33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"03" жовтня 2011 р. Справа № 7/81/2011/5003
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Коломис В.В.
суддів Огороднік К.М. суддів Тимошенко О.М.
при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.
розглянувши апеляційну скаргу відповідача Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 25.07.11 р.
у справі № 7/81/2011/5003 (суддя Банасько О.О. )
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр"
відповідач Фізична особа - підприємець ОСОБА_1
про стягнення 354 000,00 грн.
за участю представників сторін: < Текст >
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився.
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 25.07.2011 року у справі №7/81/2011/5003 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 354000,00 грн. задоволено. Присуджено до стягнення з з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр" 354000,00 грн. боргу, 3540,00 грн. відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - ФОП ОСОБА_1 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким договір купівлі-продажу від 12.03.2008 року визнати дійсним.
Обгрунтовучи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального права.
На думку скаржника, позивач в позовній заяві фактично просив суд розірвати договір купівлі-продажу від 12.03.2008 року. При цьому, посилаючись на приписи ст.651 ЦК України, апелянт вказує на відсутність підстав для розірвання договору купівлі-продажу від 12.03.2008 року, оскільки саме позивач ухиляється від нотаріального посвідчення вказаного договору.
30.09.2011 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від представника відповідача (скаржника) надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги на іншу дату.
Клопотання відповідача апеляційним судом відхилене як необгрунтоване, оскільки ГПК України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, таким представником може бути сам підприємець або представники на підставі доручення, які як перебувають, так і не перебувають з ним у трудових відносинах, а тому неможливість явки в судове засідання відповідача, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.
Крім того, відповідно до п.4 ухвали апеляційного суду від 08.09.2011 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.
З огляду на викладене, нез'явлення представника відповідача через його хворобу не є перешкодою для розгляду скарги по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребуваного судом відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.101 ГПК України.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.03.2008р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач/продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр" (позивач/покупець) був підписаний договір купівлі-продажу (далі - договір, а.с.15-17).
Відповідно до п.1.1 договору, продавець передає у власність покупцеві 37/50 частку, яка складається з будівлі санбиткорпусу (літ.А), загальною площею 1693,9 кв.м.; будівлі їдальні (літ.Б), загальною площею 396,4 кв.м. та 1/10 частку, яка складається з будівлі депо (літ.Д), загальною площею 247,9 кв.м.; будівлі вагової (літ.Ж), загальною площею 7,8 кв.м. та будівлі щитової (літ.Е), загальною площею 27,9 кв.м (Додаток №1) які розташовані за адресою: 23141, с.Могилівка Жмеринського району Вінницької області, а покупець, в свою чергу зобов'язувався прийняти об'єкти нерухомості і сплатити за них ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.
Відповідно до п.1.2 договору, зазначені об'єкти нерухомості є власністю продавця і належать йому 37/50 частка на підставі рішення третейського суду від 14.02.2008 року та реєстраційного посвідчення від 22.02.2008 p.; 1/10 частка на підставі рішення третейського суду від 04.02.2008 року та реєстраційного посвідчення від 07.02.2008 р., про що відповідно зроблено записи в реєстрову книгу №3 за реєстровим №7 Жмеринського районного структурного підрозділу КП "ВООБТІ".
Відповідно до п.1.3 договору, право власності на об'єкти нерухомості виникає у покупця з моменту проведення повного розрахунку (надходження коштів на рахунок продавця).
За об'єкти нерухомості покупець зобов'язаний сплатити продавцю 354 000,00грн. (п.2.1 договору).
Відповідно до п.2.2 договору, розрахунки за придбані об'єкти нерухомості здійснюються покупцем наступним чином: 50% передоплата, протягом 7-и календарних днів з дати підписання договору; наступні 50% - протягом 2-х банківських днів після нотаріального посвідчення договору, шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунку покупця на рахунок продавця.
Передача об'єктів нерухомості здійснюється продавцем покупцю за актом приймання-передачі в день проведення першого розрахунку (надходження коштів на рахунок продавця) (п.п. 3.1, 3.2 договору).
Відповідно до п.6.1.3 договору, протягом 2-х днів після підписання сторонами акта прийому-передачі об'єктів нерухомості продавець зобов'язувався здійснити нотаріальне посвідчення договору.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до моменту повного виконання сторонами свої зобов'язань за договором (п.13.1 договору).
Як вбачається, 18.03.2008 року на виконання умов договору, між сторонами підписано акт прийому-передачі об'єктів нерухомості, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв у користування до набуття права власності наступні об'єкти нерухомості: 37/50 частки будинковолодіння за адресою: 23141, с. Могилівка, Жмеринського району, Вінницької області, що фактично складається з будівлі санбиткорпусу (літ.А) загальною площею 1693,9 кв.м; будівлі їдальні (літ.Б) загальною площею 396,4 кв.м; 1/10 частки будинковолодіння за адресою: 23141, с.Могилівка, Жмеринський район, Вінницька область, що фактично складається з будівлі депо (літ.Д), загальною площею 247,9 кв.м; будівлі вагової (літ.Ж) загальною площею 7,8 кв. м; будівлі щитової (літ.Е) загальною площею 27,9 кв.м (а.с.19).
В свою чергу, на виконання умов договору, як встановлено судами обох інстанцій, позивач перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 354 000, 00 грн., що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №436 від 18.03.2008 року на суму 177 000,00 грн. та №691 від 06.05.2008 року на суму 177 000,00 грн. (а.с.20-21).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, вказаний договір нотаріально посвідчений не був, що і не оспорюється сторонами.
В свою чергу, обставини щодо недодержання форми правочину, перерахування та отримання коштів, передачі об'єктів були встановлені рішенням господарського суду Вінницької області від 12.11.2008 року у справі №11/107-08 (залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 21.04.2009 року), відповідно до якого, в позові ТзОВ "Гранітний кар'єр" до ФОП ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу від 12.03.2008р. дійсним відмовлено (а.с.22-26).
В той же час, як встановлено місцевим господарським судом, після прийняття рішення у справі №11/107-08 сторони продовжували вести листування з метою укладення договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості в належній формі, що в свою чергу, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, листами позивача вих. №26 від 11.02.2009 року, №268 від 26.06.2009 року; листами відповідача вих. №58 від 06.03.2009 року, №10 від 07.06.2009 року, №11 від 21.09.2009 року (а.с.35-39).
Натомість, як вбачається, на момент розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, вказаний договір купівлі-продажу в належній формі не посвідчений і, як наслідок, перехід права власності на об'єкти нерухомості до ТОВ "Гранітний кар'єр" не відбувся.
12.05.2011 року позивачем заявлено вимогу до відповідача про повернення грошових коштів в сумі 354000,00 грн., як безпідставно набутих (а.с.58-59), яка в свою чергу, залишена останнім без відповіді та належного реагування.
В зв'язку з відсутністю добровільного повернення грошових коштів позивач звернувся з відповідним позовом до господарського суду.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Враховуючи вищевикладені норми законодавства, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: факт набуття або збереження майна; набуття або збереження майна у однієї сторони (набувач) відбувається з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого); відсутність правової підстави (юридичного факту) для набуття або збереження за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи те, що оскаржуваний договір нотаріально не посвідчений, та з огляду на приписи ст.ст. 220, 657 ЦК України, місцевий господарський суд прийшов до правомірного висновку, що вказаний договір є нікчемним.
Відповідно до ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
В п.п.5,10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги законні, обгрунтовані, підтверджені матеріалами та відповідно правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст.220, 657, 1212 ЦК України.
При цьому, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору та не свідчить про неправомірність заялених позовних вимог.
Посилання скаржника на відсутність його вини при нотаріальному непосвідченні договору від 12.03.2008 року не може бути підставою для відмови в позові, оскільки зазначене не спростовує факт відсутності нотаріального посвідчення та державної реєстрації вказаного договору.
Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Вінницької області від 25.07.2011 року - залишити без змін.
2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
< Текст >
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Тимошенко О.М.
01-12/13703/11