01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"18" жовтня 2011 р. Справа № 20/105-11
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом cелянського (фермерського) господарства «Криниця»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро»
про визнання недійсним пункту договору
секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1. -доручення № 02/09-11 від 10.08.2011 р.
від відповідача: ОСОБА_2. -довіреність № 1010/01 від 10.10.2011 р.
Обставини справи:
Селянське (фермерське) господарство «Криниця»(далі -позивач, СФГ «Криниця») звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро»(далі -відповідач, ТОВ «Спектр-Агро») про визнання недійсним пункту договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.03.2010 р. між СФГ «Криниця»та ТОВ «Спектр-Агро»був укладений договір поставки № 1203/10-Ч на умовах товарного кредиту, предметом якого є поставка відповідачем позивачеві товару, зазначеного у додатках до договору, який позивач зобов'язувався отримати та сплатити за нього встановлені у договорі кошти.
Розділом 7 договору визначено відповідальність сторін, зокрема, в пункті 7.3 договору зазначено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості ціни товару та/або відсотків за користування товарним кредитом, позивач сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення.
Поряд з цим, у пункті 7.5 договору встановлено, що у випадку прострочення грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків покупець (позивач) сплачує на користь постачальника (відповідач) штраф за неправомірне користування коштами в розмірі 28 відсотків річних з простроченої суми.
Позивач вважає, що у даному випадку за одне й те саме порушення умов договору у вигляді прострочення грошового зобов'язання, він має нести подвійну відповідальність шляхом сплати пені за пунктом 7.3 договору та штрафу за пунктом 7.5 договору, що, на думку позивача, суперечить приписам чинного законодавства.
Так, згідно з 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ч. 6 цієї статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.
Таким чином, позивач, на його переконання, згідно умов договору має нести відповідальність саме за грошове зобов'язання у разі його порушення, тобто сплатити лише пеню, яка обчислюється подвійною обліковою ставкою НБУ згідно із спеціальним законом - Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання», оскільки штраф та пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності, і, відповідно, не можуть застосовуватись одночасно.
Крім того, позивач наголошував, що згідно ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
У зв'язку з викладеним, посилаючись на приписи ст. ст. 203, 215, 217 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати недійсним пункт 7.5 договору, яким передбачено сплату штрафу у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та відсотків.
Розгляд справи відкладався.
У судовому засіданні 18.10.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримував, представник відповідача проти позову заперечив, подавши до суду відзив на позовну заяву б/н від 18.10.2011 р., в якому відповідач, зокрема, посилається на те, що п. 7.5 договору поставки № 1203/10-Ч від 12.03.2010 р. не суперечить вимогам чинного законодавства України.
На думку відповідача, у даному випадку не може йтися про застосування подвійної відповідальності за одне й те ж порушення, оскільки штраф і пеня відповідно до ст.ст. 546 та 549 ЦК України є не видами юридичної відповідальності, а видами забезпечення виконання зобов'язання, щодо одночасного застосування яких законодавство України обмежень не містить, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати порушеними вимоги ст. 61 Конституції України.
Окрім того, 18.10.2011 р. ТОВ «Спектр-Агро»було подано до господарського суду клопотання б/н від 18.10.2011 р. про припинення провадження у справі на підставі приписів п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки іншим господарським судом вже було розглянуто спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Зазначене клопотання було залишено судом без задоволення з огляду на те, що господарським судом Полтавської області було прийнято рішення у справі № 18/2049/11, в якій позивачем виступало ТОВ «Спектр-Агро», а позов був заявлений до СФГ «Криниця»про стягнення 584990,92 грн. заборгованості за договором поставки № 1203/10-Ч від 12.03.2010 р., у зв'язку з чим підстави для застосування приписів п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України є відсутніми.
У судовому засіданні 18.10.2011 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
встановив:
12.03.2010 р. між ТОВ «Спектр-Агро»(постачальник) та СФГ «Криниця»(покупець) укладено договір поставки № 1203/10-Ч, згідно з п. 1.1 якого у строки, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.
Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та термін оплати товару та нарахованих відсотків, інші умови визначені в додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).
За умовами розділу 3 договору покупець зобов'язаний, зокрема, провести оплату за товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку, передбаченого п.п. 2.2, 2.3, 2.10, 2.11 договору та в наступні терміни: частину вартості (ціни) товару, яка оплачується авансом: в термін, визначений в додатку № 1 до договору в рядку «Дата оплати авансової суми»; в сумі, визначеній в додатку № 1 в рядку «Загальна вартість товару, оплата якої здійснюється авансом»; відстрочені платежі по товарному кредитуванню - в терміни, визначені сторонами у відповідній таблиці додатку № 1 до договору; відсотки за користування товарним кредитом - в терміни, встановлені договором.
Сторонами у договорі було встановлено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом, покупець сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення (пункт 7.3 договору).
Крім того, покупець відшкодовує збитки, завдані постачальнику невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов'язань по цьому договору. Сторони встановлюють розмір збитків постачальника в твердій сумі в розмірі 20 (двадцять) відсотків неоплаченої вартості (ціни) товару. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку (штраф) (пункт 7.4 договору).
Поряд з цим, згідно з умовами пункту 7.5 договору, у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, покупець сплачує на користь постачальника штраф за неправомірне користування коштами в розмірі 28 (двадцять вісім) відсотків річних з простроченої суми.
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач вважає наведений пункт 7.5 договору недійсним з огляду на неможливість подвійного застосування відповідальності у вигляді сплати пені та штрафу за одне й те саме порушення - прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наданих представником позивача в засіданні суду пояснень слідує, що позивач вважає умови пункту 7.5 договору такими, що суперечать приписам статті 61 Конституції України та частини 6 статті 231 Господарського кодексу України.
Дослідивши доводи позивача, заперечення відповідача та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань) є договір.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі - боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі - кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до пункту 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Отже, частини 2 та 3 даної статті на законодавчому рівні розглядають штраф та пеню як різновиди неустойки.
Відповідно, кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У свою чергу, пеня як різновид неустойки характеризується наступними ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Таким чином, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.
Поряд з цим слід зазначити, що згідно з приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про відсутність прямої заборони законодавцем одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, що підтверджується також приписами ч. 2 ст. 231 ГК України.
Таким чином, законодавство не встановлює обмежень щодо права сторін передбачити в договорі одночасне застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання, і таке застосування чинному законодавству не суперечить, встановлюється лише обмеження щодо розміру стягнення такої форми неустойки як пеня відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
(Аналогічні правові позиції викладені у постановах Вищого господарського суду України від 05.07.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010, від 19.01.2011 р. у справі № 15/101-10, від 01.02.2011 р. у справі № 15/098-10).
Водночас, посилання позивача на приписи ст. 61 Конституції України в обґрунтування своїх доводів щодо незаконного одночасного стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання не може братися судом до уваги, оскільки згадана стаття Конституції України міститься в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина»і, відповідно, регулює питання недопустимості подвійної юридичної відповідальності громадянина (фізичної особи) за одне і те ж саме правопорушення, а не цивільно-правової відповідальності суб'єкта господарювання (юридичної особи).
(Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 05.07.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010).
Слід зазначити також, що згідно з частиною 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Так, згідно зі статтею 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста).
Статтею 217 Кодексу передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Враховуючи наведене вище, в момент вчинення правочину пункт 7.5 договору не суперечив вимогам чинного законодавства.
Згідно з приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено у даному випадку наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання договору повністю чи частково недійсним, а відтак позовні вимоги у даній справі про визнання недійсним пункту 7.5 договору поставки № 1203/10-Ч від 12.03.2010 р. є необґрунтованими, і підстави для їх задоволення відсутні.
Судові витрати, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суддя В.М. Бабкіна
Дата підписання рішення -24.10.2011 р.