ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 17/14326.09.11
За позовом Акціонерної компанії «Харківобленерго»
До Державного комітету України з державного матеріального резерву
Про стягнення 97590,00 грн.
Суддя Удалова О.Г.
Представники сторін:
від позивача ОСОБА_1 (за дов.)
від відповідача ОСОБА_2 (за дов.)
Обставини справи:
До господарського суду міста Києва звернулася акціонерна компанія «Харківобленерго»з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 97590,26 грн., які становлять вартість наданих за умовами договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 936 від 24.09.2002 р..
Позовні вимоги мотивовані невиконання відповідачем обов'язків по оплаті наданих за умовами спірного договору послуг відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з березня 2007 року по березень 2010 року.
Відповідач позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження розмірів понесених ним витрат по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та не підтверджено факт передачі та прийняття на зберігання матеріальних цінностей, їх кількість та вартість.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2011 р. порушено провадження у справі № 17/143.
Ухвалою від 13.04.2011 р. у справі призначено судову експертизу, з огляду на що провадження у справі зупинено.
Ухвалою від 29.08.2011 р. провадження у справі поновлено.
Розгляд справи відкладався, в засіданні суду оголошувалась перерва, за згодою сторін в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
24.09.2002 р. позивач та відповідач уклали договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 935 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався зберігати матеріальні цінності державного резерву, а відповідач -відшкодовувати витрати позивача по їх зберіганню.
Пунктом 2.8. Договору встановлено, що позивач зобов'язаний щороку, разом з річним звітом форми № 12, подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з пунктом 10.3. Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30.03.1996 р. № 111/03.
Відповідно до п. 3.1. Договору відповідач зобов'язаний відшкодовувати позивачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Пунктом 3.2. Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний оплачувати зберігачу вартість робіт з закладення (поставки) цінностей за погодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві в схоронності.
Згідно з вимогами частини 2 статті 417 ЦК УРСР, частини 3 статті 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв»визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Частиною 5 статті 11 вказаного Закону передбачено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 12.04.2002 р. № 532, запроваджено механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.
Пунктом 7 вказаного порядку, зокрема, передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних зі зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Розділом 4 Договору сторони передбачили порядок проведення розрахунків.
Зокрема, пунктом 4.3 Договору встановлено, що оплата робіт з закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання відповідачем акта встановленої форми.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить стягнути з відповідача 97590,26 грн., які становлять вартість наданих за умовами Договору послуг відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з березня 2007 року по березень 2010 року.
На підтвердження обсягів та вартості наданих позивачем послуг до матеріалів справи долучено відповідні акти приймання-передачі, кошториси витрат, рахунки, довідки.
У той же час, як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 07.09.2010 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 р., у справі № 42/216 за позовом акціонерної компанії «Харківобленерго»до державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення встановлено, що відповідно до умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 935 від 24.09.2002 р. позивач протягом березня 2007-березня 2010 років зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 107705,10 грн.
Частиною 2 ст. 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4-5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов.
Частиною 5 ст. 85 ГПК України встановлено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Враховуючи, що рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2010 р. у справі № 42/216 набрало законної сили з 15.11.2010 р., факти, встановлені в ньому, зокрема, той факт, що позивач протягом березня 2007-березня 2010 років зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 107705,10 грн., не потребують доведення.
У той же час, висновком судово-економічної експертизи № 5976 від 11.08.2011 р., призначеної і проведеної в рамках цієї справи, встановлено, що:
- витрати позивача на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в період з березня 2007 року по березень 2010 року підтверджуються відомостями бухгалтерського обліку з групуванням витрат;
- сума витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, понесених позивачем за період з березня 2007 року по березень 2010 року включно, складає 99952,84 грн. з ПДВ, що відповідає встановленому механізму розрахунків згідно з постановою Кабінету Міністрів України 12.04.2002 р. № 532 (Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву) та Інструкції про фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 111/03 від 30.05.1996 р..
Неспівпадіння сум витрат позивача, визначених у вищезгаданих судовому рішення та експертному висновку, не спростовує факту понесення позивачем витрат за Договором за спірний період, а враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення сума менша за визначені цими доказами суми, суд визнає доведеними витрати позивача на зберігання матеріальних цінностей протягом спірного періоду в заявленому до стягнення розмірі 97590 грн.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).
Зі змісту Договору слідує, що його умовами строк виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті наданих позивачем послуг не встановлений, з огляду на що, при визначенні вказаного строку слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України.
29.11.2010 р. позивачем на адресу відповідача була направлена вимога № 01-62юр/9192 від 19.11.2010 р. щодо сплати заявленої до стягнення суми. На доказ її направлення до матеріалів справи залучені копії опису вкладення та фіскального чеку № 6500 від 29.11.2010 р..
Відповідач кошти позивачеві не перерахував.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому, позовні вимоги позивача про стягнення 97590,26 грн. основного боргу за надані за Договором за період з березня 2007 року по березень 2010 року послуги зберігання, підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.
Згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
- при задоволенні позову - на відповідача;
- при відмові в позові - на позивача;
- при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 4 ст. 49 ГПК України встановлено, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
З огляду на вказані положення закону судові витрати, в тому числі й на проведення експертизи, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код 00034016) на користь акціонерної компанії «Харківобленерго»(61003, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, код 00131954) основний борг в сумі 97590 (дев'яносто сім тисяч п'ятсот дев'яносто) грн. 26 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 9750 (дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 03 коп., 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 16215 (шістнадцять тисяч двісті п'ятнадцять) грн. витрат на оплату експертизи.
Суддя О.Г. Удалова
Hішення підписано 07.10.2011 р.