15 серпня 2011 р. Справа № 9841/11
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Заверухи О.Б., Богаченка С.І.,
при секретарі судового засідання Грущенко І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2010 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Державного казначейства України про визнання протиправною бездіяльності,
У липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, Державного казначейства України про визнання протиправною бездіяльності.
Позивач просив зобов'язати Генеральну прокуратуру України розглянути скаргу на «листи-відповіді» прокуратури Львівської області про відмову в перегляді кримінальної справи в зв'язку з ново виявленими обставинами відповідно до чинного законодавства; зобов'язати Генеральну прокуратуру України провести перевірку фактів, викладених у заяві про перегляд рішення в порядку виключного провадження у порядку та з дотриманням вимог, встановлених ст. 400-8 КПК України.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2010 року закрито провадження у справі.
Ухвалу суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1, подавши на неї апеляційну скаргу.
Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що ухвала судді суду першої інстанції є необґрунтована та винесена з порушенням норм процесуального права.
Апелянт вказує на те, що враховуючи відсутність спеціального порядку розгляду скарг на рішення («листи-відповіді») Генеральної прокуратури України, які не викладені у формі постанови, такий спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Апелянт просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2010 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що даний спір не може вирішуватись в порядку адміністративного судочинства, оскільки заявник оскаржує дії Генеральної прокуратури України, які випливають з кримінального процесу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить зобов'язати Генеральну прокуратуру України розглянути його скаргу на листи-відповіді прокуратури Львівської області про відмову в перегляді кримінальної справи, в якій він засуджений до довічного позбавлення волі, в зв'язку з нововиявленими обставинами відповідно до чинного законодавства України, а також зобов'язати Генеральну прокуратуру України провести перевірку фактів, викладених у заяві про перегляд судового рішення в порядку виключного провадження ( з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 400-4 КПК України) у порядку та з дотриманням вимог, встановлених ст. 400-8 КПК України.
Уточнивши позов, ОСОБА_1 заявив позовні вимоги до Державного казначейства України про відшкодування йому моральної шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб органів міліції, прокуратури та суду в зв'язку з незаконним притягнення його до кримінальної відповідальності та незаконним засудженням до довічного позбавлення волі.
Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Колегія суддів звертає увагу на те, що органи прокуратури під час перевірки заяви про злочин та її вирішення, а в даному випадку про наявність підстав для перегляду судового рішення в кримінальній справі за нововиявленими обставинами, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.
Таким чином, враховуючи приписи Кодексу адміністративного судочинства України, такі спори не випливають із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів.
При цьому відповідно до статей 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України дії органів дізнання, слідчого, прокурора можуть бути оскаржені до суду.
Згідно з вимогами частин першої та другої статті 3 Кримінально-процесуального кодексу України провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.
Завданнями кримінального судочинства відповідно до статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Отже, кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їхніх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
У зв'язку з цим необхідно зазначити, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи, а також при вирішення правових питань після постановлення вироку щодо наявності підстав для перегляду обвинувального вироку за нововиявленими обставинами права оскаржити до суду окремі процесуальні дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури до суду, а в даному випадку бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо перегляду вироку суду за нововиявленими обставинами, може здійснюватися у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Таким чином, спірні відносини, які виникають між позивачем та Генеральною прокуратурою України під час організації перевірки заяви про перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами, не є управлінськими, а повноваження цього органу та його посадових осіб щодо розгляду питань, пов'язаних з наявністю підстав для такого перегляду, регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України.
Крім того, захист прав позивача, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшла заява, перевірити, чи містить звернення викладені підстави для перегляду вироку суду за нововиявленими обставинами, встановлені кримінально-процесуальним законодавством .
Адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та на відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав позивача.
За таких обставин вимоги позивача про оскарження рішень, дій чи бездіяльності Генеральної прокуратури України під час організації перевірки заяви про перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами повинні розглядатися у межах кримінального, а не адміністративного судочинства.
В зв'язку з цим не підлягають розгляду за нормами адміністративного судочинства і позовні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Згідно вимог пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, встановивши вказані обставини, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про закриття провадження у адміністративній справі.
Доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують.
Керуючись ст. ст. 160 ч.3,195, 196, 199, 200, 205, 206, ст. 254 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2010 року в справі № 2а- 9593/10 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : О.Б. Заверуха
С.І. Богаченко
Повний текст виготовлено 19.08.2011 р.