"18" жовтня 2011 р. Справа № 5002-8/169-2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. -головуючого,
Волковицької Н.О., Рогач Л.І.
за участю представників:
позивачаОСОБА_2, дов. від 27.12.2010 року
відповідача
відповідача- ОСОБА_1, дов. від 17.10.2010 року
- ОСОБА_1, дов. від 17.10.2010 року
третьої особиОСОБА_2, дов. від 05.01.2011 року
прокурораКоцура А.В., посв. №1240
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військового прокурора Сімферопольського гарнізону
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 року
у справі№ 5002-8/169-2011 Господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовомКонцерну "Військторгсервіс" в особі філії "Кримське управління військової торгівлі"
до- Новофедорівської селищної ради;
-Виконавчого комітету Новофедорівської селищної ради
третя особа, яке не заявляє самостійних вимог на предмет спору
Міністерство оборони України
за участюВійськового прокурора Сімферопольського гарнізону
провизнання недійсними та скасування рішень
Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними та скасування рішення 23-ої сесії 4-ого скликання Новофедорівської селищної ради “Про надання згоди на приймання у комунальну власність Новофедорівської територіальної громади об'єктів Міністерства оборони України” від 04 січня 2005 року № 262, рішення Виконавчого комітету Новофедорівської селищної ради “Про визнання права власності на нерухоме майно, передане Міністерством оборони України (Директива МО № Д-49 від 03 листопада 2004 року), розташоване на території Новофедіровської територіальної громади: комбінат побутового обслуговування, адміністративно -господарський комплекс (вул. Марченко, 2а), магазин, кафе, магазин, кіоск (вул. Марченко, 2Е), підсобне господарство, дитячий садок, пожежне депо за Новофедорівською селищною радою” від 11 серпня 2006 року № 203 в частині наступних об'єктів нерухомості: комбінат побутового обслуговування, літер “А” загальною площею 358,2 кв.м., площа забудови 180,8 кв.м. у смт. Новофедорівка по вул. Севастопольська, 1, магазин літер “А” загальною площею 165,9 кв.м.; кафе літери “Б” загальною площею 265, 2 кв.м; магазин літери “В” загальною площею 122,2 кв.м, кіоск літери “Г” загальною площею 21,8 кв.м у смт. Новофедорівка по вул. Марченко, 2е; підсобне господарство літери “А” загальною площею 528,3 кв.м у смт. Новофедорівка, вул. Сердюкова, 17, рішення Виконавчого комітету Новофедорівської селищної ради “Про визнання права власності на нерухоме майно, передане Міністерством оборони України (Директива МО № Д-49 від 03 листопада 2004 року), розташоване на території Новофедіровської територіальної громади: комбінат побутового обслуговування, адміністративно -господарський комплекс (вул. Марченко, 2а), магазин, кафе, магазин, кіоск (вул. Марченко, 2Е), підсобне господарство, дитячий садок, пожежне депо за Новофедорівською селищною радою” від 11 серпня 2006 року № 205 в частині наступних об'єктів нерухомості: комбінат побутового обслуговування, літер “А” загальною площею 358,2 кв.м, площа забудови 180,8 кв.м у смт. Новофедорівка по вул. Севастопольська, 1, магазин літер “А” загальною площею 165,9 кв.м; кафе літери “Б” загальною площею 265, 2 кв.м; магазин літери “В” загальною площею 122,2 кв.м, кіоск літери “Г” загальною площею 21,8 кв.м у смт. Новофедорівка по вул. Марченко, 2е; підсобне господарство літери “А” загальною площею 528,3 кв.м у смт. Новофедорівка, вул. Сердюкова, 17.
Позовні вимоги обґрунтовані прийняттям спірних рішення відповідачів всупереч вимогам закону щодо майна, яке не є військовим, а відтак не підлягало передачі у комунальну власність Міністерством оборони України; порушено майнові права позивача, за яким зазначене майно закріплено на праві повного господарського відання.
Відповідачі відхилили позовні вимоги, вказавши, що позов подано неналежним позивачем, що не наділений правами управління державним майном, віднесеним до сфери приналежності Міністерства оборони України; передача майна в комунальну власність здійснена відповідно до чинного законодавства та не визнана недійсною, а відтак майно набуто з державної у комунальну власність за встановлених законом підстав.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 березня 2011 року (суддя Чумаченко С.А.) у задоволенні позову відмовлено; судове рішення ґрунтується на набутті територіальною громадою права власності на передане їй державне майно за встановлених законодавством підстав, відсутності порушень при прийнятті спірних рішень положень законодавства.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 року (судді: Фенько Т.П. -головуючий, Проценко О.І., Ткаченко М.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін як законне та обґрунтоване.
Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, військовий прокурор Сімферопольського гарнізону подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та прийняти рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування істотних обставин справи щодо статусу майна позивача, як такого, що не є військовим, та на яке не поширюється Директива Міністерства Оборони України від 03 листопада 2004 року №Д-49; судом залишено поза увагою відсутність доказів передачі у комунальну власність адміністративно-господарського комплексу по вул. Марченко 2е, магазину, кафе, магазину, кіоску, павільйону по вул. Марченко 2е; не застосовано та порушено статті 135 та 136 Господарського кодексу України.
В судовому засіданні військовий прокурор Сімферопольського гарнізону уточнив свої касаційні вимоги та просив направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
У відзиві на касаційну скаргу Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Кримське управління військової торгівлі" просив задовольнити касаційну скаргу військового прокурора Сімферопольського гарнізону, скасувати постанову апеляційної інстанції та прийняти рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що з 1991 року на балансі Воєнторгу № 95 Державного підприємства Міністерства оборони України "Кримське управління військової торгівлі" знаходилися об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою Сакський район, с. Новофедорівка: комбінат військового обслуговування, підсобне господарство, магазин, кафе, магазин, кафе, павільйон (вул. Марченка, 2е).
На підставі наказу № 149 Міністерства оборони України від 06.05.1997 року у результаті реорганізації Воєнторг № 95 (колишній воєнторг 676) був приєднаний до Кримського управління військової торгівлі, що є правонаступником реорганізованих підприємств. "Кримське управління військової торгівлі" є державним підприємством Міністерства оборони України; його майно перебуває у державній власності та закріплено за підприємством на праві повного господарського відання.
Відповідно до пункту 1.1 Статуту позивач -Концерн "Військторгсервіс" -є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності, та належить до сфери управління Міністерства оборони України, має у своєму складі структурні підрозділи, в тому числі Державне підприємство Міністерства оборони України "Кримське управління військової торгівлі"; майно концерну перебуває у державній власності та закріплено за концерном на праві повного господарського відання.
03 листопада 2004 року, враховуючи пропозицію Новофедорівської селищної ради, погоджену з Міністерством фінансів України, Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, Фондом майна України, Державним комітетом статистики України, Міністр оборони України видав Директиву № Д-49 "Про безкоштовну передачу військового майна в комунальну власність територіальної громаді смт. Новофедорівка", якою запропоновано головнокомандуючому Військ Протиповітряної оборони Збройних Сил організувати безоплатне вилучення з балансу Євпаторійської квартирно-експлуатаційної частини району військового майна згідно з Переліком нерухомого військового майна, яке безоплатно передається до комунальної власності територіальної громади смт. Новофедорівка (додаток І до директиви), та його безоплатну передачу до комунальної власності територіальної громади смт. Новофедорівка (а.с.53-54, т. 1).
04 січня 2005 року на підставі Директиви Міністра Оборони України № Д-49 від 03 листопада 2004 року на 23-ій сесії Новофедорівська селищна рада 4-ого скликання прийняла рішення № 262, яким надала згоду на прийняття у комунальну власність Новофедорівської територіальної громади об'єктів Міністерства Оборони України (а. с. 77-78, т. 2).
Відповідно до Директиви Міністра Оборони України від 03 листопада 2004 року № Д-49 04.03.2005 року складений акт прийому-передачі військового нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державного підприємства Міністерства Оборони України “Кримське управління військової торгівлі”, в комунальну власність Новофедорівської територіальної громади № 39 (а.с.161 -162, т. 1); даний акт затверджено керівником Державного підприємства Міністерства Оборони України “Кримське управління військової торгівлі”.
На підставі рішення 23-ої сесії 4-ого скликання Новофедорівської селищної ради “Про надання згоди на приймання у комунальну власність Новофедорівської територіальної громади об'єктів Міністерства оборони України” від 04 січня 2005 року № 262 та Директиви Міністра оборони України від 03 листопада 2004 року № Д-49 Виконавчим комітетом Новофедорівскої селищної ради були прийняті рішення № 203 та 205 від 11 серпня 2006 року "Про визнання права власності на нерухоме майно, передане Міністерством Оборони України (Директива МО № Д-49 від 03.11.2004), розташоване на території Новофедорівської територіальної громади: комбінат побутового обслуговування, адміністративно-господарський комплекс (вул. Марченко, 2а), магазин, кафе, магазин, кіоск (вул. Марченко, 2Е), підсобне господарство, дитячий садок, пожежне депо, за Новофедорівською селищною радою” (а.с.50, т. 1, а.с.76, т. 2).
Позивач, посилаючись на визначення поняття “військове майно”, що міститься в Законі України “Про правовий режим майна Збройних Сил України”, стверджує, що спірне майно досі є державною власністю і перебуває у господарському віданні філії "Кримське управління військової торгівлі "Концерну "Військторгсервіс", оскільки дія незаконної Директиви Міністра оборони Д-49 не поширюється на державне майно, яким є спірні об'єкти, відтак це майно протиправно вибуло з державної власності.
Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій виходили з прийняття спірних рішень в межах чинного законодавства та наданих відповідачам повноважень щодо майна, переданого в комунальну власність за рішенням власника -держави.
Власник майна, права якого порушено внаслідок видання правового акта органом місцевого самоврядування, має право звернутися до суду з позовом про визнання такого акта незаконним та про його скасуванням відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України особа, що має речове право на чуже майно, має право на захист цього права за положеннями глави 29 цього Кодексу (що включає статтю 393 Цивільного кодексу України), в тому числі і від власника цього майна. Наслідком застосування статті 393 Цивільного кодексу за її змістом є відновлення порушеного права чи захист порушеного охоронюваного законом інтересу позивача, щодо якого було подано позов.
Вказане кореспондується також з статтею 1 Господарського процесуального кодексу України щодо прав підприємств (установ, організацій тощо) звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України.
Відтак для правильного вирішення спору судам належало з'ясувати зміст речового права, за захистом якого звернувся позивач, та наявність чи відсутність такого права з огляду на надані докази та матеріали справи на момент звернення з відповідним позовом, а також законність спірних рішень, прийняття їх відповідачами щодо майна, законно набутого у комунальну власність за приписами чинного законодавства.
За статтями 3 та 14 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України, види Збройних Сил України (Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили), з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України; майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняється від сплати усіх податків відповідно до законів з питань оподаткування. Забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України може проводитися державним підприємствами, що створюються у встановленому порядку Збройними Силами України.
За статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" спеціальний порядок обліку, інвентаризації, зберігання, списання, використання та передачі встановлюється Кабінетом Міністрів України щодо військового майна; військове майно -це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.
Порядком вилучення і передачі військового майна Збройних сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 року, передбачено процедуру вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України та його безоплатної передачі, зокрема, в комунальну власність. Повноваження Міністерства Оборони України приймати рішення про передачу військового майна стосуються саме майна, що відповідає наведеним вище критеріям; при цьому за пунктом 10 вказаного Порядку військове майно втрачає статус військового з дня затвердження акта про його приймання-передачу.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим -також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими в межах їх компетенції.
Статтею 16 вказаного вище Закону передбачено, що відповідні ради від імені та в інтересах територіальної громади здійснюють права суб'єкта комунальної власності; матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти тощо, що знаходяться у комунальній власності. Органи місцевого самоврядування, їх виконавчі органи не уповноважені здійснювати права власника щодо майна, яке не належить до комунальної власності певної територіальної громади.
За приписами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Підстави припинення права власності визначено статтею 346 Цивільного кодексу України; до них, зокрема, належать відчуження власником свого майна, відмови власника від права власності тощо. Не є законним та правомірним набуття права власності на майно та його оформлення у тому випадку, коли право власності попереднього власника не припинилося за встановлених законом підстав.
Всупереч наведеним положенням законодавства судами попередніх інстанцій залишено поза увагою доводи позивача про правовий статус спірного майна, належність спірного майна державному підприємству, господарюючому суб'єкту (а не військовій частині, установі чи організації Збройних Сил України) на праві повного господарського відання (а не оперативного управління); судами не перевірено, чи перебувало спірне майно на балансі Євпаторійської квартирно-експлуатаційної частини району відповідно до складу майна, що вилучалося Директивою № Д-49 від 03.11.2004 року, та відповідність майна, щодо якого оформлено право комунальної власності, складу майна, зазначеному в акті прийому-передачі № 39.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди всупереч статтям 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували спірні правовідносини, та не застосували норми матеріального права, що їх регулюють.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні та постанові судів чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова судів попередніх інстанцій, прийняті у даній справі, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги наведене та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Військового прокурора Сімферопольського гарнізону задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 року у справі № 5002-8/169-2011 Господарського суду Автономної Республіки Крим та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.03.2011р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач