33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"20" вересня 2011 р. Справа № 5004/754/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Огороднік К.М. ,суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Турович Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Волинської області від 29.06.2011 р. у справі № 5004/754/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"
до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України
про розірвання договору та повернення предмету лізингу
та за зустрічним позовом Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"
про визнання недійсним договору № 071029/ОЛ-01099
за участю представників сторін:
позивача - Тустановська Т.М.,
відповідача - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша Західно - Українська Лізингова Компанія" звернулось з позовом до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2 " Державного комітету України з державного матеріального резерву про розірвання договору оперативного лізингу (оренди) №071029/ОЛ-01099 від 29 жовтня 2007 року (далі в постанові договір) та повернення предмету лізингу.
Державне підприємство "Луцький комбінат хлібопродуктів №2 " Державного агентства резерву України звернулось з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно - Українська Лізингова Компанія" про визнання договору лізингу недійсним.
Рішенням господарського суду Волинської області від 29.06.2011 року (суддя Пахолок В.А. ) первинний позов задоволено повністю, а в зустрічному позові відмовлено.
Окрім положень договору, рішення суду нормативно обґрунтоване положеннями п.4 ч. 1 ст. 10, ст. 11, ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. ст. 180, 144, 174,ч. 1 ст. 292 ГК України, ст. ст.611,651,806 ЦК України. У обґрунтування прийнятого рішення суд, зокрема вказав, що спірний договір є укладеним, спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, а тому підстав для визнання його недійсним не встановлено. Окрім того, суд встановив невиконання з боку лізингоодержувача зобов'язань за договором по сплаті лізингових платежів, а тому на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України визнав істотним таке порушення відповідачем зобов'язань за договором та прийшов до висновку про необхідність його розірвання й повернення предмету лізингу лізингодавцеві.
Відповідач за первинним позовом з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального права. Апелянт зокрема вказує, що відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції, оскільки ще до подачі позовної заяви до суду змінив свою назву та місцезнаходження (юридичну адресу).
Позивач за первинним позовом надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи. Вказує, що відповідач знав про місце розгляду справи, оскільки до початку судового засідання подав клопотання про відкладення судового засідання.
Представник позивача за первинним позовом підтримав заперечення на апеляційну скаргу, викладені у відзиві на неї та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Апелянт, будучи належним чином повідомленими про місце, дату, час судового засідання, сторони участь повноважних представників під час розгляду справи в апеляційному суді не забезпечив, про поважність причин неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався, а тому з урахуванням положення ст. 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги за відсутності представника апелянта.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 29.06.2011 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення, виходячи з наступного.
Апеляційним судом встановлено, що 29.10.2007 року між ТОВ "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія" (лізингодавець) та Державним підприємством "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного комітету України з державного матеріального резерву (лізингоодержувач) було укладено договір оперативного лізингу (оренди) № 071029/ОЛ-01099 (надалі -договір), за умовами якого лізингодавець надає в користування лізингоодержувачу майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (виробника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Предметом оперативного лізингу за даним договором є транспортний засіб (предмет лізингу), найменування, строки та умови передачі, вартість, тип, марка, модель, індивідуальні ознаки, експлуатаційні характеристики якого встановлені і погоджені лізингоодержувачем у замовленні і наведені в додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).
Згідно п. п. 3.2, 3.3 договору розмір місячних лізингових платежів та місячного нарахування лізингового платежу визначені в додатку № 2 до даного договору, загальна сума лізингової плати, строки та порядок сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюються у графіку сплати лізингових платежів (додаток № 2), який є невід'ємною частиною даного договору, сплата лізингових платежів здійснюється лізингоодержувачем шляхом перерахування належної суми на поточний рахунок лізингодавця.
Сторонами погоджено строк лізингу, який становить 48 місяців з дня підписання акту приймання-передачі предмета лізингу (п. 2.1 договору).
У виконання зобов'язань за договором позивач придбав та передав на підставі довіреності серії НОМЕР_2 від 09.11.2007 р. відповідачу предмет лізингу -автомобіль LEXUS ЕS-350, д.н. НОМЕР_1, що підтверджується актом приймання - передачі транспортного засобу від 09.11.2007 р. (а.с.22,23).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України, зокрема з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 203 ЦК України визначено перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Розглядаючи спір про визнання договору недійсним, суд перевіряє відповідність умов цього договору законодавству, що діяло станом на час його укладення.
Положеннями ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем перехідних лізингових платежів.
Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Вірно встановивши правову природу спірного договору та проаналізувавши зміст його положень, суд першої інстанції правомірно вказав, що сторонами була досягнута згода з усіх його істотних умов й такий договір є укладеним.
Вірним є також висновок місцевого суду про те, що ні умовами договору, ні чинним законодавством не передбачено обов'язок власника майна - заставодавця погоджувати з лізингоодержувачем свої дії щодо забезпечення своїх зобов'язань перед третіми особами за рахунок власного майна.
Погоджуючи предмет і загальні умови договору лізингу, в п. 1.8. сторони узгодили факт передачі предмету лізингу ЛОФ АКБ «Укрсоцбанк»в якості забезпечення виконання зобов'язань лізингодавця за договором кредиту, тому судом вірно не прийнято до уваги твердження позивача за зустрічним позовом про його необізнаність щодо вказаної обставини та про необхідність отримання письмової згоди заставодержателя на це.
Окрім того, відповідач за первинним позовом не виконав своїх зобов'язань за договором лізингу, тому його посилання на позбавлення його в майбутньому можливості придбання предмету лізингу за умови перебування автомобіля в заставі банку не заслуговують на увагу та є такими, що базуються на припущеннях.
Проаналізувавши дії сторін по укладенню договору, досягненню згоди щодо усіх його істотних умов, та його реальному виконанню у відповідності до ст. 806 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що спірний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, а тому підстави для визнання такого договору недійсним відсутні.
Згідно п.1ч.2ст.11,ч.2ст.509 Цивільного кодексу України та абз.3 ч.2 ст.174 Господарського кодексу України, укладення між сторонами договору є однією з підстав виникнення зобов'язання.
В силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.173 Господарського кодексу України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 Цивільного та ч.1 ст.193 Господарського кодексів України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати передбачені договором лізингові платежі.
Згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Як було зазначено, згідно п. п. 3.2, 3.3 договору розмір місячних лізингових платежів та місячного нарахування лізингового платежу визначені в додатку № 2 до даного договору, загальна сума лізингової плати, строки та порядок сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюються у графіку сплати лізингових платежів (додаток № 2), який є невід'ємною частиною даного договору, сплата лізингових платежів здійснюється лізингоодержувачем шляхом перерахування належної суми на поточний рахунок лізингодавця.
Отримавши в лізинг автомобіль, відповідач порушив взяті на себе за договором зобов'язання щодо внесення лізингових платежів в розмірах та строки, встановлені графіком сплати лізингових платежів (додаток № 2 до договору). Починаючи з квітня 2009 року несвоєчасно та не в повному обсязі вносив лізингові платежі, а з вересня 2010 року припинив їх сплачувати взагалі, внаслідок чого станом на 04.04.2011 року у нього виникла заборгованість перед позивачем по лізингових платежах в сумі 58396,40 грн..
Пунктом 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг»закріплене право лізингодавця вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Право лізингодавця у межах строку дії договору на дострокове повернення предмету лізингу встановлено п.11.1.1 договору, зокрема, у випадку несплати лізингоодержувачем лізингового платежу в повному обсязі протягом одного місяця з дня настання строку платежу, встановленого у графіку сплати та нарахування лізингових платежів (додаток № 2 до договору).
14.01.2011 року у зв'язку з несплатою відповідачем лізингових платежів позивач в порядку, встановленому п. 11.2 договору, направив відповідачу лист-вимогу № 2516 про сплату існуючої заборгованості та повернення предмета лізингу, на який відповідач в порушення п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» та п. 11.2 договору не відреагував, вимогу позивача не виконав і предмет лізингу в строк, встановлений вищевказаним листом, не повернув.
На вимогу лізингодавця договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у випадку, зокрема, коли лізингоодержувач не сплачує лізинговий платіж в повному обсязі протягом одного місяця з дня настання строку платежу, встановленого у графіку сплати та нарахування лізингових платежів (додаток № 2 до договору) (п. 17.3.2. договору).
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що при застосуванні указаної норми суд першої інстанції дав вірну оцінку сукупності обставин та наявності підстав для розірвання вказаного договору, прийнявши до уваги період прострочення сплати лізингових платежів відповідачем та розмір заборгованості, внаслідок чого позивач, як лізингодавець за спірним договором був значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні цього договору. Тому, позов в частині розірвання договору оперативного лізингу та повернення предмету лізингу лізингодавцю судом першої інстанції задоволено правомірно.
Посилання апелянта, як на підставу для скасування рішення, на те, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, колегія суддів не мое прийняти до уваги.
У матеріалах справи міститься ухвала господарського суду Хмельницької області від 13.04.2011 року про порушення провадження у справі та призначення розгляду на 30.05.2011 року, яка була отримана відповідачем 28.04.2011 року, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення (а.с. 35). Отримавши вказану ухвалу, відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 37), яке ухвалою від 30.05.2011 року було задоволене, а розгляд справи відкладено на 20.06.2011 року.
20.06.2011 року відповідач подав зустрічний позов, який був прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом й розгляд справи було відкладено на 29.06.2011 року, а відповідна ухвала була надіслана відповідачу, про що зроблено відмітку канцелярії суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.
Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не скористався своїм правом бути присутніми при розгляді справи, однак колегія суддів вважає, що докази, наявні в матеріалах справи, були достатніми для прийняття рішення у справі.
Таким чином, господарський суд Хмельницької області правомірно за відсутності представника відповідача, який був завчасно та належним чином повідомлений в установленому порядку, з дотриманням вимог ст. 75 ГПК України, та клопотання про відкладення розгляду справи не подав, прийняв рішення по суті спору.
Відповідно до Указу Президента України № 463/2011 від 13.04.2011 року затверджено Положення про Державне агентство резерву України й у назві та тексті Указу Президента України від 9 грудня 2003 року N 1418 "Про символіку Державного комітету України з державного матеріального резерву" слова "Державний комітет України з державного матеріального резерву" у всіх відмінках замінено словами "Державне агентство резерву України" у відповідному відмінку. Окрім того, визнано таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 7 серпня 2001 року N 603 "Про Державний комітет України з державного матеріального резерву".
У зв'язку з викладеним, на підставі ст. 25 ГПК України відповідач за первісним позовом Державне підприємство "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного комітету України з Державного матеріального резерву підлягає заміні його правонаступником Державним підприємством "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Замінити відповідача за первісним позовом Державне підприємство "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного комітету України з Державного матеріального резерву його правонаступником Державним підприємством "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 29.06.2011 року у справі № 5004/754/11 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України - без задоволення.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Коломис В.В.
01-12/12839/11