1, 4, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому, Договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, як такий, що укладений Позикодавцем із порушенням його господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
У відповідності до положень ст. 1.22. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що фінансова допомога - безповоротна фінансова допомога або поворотна фінансова допомога.
Безповоротна фінансова допомога - це:
сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;
сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;
сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;
основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);
сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами. Аналогічне визначення поняття - «поворотна фінансова допомога»також міститься в ст. 14 п. 14.1.257. Податкового кодексу України, за якою поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
З пунктів 1.1. та 2.1. випливає, що грошові кошти в розмірі -30 000,00 грн. -є поворотною фінансовою допомогою.
Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що поворотна фінансова допомога -це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій, як плати за користування такими коштами.
За таких обставин, зважаючи на те, що сторонами було чітко узгоджено правову природу переданих за Договором коштів в розмірі - 30 000,00 грн., а саме - поворотна фінансова допомога (п. 1.22. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), суд приходить до висновку, що передані позивачем відповідачу кошти на відповідну суму за своєю правовою характеристикою відносяться до одного з різновидів фінансової допомоги, зокрема - поворотної фінансової допомоги, що характеризується певною сумою коштів, переданою платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.
З огляду на викладене, твердження позивача про те, що Позикодавець надав Позичальнику грошові кошти як позику в розумінні фінансової послуги в аспекті Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»є необґрунтованими.
Окрім цього, зважаючи на те, що поворотна фінансова допомога може надаватися у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами особами, які можуть і не відноситися до фінансових установ, посилання позивача про те, що Позикодавець не є фінансовою установою, а тому в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»не мав спеціальної правосуб'єктності щодо надання відповідачу позики в розмірі -30 000,00 грн. є недоведеними.
Положеннями ч. 1 статті 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Пунктом 20 Постанови Пленуму верховного суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»визначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Згідно із ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
У відповідності до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зі змісту п. 7.8. Договору вбачається, що договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у 2-х автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із сторін.
Таким чином, враховуючи те, що сторонами було взаємно досягнуто згоди щодо правової природи переданих за Договором коштів в розмірі -30 000,00 грн. та й інших умов Договору в цілому, суд приходить до висновку, що позивачем, в силу ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не доведено факт навмисного введення Позичальником Позикодавця в оману чи замовчування обставин, які мають істотне зазначення, зокрема, щодо природи укладеного між сторонами правочину.
Так, зважаючи на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог про визнання в судовому порядку недійсним повністю з моменту його вчинення договору позики № 4/09 від 26 травня 2009 року з підстав відсутності спеціальної правосуб'єктності та введення в оману однією із сторін правочину, суд дійшов висновку, про встановлення факту відсутності у позивача матеріально-правових підстав для стягнення з відповідача переданої за Договором поворотної фінансової допомоги розмірі - 30 000,00 грн. та заявлених до стягнення збитків в розмірі - 16 465,48 грн.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Котков
Дата підписання повного тексту рішення 18.10.2011р.