13.10.11р.Справа № 31/5005/11236/2011
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська торгова компанія», м. Новомосковськ, Дніпропетровська область
до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Фактор», м. Дніпропетровськ
про визнання недійсною угоди
Суддя Єременко А.В.
Представники:
Від позивача:ОСОБА_1., дов. № 1 від 15.03.11р.;
Від відповідача:не з'явився.
Позивач звернувся з позовом до відповідача та просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу товару №ДГ-0000025 від 01.10.1009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Придніпровська торгова компанія»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Фактор».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не надав позивачу документи на підтвердження якості товару, поставленого згідно спірного договору та копію товаротранспортної накладної на підтвердження факту поставки товару в кількості, зазначеній у видаткових накладних. Позивач вказує, що свої зобов'язання за спірним договором виконав та перерахував на поточний рахунок відповідача кошти за поставлений товар.
Відповідач до судового засідання не з'явився, відзив та витребувані судом документи не надав. Господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами (ст. 75 ГПК України), оскільки відповідач був повідомлений про час та місце судового засідання (ухвали суду надсилалися за місцезнаходженням відповідача згідно реєстраційних документів).
В судовому засіданні 13.10.2011р. оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -
01.10.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Фактор»(Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Придніпровська торгова компанія»(Покупець) був укладений договір купівлі-продажу товару №ДГ-0000025 (надалі -Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю олію соняшникову в кількості, згідно рахунку-фактури та накладних, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього суму згідно накладних.
За п.п.3.2.2 п. 3.2 Договору Покупець зобов'язаний здійснити перевірку при прийомі товару по кількості, якості, скласти і підписати відповідні документи (акт прийому, накладні і т.д.).
Згідно ч.1ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству ( ч.4 ст. 179 ГК України).
Частиною 7 ст. 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Одним із способів захисту, визначених статтею 16 ЦК України, є визнання правочину недійсним.
Позивач посилається на те, що відповідач не надав позивачу одночасно з товаром документи (сертифікат якості), що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром, копію товаротранспортної накладної на підтвердження факту поставки товару в кількості, зазначеній у видаткових накладних та просить визнати Договір недійсним, як такий, що суперечить чинному законодавству України, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що і є причиною спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Відповідно до частин першої та другої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Частина третя статті 215 ЦК України передбачає, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (ч. 8 ст. 181 ГК України).
Частина перша статті 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
В силу ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Оспорюваним Договором його сторони погодили, зокрема, предмет договору (пункт 1.1. Договору), ціну Договору - ціну товару (пункт 2.1. Договору), яка наведена у видаткових накладних, строк дії Договору (пункт 7.2. Договору), а ,відтак, погодили його істотні умови в розумінні ст. 180 ГК України.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір вчинений в належній формі та виконувався сторонами: позивач отримав від відповідача товар за Договором для використання його в своїй господарській діяльності, оплатив відповідачу його вартість.
Виконання сторонами Договору зобов'язань по поставці товару та його оплаті підтверджується належними доказами - видатковими накладними, банківськими виписками про перерахування грошових коштів, що відповідає вимогам ст. 34 ГПК України.
За наведених обставин, відсутні підстави стверджувати, що Договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Окрім того, суд не вбачає підстав дійти висновку, що зміст Договору суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також, що Договір є таким, що порушує публічний порядок.
Оцінюючи Договір з точки зору наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, суд дійшов висновку, що спірний Договір відповідає вимогам чинного законодавства.
Отже, заявлені позивачем вимоги про визнання Договору недійсним є неправомірними та не підлягають задоволенню.
Судові витрати по справі на підставі ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача, оскільки у позові відмовлено.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Судові витрати віднести на позивача.
Суддя А.В.Єременко