ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 40/12613.10.11
За позовом Приватного підприємства „Моноліт”
до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями ДОКА Україна Т.О.В.”
про визнання договору оренди недійсним
Суддя Пукшин Л.Г.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1- за довіреністю № 033 від 15.03.11.
В судовому засіданні 13.10.11 в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Приватне підприємство „Моноліт” звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями ДОКА Україна Т.О.В.” про визнання договору оренди від 03.07.06 № 6.79 недійсним.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.02.2011 було порушено провадження у справі № 35/17-488-2011, розгляд призначено на 01.03.2011.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.03.2011 року, суд, керуючись ст.ст. 15, 17 ГПК України та враховуючи, що відповідач зареєстрований за адресою: 04210 м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 20-а, вирішив передати справу № 35/17-488-2011 за підсудністю до господарського суду м. Києва.
Відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України справу № 35/17-488-2011 передано для подальшого розгляду судді Пукшин Л.Г.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.04.11 справу № 35/17-488-2011 прийнято до провадження судді Пукшин, вирішено присвоїти справі № 40/126 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 21.04.11.
11.04.11 до господарського суду м. Києва надійшов лист з господарського суду Одеської області № 35/17-488-2011/2273/2011 від 05.04.2011 з проханням повернути зазначену справу до господарського суду Одеської області у зв'язку з надходженням апеляційної скарги приватного підприємства „Моноліт” на ухвалу господарського суду Одеської області від 22.03.2011 по справі № 35/17-488-2011.
Ухвалою суду від 12.04.11 вирішено зупинити провадження у справі № 40/126 до розгляду Одеським апеляційним господарським судом апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Одеської області від 22.03.2011 по справі № 35/17-488-2011.
01.06.2011 до Господарського суду м. Києва надійшли матеріали справи № 35/17488-2011 разом з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.11, якою апеляційну скаргу ПП „Моноліт” залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Одеської області від 22.03.11 по справі № 35/17488-2011 без змін.
21.06.11 до господарського суду м. Києва надійшов запит з Одеського апеляційного господарського суду з проханням повернути зазначену справу у зв'язку з надходженням касаційної скарги приватного підприємства „Моноліт” на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.2011.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.08.11 касаційну скаргу ПП „Моноліт” залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.03.11 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.11 у справі № 35/17488-2011 без змін, справу повернуто до Господарського суду м. Києва.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.08.11 поновлено провадження у справі № 40/126, розгляд справи призначено на 27.09.11.
Розгляд справи 27.09.11 не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Пукшин Л.Г. на лікарняному, слухання справи перенесено на 13.10.11.
У судове засідання 13.10.11 представник відповідача з'явився, надав відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання 13.10.11 не з'явився, вимог суду, викладених в ухвалі про порушення провадження у справі, не виконав, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва від було надіслано на адресу позивача, що зазначена в позовній заяві - 65014 м. Одеса, Лідерівський б-р, 19/21, отже позивач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.
Судом заслухані пояснення представника відповідача, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив:
03.07.2006р. між Приватним підприємством „Моноліт” (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дока Україна Т.О.В." (орендодавець) було укладено договір оренди майна (оперативна оренда) № 6.79 (далі -договір).
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець приймає на себе зобов'язання надати орендарю у тимчасове користування та за плату елементи опалубки (майно) згідно додатку 1 (специфікація елементів опалубки), яка є невід'ємною частиною цього договору, а орендар зобов'язується прийняти зазначене майно та своєчасно здійснювати оплату орендних платежів.
Згідно з п. 3.1 Договору плата за тимчасове користування майном згідно Додатку №1 (орендна плата) розраховується за фактичний термін користування майном і складає 3,9% на місяць від загальної вартості майна, що передається у тимчасове користування орендарю та становить суму у розмірі 13061,26 грн., у тому числі ПДВ -2176,88 грн.
Додатком № 1 до Договору сторонами визначено склад, вартість майна (334904,16 грн.) та розмір орендної плати (3,9% від вартості майна - 13061,26 грн.).
Пунктом 3.2 Договору встановлено, що у разі передачі у тимчасове користування орендаря частини майна, інших або додаткових елементів, розмір орендної плати змінюється пропорційно зміні комплектації елементів, що фактично передані.
Додатками № 2-20 до Договору сторонами погоджено додаткову специфікацію елементів опалубки, згідно з якою визначено вартість майна, що передається в оренду та орендну плату.
30.03.07 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 6.79 оренди майна від 03.07.06, відповідно до умов якої дійшли згоди, що з квітня 2007 року плата за тимчасове користування майном, що передане згідно договору орендарю, розраховується за фактичний термін користування майном і складає 3,7 % на місяць від загальної вартості майна, що перебуває в орендному користуванні орендаря.
Фактичний обсяг майна, що передається орендодавцем орендарю підтверджується відповідними товаророзпорядчими документами (накладна на переміщення та/або акт прийому передачі) (п.3.3 договору).
Відповідно до п. 3.5 Договору орендна плата незалежно від її розміру щомісяця перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця з урахуванням фактичної кількості майна, що перебуває в орендному користуванні орендаря, при цьому 50% від загальної орендної плати на місяць орендар зобов'язується сплачувати орендарю шляхом передплати до 3 числа кожного відповідного місяця оренди.
Згідно п. 4.5 Договору документом, що засвідчує факт та обсяг передачі майна орендарю, є відповідна накладна та/або акт прийому-передачі, що підписується представниками обох стороні та вручаються орендодавцем орендарю в момент фактичного відвантаження майна в повному обсязі або в окремій його частині.
Згідно п.10.2. договору, положення Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 року на цей Договір не поширюється.
На виконання умов Договору відповідачем надано у тимчасове користування майно, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг по оренді майна, а позивачем здійснено часткову оплату орендних платежів, що підтверджується поясненнями відповідача.
Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що при укладенні договору та протягом строку його дії сторонами не було погоджено вартість майна з урахуванням її індексації, оскільки відповідно до умов договору, вартість орендованого майна була вказана у відповідних додатках без жодного згадування чи вказана з урахуванням чи без урахування її індексації. Оскільки вартість майна з урахуванням її індексації є складовою частиною об'єкту оренди, то її непогодження надає підстави стверджувати щодо непогодження сторонами об'єкту оренди.
Крім того, за твердженням позивача, у договорі не вказаний розмір орендної плати з урахуванням її індексації, оскільки розмір орендної плати виражений у процентному відношенні до вартості майна, а оскільки сторонами не погоджено індексується чи не індексується вартість майна, то відповідно сторони не дійшли згоди і щодо необхідності індексації орендної плати -в результаті чого не погодили розмір орендної плати з урахуванням її індексації. Також позивач зазначає, що сторони не погодили порядок використання амортизаційних відрахувань.
Керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 236, 638 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 175, 179, 180, 283, 284 ГК України, позивач просить суд визнати договір оренди майна № 6.79 від 03.07.06 недійсним з моменту його укладення.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 627 Цивільного кодекс України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом вказаних норм, сторони є вільними в укладенні договору, а його умови є обов'язковими до виконання.
Із положень спірного договору вбачається, що обсяг передачі майна орендарю погоджувався в момент фактичного відвантаження майна, а документом, що засвідчує факт та обсяг такого майна є відповідна накладна та/або акт прийому-передачі (п.4.3).
На момент укладання Договору в оренду було передано майно відповідно до додатку № 1 до Договору, яким визначено загальну вартість такого майна та орендну плату, що відображено як в додатку № 1, так і в п. 3.1 Договору.
Пунктом 3.2 Договору встановлено, що у разі передачі у тимчасове користування орендаря частини майна, інших або додаткових елементів, розмір орендної плати змінюється пропорційно зміні комплектації елементів, що фактично передані.
Судом встановлено, що до вказаного Договору сторони склали додатки № 2-20 "Додаткові специфікація елементів опалубки до Договору" та Інструкцію щодо повернення елементів опалубки "Дока" за договорами оренди (оперативної оренди), які є його невід'ємною частиною.
Відповідними додатками до Договору сторони погоджували розмір вартості майна, що передається в оренду, та розмір орендної плати за користування таким майном.
Суд відзначає, що розмір орендної плати, визначеної п. 3.1 Договору розрахований відповідно до додатку №1 до Договору, в той час як додатками № 2-20 змінювався обсяг майна, що передавався в оренду, а отже і вартість такого майна.
Відповідно до п.3.6 договору сторони можуть провести корегування та відповідні зміни загальної орендної плати в разі зростання офіційного курсу Євро по відношенню до національної валюти України (гривні), що встановлюється НБУ, більш ніж на 3% по відношенню до офіційного курсу НБУ, який діяв на момент підписання договору.
Таким чином, орендна плата з урахуванням її індексації закріплена у Розділі 3 “Орендна плата та порядок проведення розрахунків” Договору та підписаних сторонами Додаткових специфікаціях елементів опалубки (додатки № 2-20 до Договору).
Відповідно до ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 284 Господарського процесуального кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Відповідно до пункту 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, положеннями чинного законодавства України розрізняється поняття недійсності та неукладеності договору.
За змістом п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. непогодження сторонами всіх істотних умов договору може свідчити про неукладеність такого договору, що виключає можливість визнання його недійсним.
Суд відзначає, що виходячи із безпосереднього змісту Договору з урахуванням додатків та враховуючи фактичне виконанням сторонами умов Договору (надання відповідачем в користування майна та сплата позивачем орендних платежів), відсутні підстави для висновку про неукладеність спірного договору.
Судом встановлено, що оспорюваний договір має всі ознаки договору оренди і у ньому враховані всі істотні умови договору оренди
Стосовно визначення в договорі порядку використання амортизаційних відрахувань, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 10.5 договору з питань, не врегульованих положеннями договору, сторони керуються чинним законодавством України.
Згідно зі ст. 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Водночас, передбачені ст. 284 ГК України істотні умови договору оренди (індексація орендної плати, порядок відновлення орендованого майна тощо) не є обов'язковими для суб'єктів права приватної власності, чиє майно є об'єктом оренди, за винятком випадків, коли орендарями виступають державні підприємства. Об'єкт оренди за договором № 6.79 належить позивачу на праві приватної власності. В свою чергу, відповідач (орендар) також не є державним чи комунальним підприємством.
Суд враховує, що норми Глави 58 (найм) ЦК України не передбачають таких обов'язкових істотних умов договору оренди нерухомого майна, як-то: індексація орендної плати, порядок використання амортизаційних відрахувань та відновлення орендованого майна, недосягнення згоди по яким стало підставою для визнання судом договору оренди неукладеним. Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 27.07.2010 по справі № 3/101.
Таким чином, юридичні особи самостійно вирішують, з ким і які договори укладати та вільно узгоджують їхні умови. Позивачем не надано доказів, що умови договору не були погоджені сторонами договору, а також те, що він звертався до відповідача з пропозицією внесення змін до договору.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Вказаний обов'язок покладається на позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Таким чином, позивач належними та допустимими засобами доказування не довів наявності обставин з якими приписи чинного законодавства передбачають недійсність спірного договору.
За таких обставин, правові підстави для визнання договору оренди майна № 6.79 від 03.07.09 недійсним з викладених у позовній заяві підстав відсутні, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.
Судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Пукшин Л.Г.
дата підписання рішення 14.10.2011 р.