Справа № 2-921/2011 р.
04.10.2011 Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
- при секретарі Пройка С.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Рені справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за добросовісним набувачем, -
Відповідач ОСОБА_2, позов визнав, проти задоволення позовних вимог не заперечував, просив розглянути справу в попередньому судовому засіданні без його участі.
Позивач ОСОБА_1 на задоволенні позову наполягала, просила розглянути справу без її участі.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.
Відповідно до ч.4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
В ході розгляду справи судом були досліджені наступні докази: копія паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_2 -ІНФОРМАЦІЯ_1; копія паспорту громадянки України на ім'я ОСОБА_1 -ІНФОРМАЦІЯ_2; копія рішення Виконавчого комітету Ренійської міської ради народних депутатів Одеської області № 281 від 23.09.1993 р., про реєстрацію господарсько-побутових будівель по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2; копія плану реєстрації господарсько-побутових будівель розташованих по АДРЕСА_1; копія рішення Виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 140 від 27.05.2011 р., про видачу свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю (гараж № 5) по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2; копія витягу КП «Ренійське бюро технічної інвентаризації»від 18.07.2011 р. № 30654121, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно -нежитлову будівлю -гараж НОМЕР_1 розташований по АДРЕСА_1 в м. Рені Одеської області за ОСОБА_3 - 1/1 ч.; копія свідоцтва КП «Ренійське бюро технічної інвентаризації»від 18.07.2011 р. (серія САЕ № 064504), про право власності на нерухоме майно -на нежитлову будівлю -гараж НОМЕР_1 розташований по АДРЕСА_1 в м. Рені Одеської області за ОСОБА_3 -1/1 ч.; копія технічного паспорту на гараж № 5 по АДРЕСА_1 в м. Рені Одеської області, власником якого вказаний ОСОБА_2 - ціле; договір купівлі-продажу гаражу від 24.10.2008 р.; копія розписки ОСОБА_2 від 24.10.2008 р.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезгаданими вимогами до ОСОБА_2, зазначивши, що 24.10.2008 р. між нею та відповідачем була досягнута домовленість про купівлю гаражу НОМЕР_1 розташованого по АДРЕСА_1 за 5 000 грн. 24.10.2008 р. позивач та відповідач уклали між собою відповідний письмовий договір. В той же день, позивач передала відповідачу обумовлену суму, отримання якої підтверджується договором купівлі-продажу від 24.10.2008 р., в якому зазначено, що гроші сплачені саме за купівлю нерухомості, а відповідач передав позивачу документи на гараж. Пізніше, позивач дізналась, що відповідач на момент укладення договору не був власником нерухомого майна - гаражу. Право власності на гараж відповідач набув лише 18.07.2011 р., що підтверджується свідоцтвом КП «Ренійське бюро технічної інвентаризації», про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Ренійської міської ради, а також технічним паспортом на гараж АДРЕСА_1, власником якого вказаний ОСОБА_2 - ціле, виданого 30.05.2011 р. КП «Ренійське бюро технічної інвентаризації». Тому, придбаний позивачем гараж був відчужений особою, яка не мала на це право.
Після вчинення правочину позивач почала користуватись придбаним гаражем, організувала догляд за придбаною нерухомістю. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивач неодноразово зверталась до колишнього власника, однак ОСОБА_2 від посвідчення договору ухиляється, на прохання позивача про зустріч не реагує. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на гараж на себе, позивачу було роз'яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину. Враховуючи вищенаведене, позивач вимушена була звернутися із позовом до суду.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв'язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.
Враховуючи вищевикладене, придбане позивачем нерухоме майно (гараж), було відчужено особою, яка не мала на це право. А якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до ст. 390 ЦК України, майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).
Так, ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленого для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Так, позивач, як добросовісний набувач, у відповідності ст. 330 ЦК України, набула право власності на гараж АДРЕСА_1, придбавши у відповідача це нерухоме майно, яке він фактично не мав права відчужувати. У відповідності ст. 388 ЦК України, судом було встановлено, що майно придбане позивачем у відповідача не було загублене власником, не було вкрадено та не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з її волі іншим шляхом, а тому воно не може у неї витребувано.
По-друге, як вже вище зазначалося, між позивачем та відповідачем була досягнута домовленість про купівлю-продаж нерухомості, згідно якої відповідач продав, а позивач купила гараж АДРЕСА_1 за 5 000 грн. 24.10.2008 р. позивач передала відповідачу обумовлену суму, отримання якої підтверджується договором купівлі-продажу від 24.10.2008 р., в якому зазначено, що гроші сплачені саме за купівлю нерухомості, а відповідач передав позивачу документи на гараж. Оскільки на момент укладення угоди сторони не мали змоги укласти договір у письмовому порядку та засвідчити його нотаріально, вони домовилися зробити це згодом. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивач неодноразово зверталась до колишнього власника, однак він від посвідчення договору ухиляється. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на гараж на себе, позивачу було роз'яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину.
Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Разом із тим, між сторонами була досягнута взаємозгода за всіх істотних умов договору, покупець передав продавцю обумовлену суму, продавець передав покупцю документи, нерухомість в натурі. Позивач фактично вступила у володіння і розпорядження нерухомістю, після укладання правочину виконала поточний ремонт, організувала догляд за майном, тобто правочин між сторонами фактично відбувся. Факти укладення угоди, передачі грошей у рахунок вартості нерухомості підтверджуються договором купівлі продажу від 24.10.2008 р. В даний час звернення за оформленням договору купівлі-продажу є неможливим, оскільки прохання позивача з цього приводу відповідачем не сприймаються.
Виходячи із вищенаведеного, угода (правочин) між сторонами відбулася, вона виконана в повному обсязі, нею були припиненні обов'язки відповідача щодо гаражу та встановленні права на нерухомість у позивача як добросовісного набувача, тому є правові підстави визнати право власності на гараж АДРЕСА_1 за позивачем, як добросовісним набувачем.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 16, 330, 388, 397, 657 ЦК України 2003р., -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності за добросовісним набувачем - задовольнити.
2. Визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем гаражу НОМЕР_1 який складається з: І - гаражу, площею 12,60 кв.м.; ІІ -підвалу, площею 4,40 кв.м., розташований по АДРЕСА_1.
3. Укладений із порушенням вимоги про нотаріальне посвідчення договір купівлі-продажу від 24.10.2008 р., згідно із яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила гараж НОМЕР_1 який складається з: І - гаражу, площею 12,60 кв.м.; ІІ -підвалу, площею 4,40 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 - за 5 000 (п'ять тисяч) грн. - визнати дійсним .
4. Визнати за ОСОБА_1 право власності на гараж НОМЕР_1 який складається з: І - гаражу, площею 12,60 кв.м.; ІІ -підвалу, площею 4,40 кв.м., розташований по АДРЕСА_1.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.І. Дудник