Постанова
Іменем України
17 липня 2008 року
Справа № 2-5/9443-2006
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гоголя Ю.М.,
суддів Волкова К.В.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційні скарги Сімферопольського поштамту - Центру поштового зв'язку № 1 Кримської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" та Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаврилюк М.П.) від 24.04.2008 у справі № 2-5/9443-2006
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" (бул. Т. Шевченка, 18,Київ 30,01030)
в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" (вул. Р. Люксембург, 1,Сімферополь,95000);
до 1) Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (вул. Хрещатик, 22,Київ 1,01001)
в особі Сімферопольського поштамту - Центру поштового зв'язку № 1 Кримської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта"
(вул. Р. Люксембург, 1,Сімферополь,95000)
2) Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим (вул. Севастопольська, 19,Сімферополь,95015)
3-тя особа Фонд майна Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 17,Сімферополь,95015)
про стягнення 100769,83 грн.
Рішенням господарського суду АР Крим від 24.04.2008 задоволено позов відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Кримської філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" до Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Сімферопольського поштамту - Центру поштового зв'язку № 1 Кримської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" та до Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, 3-тя особа - Фонд майна Автономної Республіки Крим про стягнення 100769,83 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Сімферопольського поштамту - Центру поштового зв'язку № 1 Кримської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (далі -перший відповідач) неправомірно, в односторонньому порядку, без погодження з позивачем, змінив орендну плату за договором оренди нежитлового приміщення загальною площею 2700 кв., розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Р. Люксембург, 1, за наслідками чого перший відповідач а також Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим (далі -другий відповідач) безпідставно отримали від позивача відповідно 41987,35 грн. та 58782,58 грн., які підлягають поверненню.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, перший відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, в позові відмовити.
Основні доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд не прийняв до уваги наступні обставини:
- на підставі змін в законодавстві України, що регламентує орендні правовідносини, 01.03.2005 була здійснена нова експертна оцінка орендованого майна, на підставі якої був здійснений новий розрахунок орендної плати, який містив зміни у відсоткових ставках, що перераховуються за оренду, а саме: 30 % - балансоутримувачу -першому відповідачу та 70 % від орендної плати -в державний бюджет. Даний розрахунок, як додаток до проекту Договору оренди нежитлового приміщення, що укладається з Фондом майна АР Крим, був надісланий позивачу, але останній повернув його не підписанним;
- позивач самостійно, в добровільному порядку, з травня 2005 року по квітень 2006 року, здійснював перерахування орендної плати, отже, як вважає заявник скарги, воля позивача до вчинення правочину, відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), була виражена мовчанням, а сам правочин повинен вважатися дійсним на підставі ст. 218 ЦК України.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.06.2008 розгляд апеляційної скарги було відкладено на 16 липня 2008 року.
23.06.2008 на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, в якій воно також не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його таким, що винесено з порушенням вимог чинного бюджетного законодавства України.
У зазначеній апеляційній скарзі заявник просить зобов'язати Фонд майна АР Крим підтвердити факт зарахування плати за оренду майнових комплексів у сумі 58 782,58 грн. і відобразити у рішенні суду, згідно з якими платіжними дорученнями (номер і дата), на які рахунки і в яких сумах позивачем була надмірно сплачена орендна плата у дохід державного бюджету. Також заявник вважає, що відшкодування витрат по сплаті державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу має бути покладене в повному обсязі на першого відповідача.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.07.2008 суддю Голика В.С. замінено на суддю Волкова К.В.
У судовому засіданні, яке відбулося 16.07.2008, представники відповідачів апеляційні скарги підтримали. Перший відповідач не згоден з відшкодуванням ним державного мита та плати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у повному обсязі. Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу першого відповідача, в якому заперечує проти скарги та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Представник третьої особи не з'явився, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки судову колегію не сповістив.
У судовому засіданні, яке відбулося 17.07.2008 після перерви, що була оголошена 16.07.2008, представники сторін та третьої особи не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, про причини неявки судову колегію не сповістили.
Судова колія знаходить матеріали, що є у справі, достатніми та вважає можливим закінчити розгляд справи без представників сторін та третьої особи.
Розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини справи.
01 березня 2003 року між позивачем (орендар) та першим відповідачем (орендодавець) укладений договір № 72вх оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Р. Люксембург, 1, загальною площею 2700 кв.м. (далі -Договір) (а.с. 9-15, т. 1).
За актом прийому-передачі від 01.03.2003 зазначене приміщення було прийнято орендарем (а.с. 78, т. 1).
Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата визначається згідно з законодавством України і перераховується орендарем на підставі платіжних вимог-доручень орендодавця, які надсилаються орендареві рекомендованим листом або вручаються під розпис.
Пунктами 3.2-3.4 Договору встановлено, що орендні платежі і комунальні послуги сплачуються до 5-го числа поточного місяця (передоплата) з врахуванням щомісячного індексу інфляції. Загальна сума орендної плати за перший місяць становить 30365,41грн, у тому числі:
- 70% - сплачується підприємству орендодавця, тобто 17713,16грн.;
- 30% - сплачується в державний бюджет України, тобто 7591,35грн.
Сума орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Відповідно до п. 14.1. Договору, останній набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 01.03.2003 до 01.03.2004.
Згідно з п. 14.3. Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. На цій підставі дія договору була продовжена.
Листом від 26.04.2005 № 01-06-1796 перший відповідач повідомив позивача про те, що з 01.03.2005 дія Договору припиняється та продовженню він не підлягає. У вказаному листі також зазначено про необхідність звільнення позивачем приміщення площею 2700 м2, що є предметом Договору, у 10-денний строк за актом прийому-передачі майна, відповідно до вимог п. 5.1.12 Договору (а.с. 18, т. 2). Разом з тим, позивач продовжував користуватися приміщеннями та, на виконання умов договору, щомісяця сплачував орендну плату з відповідним коригуванням на індекс інфляції, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 31-45, т. 1).
Відповідно до п. 3.6. Договору, у разі закінчення терміну дії даного Договору, орендна плата сплачується орендарем по день фактичної передачі орендодавцю майна за актом прийому-передачі.
Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача, починаючи з травня 2005 року Українським державним підприємством поштового зв'язку “Укрпошта» в особі Сімферопольського поштампу Кримської дирекції УДППЗ “Укрпошта» в односторонньому порядку змінено умови Договору щодо розміру орендної плати, а саме з травня 2005 року останній почав виставляти рахунки з розміром орендної плати, яка значно перевищувала узгоджений Додатком № 1 до Договору розмір.
Починаючи з травня 2005 року позивачем такі рахунки сплачувались у повному обсязі, у зв'язку з чим, станом на 01 квітня 2006 року переплата необхідної до сплати орендної плати у розмірі, визначеному Договором, склала 100769,83грн.,
Перевіркою стану розрахунків між сторонами, здійсненою позивачем у квітні 2006 року, був виявлений факт необґрунтованої сплати орендної плати у розмірі, який перевищує узгоджений сторонами у Договорі (а.с. 46, т. 1), що явилося підставою для звернення позивача до господарського суду про стягнення з Українського державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта» в особі Сімферопольського поштамту Кримської дирекції УДППЗ “Укрпошта» безпідставно набутих коштів в розмірі 41987,35 грн., а також стягнення з Управління державного казначейства в АР Крим безпідставно набутих коштів в розмірі 58782,58 грн.
Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 4 Перехідних положень Господарського кодексу України (далі -ГК України) встановлено, що до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Також, пунктом 9 Перехідних положень ЦК України передбачено, що до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до правовідносин між сторонами, з приводу односторонньої зміни відповідачем умов Договору, слід застосовувати відповідні положення ГК України, а також положення ЦК України.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з п. 3.7. Договору розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін в разі зміни методики її розрахунку, зміни централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.
Відповідно до п. 12.1. Договору, його умови мають однакову зобов'язальну силу для Сторін і можуть бути змінені за взаємною згодою Сторін з обов'язковим складанням Додаткового погодження.
Отже, умови Договору оренди № 72 вх від 01.03.2003 не передбачають можливості змінювати розмір орендної плати в односторонньому порядку.
Судова колегія не бере до уваги доводи першого відповідача, які викладені в апеляційній скарзі про те, що ним на адресу позивача був надісланий новий розрахунок орендної плати від 01.03.2005 разом з проектом договору оренди нежитлового приміщення, який був повернутий позивачем не підписаним, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу такого надіслання або повернення.
Суд не може також погодитися з посиланням заявника апеляційної скарги на ст.ст. 205 та 218 ЦК України.
Згідно з ч. 3 ст. 205 ЦК України, у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Договором оренди, укладеним між сторонами, такі випадки не передбачені.
З цих же підстав судова колегія не бере до уваги посилання заявника скарги на ст. 218 ЦК України, оскільки, як було зазначено, у пункті 12.1. Договору, сторони передбачили, що всі зміни умов договору оформлюються обов'язковим складанням Додаткового погодження. Таким чином, правова підстава отримання відповідачами вказаних грошових сум відсутня.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Отже, добровільна сплата позивачем вказаних сум не виключає застосування правил статті 1212 ЦК України, що прямо передбачено у ч. 2 цій статті.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Стосовно тверджень, викладених в апеляційній скарзі другого відповідача, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 50 Бюджетного кодексу України, Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.
Відповідно до п. 8.2. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001 з наступними змінами та доповненнями, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.
З матеріалів справи вбачається, що:
1) платіжним дорученням № 197 від 25.01.2005 позивач сплатив до Державного бюджету (м. Сімферополь 22080100) на рахунок № 31117089800002 суму 8 923,19 грн.;
2) № 643 від 16.02.2005 - на рахунок № 31117089800002 суму 9 137,35 грн.;
3) № 1610 від 11.04.2005 - на рахунок № 31112094500002 суму 9 292,68 грн.;
4) № 1302 від 05.05.2005 - на рахунок № 31112094500002 суму 21899,76 грн.;
5) № 1836 від 31.05.2005 - на рахунок № 31112094500002 суму 27424,17 грн.;
6) № 2346 від 24.06.2005 - на рахунок № 31112094500002 суму 27616,14 грн.;
7) № 3090 від 21.07.2005 - на рахунок № 31112094500002 суму 27781,84 грн.;
8) № 3843 від 26.08.2005 - на рахунок № 31112094500002 суму 27948,53 грн.;
9) № 4630 від 21.09.2005 - на рахунок № 31112094500002 суму 28032,37 грн.;
10) № 4681 від 28.10.2005 - на рахунок № 31112094500002 суму 28032,37 грн.;
11) № 293 від 29.11.2005 - на рахунок № 31112094500002 суму 28144,50 грн.;
12) № 5697 від 21.12.2005 - на рахунок № 31112094500002 суму 28397,80 грн.;
13) № 770 від 24.01.2006 - на рахунок № 31112094500002 суму 28738,58 грн.;
14) № 1402 від 10.02.2006 - на рахунок № 31112094500002 суму 28997,22 грн.;
15) № 3085 від 24.03.2006 - на рахунок № 31112094500002 суму 29345,19 грн.
Таким чином, переплата позивача за Договором до Державного бюджету, відповідно до розрахунку (а.с. 47, т. 1), складає 58782,58 грн.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.
Таким чином, суд не бере до уваги твердження другого відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, про те, що державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу цілком повинно бути покладено на першого відповідача, оскільки саме він є стороною у Договорі з позивачем.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що позивач, 19.06.2008, надав до господарського суду АР Крим заяву, в якій, на підставі ст.ст. 22, 89 Господарського процесуального кодексу України, просив внести виправлення описки, що допущена господарським судом АР Крим у п. 3 резолютивної частини рішення від 24.04.2008 у справі № 2-5/9443-2006, а саме: замість "...надмірно сплачену суму орендної плати у сумі 58782,58 грн." зазначено "...надмірно сплачену суму державного мита у сумі 58782,58грн.".
Відповідно до ст. 89 ГПК України, суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення. Про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що описку може бути виправлено лише тим судом, який її допустив.
Враховуючи викладене, та керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційні скарги Сімферопольського поштамту - Центру поштового зв'язку № 1 Кримської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" та Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.04.2008 у справі № 2-5/9443-2006 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.М. Гоголь
Судді К.В. Волков
І.В. Черткова