33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"20" вересня 2011 р. Справа № 14/7
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Огороднік К.М. ,суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Турович Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на ухвалу господарського суду Рівненської області від 19.08.11 р. у справі № 14/7
за позовом Приватного підприємства-фірми "Мека"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ-ЕКО"
про виконання зобов'язання, стягнення збитків та визнання недійсним акта приймання виконаних робіт, яким частково задоволено позовні вимог та відмовлено в задоволенні зустрічного позову повністю
за участю представників сторін:
позивача - Кочерга І.Ю.,
відповідача - не з'явився,
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 19.08.2011 року (суддя Марач В.В.) відмовлено ТОВ "Арм-Еко" в задоволенні заяви про визнання наказу господарського сулу Рівненської області від 13.05.2011 року у справі № 14/7 таким, що не підлягає виконанню.
Свою ухвалу суд першої інстанції нормативно обґрунтував ст. 115 ГПК України, Законом України "Про виконавче провадження" та вказав, що факт виконання рішення господарського суду Рівненської області від 27.12.2010 року має підтверджуватись винесенням державним виконавцем постанови про закриття виконавчого провадження. Суд не визнав підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню посилання заявка на платіжне доручення № 579 від 23.05.2011 року, оскільки на ньому відсутня відмітка банку про те, що воно прийнято до виконання.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, ТОВ "Арм-Еко" звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та задоволити заяву про визнання наказу господарського суду Рівненської області від 13.05.2011 року у справі № 14/7 таким, що не підлягає виконанню. Апелянт зокрема зазначає, що частково рішення суду відповідачем виконано добровільно на суму 19626,99 грн., доказом чого є платіжне доручення від 23.05.2011 року. В частині стягнення 16102,66 грн., вважає, що суд повинен був припинити виконання рішення суду зарахуванням однорідних вимог згідно заяви відповідача від 10.01.2011 року.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.09.2011 року (головуюча суддя Олексюк Г.Є., суддя Сініцина Л.М., суддя Гудак А.В.) вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження.
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 129 від 12.09.2011 року, у зв'язку з перебуванням головуючої судді Олексюк Г.Є. у відпустці, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 14/7 та змінено колегію суддів на колегію у складі - головуючий суддя Мельника О.В., суддя Савченко Г.І., суддя Грязнов В.В.
Розпорядженням голови суду від 20.09.2011 року, у зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Савченка Г.І. та Грязнова В.В., внесено зміни до складу колегії суддів, окрім зміни головуючого судді. У справі № 14/7 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Мельник О.В., суддя Огороднік К.М., суддя Коломис В.В.
Враховуючи викладене, справа № 14/7 розглянута у складі колегії суддів: головуючий суддя Мельник О.В., суддя Огороднік К.М., суддя Коломис В.В.
Представник позивача правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався. У судовому засіданні заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та зазначив, що відповідач свій борг за рішенням господарського суду Рівненської області від 27.12.2010 року не сплатив. Вказав, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, оскільки винесена в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.
У судове засідання представник відповідача не з'явився, про час, день та місце розгулу справи повідомлявся належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що ухвалу господарського суду Рівненської області від 19.08.2011 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 27.12.2010 року (том 2 а.с. 154-157), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.04.2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2011 року, позов приватного підприємства-фірми "Мека" задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Арм-Еко" на користь позивача 32566,40 грн. заборгованості, 1793,19 грн. пені, 3 % річних в сумі 308,53 грн., інфляційних в сумі 675,01 грн., 353,43 грн. витрат по держмиту та 33,09 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Припинено провадження в частині стягнення з відповідача 52245,60 грн. вартості робіт виконаних за актом приймання виконання підрядних робіт за грудень 2008 року. В решті позову відмовлено.
На виконання вказаного рішення господарським судом Рівненської області 13.05.2011 року видано наказ (том 2 а.с.185).
Як вірно встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 17.05.2011 року державним виконавцем ВДВС Рівненського МУЮ винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 26527173 по виконанню рішення у справі № 14/7 (том 3 а.с. 3).
Звертаючись до господарського суду із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідач обґрунтовував її тим, що 10.01.2011 року на підставі ст. 601 ЦК України, ч. 3 ст. 203 ГК України надіслав позивачу заяву про зарахування однорідних вимог на суму 16102,66 грн., а тому виконав рішення суду на зазначену суму.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною першою ст. 116 ГПК України передбачено, що виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя. Право на стягнення заборгованості, підтверджене судовим рішенням і наказом господарського суду, повинне бути реалізоване в процесуальних формах, встановлених законодавством про виконавче провадження. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог на цій стадії може відбуватися не інакше як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження".
Законом України "Про виконавче провадження" дійсно не встановлено заборони здійснювати під час виконавчого провадження залік зустрічних однорідних вимог та припиняти відповідні правовідносини, як про це зазначає апелянт у своїй скарзі.
Разом з тим, відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Колегія суддів також зазначає, що за змістом зобов'язального права та на підставі системного аналізу Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 526 - 532 ЦК України у взаємозв'язку зі ст. 601 ЦК України, слід зробити висновок, що такий взаємозалік за заявою однієї із сторін на стадії виконання рішення суду може здійснюватися лише у разі згоди на це іншої сторони, підписання між ними мирової угоди та затвердження її в порядку, визначеному ч. 4 ст. 121 ГПК України, що в свою чергу дає право державному виконавцю закінчити виконавче провадження винесенням відповідної постанови.
Враховуючи, що мирову угоду між учасниками виконавчого провадження укладено не було, із заявою про її затвердження сторони до суду не звертались, підстави для застосування ст. 601 ЦК України щодо проведення взаємозаліку відсутні.
Натомість, на думку суду апеляційної інстанції, в даному разі мають бути застосовані приписи ст. 599 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Тобто, в даному випадку, у спосіб імперативно встановлений рішенням господарського суду Рівненської області від 27.12.2010 року, а саме, шляхом стягнення з ТОВ "Арм-Еко" на користь ППФ "Мека" 35729,65 грн. Отже, добровільним виконанням зазначеного рішення може вважатися лише таке виконання, що здійснено у спосіб, визначений судом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що виконання ТОВ "Арм-Еко" зобов'язання щодо сплати коштів за наказом суду шляхом зарахування зустрічних вимог не є добровільним виконанням рішення господарського суду Рівненської області від 27.12.2010 року, оскільки судом визначено спосіб виконання рішення шляхом стягнення коштів, й в силу положень ст. 115 ГПК України, рішення, що набрало законної сили є обов'язковим на всій території України і виконується у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Виконавчий документ - наказ господарського суду від 13.05.2011 року, передбачав виключно стягнення грошових коштів як спосіб виконання рішення суду від 27.12.2010 року у справі № 14/7.
Відповідно до ч. 4 ст. 117 ГПК України, господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Колегія суддів вважає, що апелянтом помилково визначено процесуальну природу своїх вимог з посиланням на ст. 117 ГПК України, оскільки апелянт фактично просить суд про зміну способу та порядку виконання судового рішення.
Підстави та порядок зміни способу виконання судового рішення визначені ст. 121 ГПК України, якою встановлено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, із заявою про зміну порядку та способу виконання рішення суду ТОВ "Арм-Еко" не зверталось, а тому суд не досліджує наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Таким чином, відповідачем фактично не виконано в добровільному порядку рішення господарського суду Рівненської області від 27.12.2010 року на суму 16102,66 грн., на виконання якої було видано наказ від 13.05.2011 року.
Що стосується посилання відповідача на платіжне доручення на суму 19626,99 грн. від 23.05.2011 року як на підставу визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню , апеляційний суд виходить з наступного.
Частиною 4 ст. 117 ГПК України передбачено право суду визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню у випадку добровільного виконання боржником рішення суду до винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. У разі, якщо виконавче провадження уже порушене, рішення суду виконується у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст.ст. 25, 27 цього Закону державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно платіжного доручення № 579 від 23.05.2011 року відповідач перерахував позивачу 19626,66 грн. на виконання рішення господарського суду Рівненської області від 27.12.2010 року у справі № 14/7 (том 3 а.с. 6).
Однак, враховуючи, що постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена 17.05.2011 року та відповідачу надано строк для добровільного її виконання до 24.05.2011 року, отже платіж від 23.05.2011 року є підставою для встановлення факту часткового виконання відповідачем постанови державного виконавця на суму 19626,66 грн.
У разі доведення відповідачем також оплати боргу позивачу в сумі 16102,66 грн., це буде підставою для складення державним виконавцем відповідного акту та закінчення виконавчого провадження, а не для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
За наведених обставин, оскільки рішення господарського суду Рівненської області від 13.05.2011 по справі № 14/7 не виконане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ТОВ "Арм-Еко" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятої у справі ухвали, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Ухвалу господарського суду Рівненської області від 19.08.2011 року у справі № 14/7 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ-ЕКО" - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Коломис В.В.
01-12/12735/11